Нерозуміння як загроза

Сучасна наука розвивається з небаченою швидкістю, представляючи дедалі більше викликів. Доктор Юрій Мончак кілька років поспіль є лектором у Школі біоетики Українського Католицького Університету. Цьогорічні лекції — про специфіку людських генів, молекулярні процеси організму, клонування та генномодифіковані продукти. Нагадаємо д-р Юрій Мончак — директор лабораторії молекулярної генетики, професор генетики Макгільського університету (Канада). Народився і проживає у Монреалі, проте називає себе українцем і за стилем життя, і за походженням. До речі, останнє науковець засвідчив через  дослідження власних генів. Юрій Мончак представляє унікальний синтез науковця і християнина, для якого важливо говорити про гуманізацію сучасної медицини та повагу до людського життя.

— Коли ви розповідаєте про засади молекулярної біології, виглядає так, що людський організм працює автономно, без будь-якого втручання. Як пояснити це з точки зору християнства?

— Оскільки я науковець, насамперед намагаюся зрозуміти всі процеси крізь призму біології. Що більше ми досліджуємо якесь явище, то більше ми бачимо, що воно можливе в існуванні і без Бога. Наприклад, сучасна наука сама може дати життя одноклітинному організмові. Це, зокрема, дослідив нещодавно Креґ Вентер. Він створив нову форму життя, яка досі не існувала на Землі. Отже — де тут існування Бога? Чи він, вчений, цю клітину створив з нічого? Його пізніше запитували: «Ви робите те, що мав би робити Бог?». На що дослідник відповів: «Я просто показав непотрібність існування Бога, щоб створити життя». Тобто він не сказав, що Бога не існує, а тільки наголосив, що присутність Бога необов’язкова для того, щоб було життя. Для мене ці факти показують, наскільки Бог шанує людину, бо Він ніколи  не буде її силувати в нього повірити. У цьому — правдива християнська свобода. В історії Адама і Єви Бог заборонив їм їсти плід, але Він не ховався за кущиком і не слідкував за ними. Він заборонив їсти, але водночас надав вільний вибір. Так само, як у ставленні батьків до дитини. Якщо вони їй щось забороняють, а потім заглядають з-за куточка, то це зневага до її особистості. Саме існування Всесвіту без потреби Бога для мене — це найсильніший аргумент того, що Він існує. І що краще я розумію науку, то більше переконуюся в існуванні Бога. Мене, наприклад, дуже злить, коли священики говорять, що освячена вода набирає інших фізичних характеристик, ніж до того. Якби вода змінювала молекули і атоми тільки тому, що ми її освятили, це був би абсурд. Тоді Бог би силував мене у Нього повірити. Але це вже не є любов. Впродовж розвитку людства, ми ніколи не знайдемо доказу щодо існування Бога. Він є поза нашим світом, тому не підпадає під жоден із його законів.

— Сучасна наука щораз більше представляє серію відкриттів, пов’язаних із генною інженерією. Яка ваша наукова і християнська позиція з приводу цього явища?

— Я вірю, що у Всесвіті нема нічого поганого. Господь не може створити щось зле. Бог дав нам розум для того, щоб ми могли глибоко пізнавати основні принципи Його творіння, а також обов’язок, щодо дії з ними. Коли науковці відкрили світові ядерну реакцію, винайшли атомну бомбу, для багатьох це було злом. Проте правильне користування ядерними реакторами може служити на благо. Будь-яка генетична інженерія сама по собі не містить нічого злого, інша проблема — як ми її використовуємо. Якщо лише для того, щоб покращити власне життя, ставлячи себе егоїстично у центр, — це погано. Проте, якщо ми хочемо допомогти людському роду, шануючи кожну особу, — це дуже позитивно. Свої лекції я завжди розпочинаю фрагментом із фільму «Парк Юрського періоду». Там є фантастична цитата, де фізик каже: «Ми були в такому захваті, що ми можемо це зробити, що ми не подумали, чи повинні це зробити». Так само, як у Едемі. Оскільки була можливість скуштувати плід, перші люди не замислилися, чи повинні його їсти. Те, що ми робимо у генетиці, можна порівняти з атомною енергією. Тільки-но винайшли радіоактивні елементи, проводили дослідження. Коли ви купували туфлі — вам робили рентген, атомне випромінювання ноги, щоб подивитися, чи підходитиме взуття. Насамкінець зрозуміли, що експерименти доводять до раку. На щастя, людство вчасно це побачило і зупинилося. Як і у дослідженні стовбурових клітин. Всі дуже захопилися, що ми можемо вживати їх, запобігаючи будь-які хвороби. Виявилось — це не так. Стовбурові клітини одного ембріона не завжди сприймає інший організм, до того ж має поганий вплив на  імунітет. Два роки тому науковці здобули Нобелівську премію за те, що довели: будь-яку клітину людського організму можна перетворити на потрібну зайву клітину, необов’язково використовувати ембріон. Так має бути і з генною інженерією. Треба накласти відповідний мораторій щодо людського клонування. Загальний науковий світ це засудив, проте все ж є науковці, які не погоджуються з цим і активно працюють над клонуванням людини.

— Чи морально виправданим є такий процес, яким ви як науковець займаєтесь, — переливання пуповинної крові? А популярна сьогодні у світі трансплантація органів?

— Цілком виправдані. Церква навіть це заохочує. Проте знову-таки питання — як  ми це використовуємо? Якщо пропонуємо гроші в обмін на людський орган. То це, безумовно, аморально. Цей процес має бути добровільним, без фінансової вигоди. Тоді ми не применшуємо дар людського життя. У світі діє культура дарування органів. Моє ім’я, наприклад, вписано у спеціальний реєстр: у разі смерті мої органи будуть пересаджені комусь, хто цього потребуватиме.

— Як ви оцінюєте сучасну науку загалом — вона спрямована на допомогу людині чи на засвідчення власної всесильності?

— У нас у науці нема чіткої межі з егоїзмом. Є багато тих, які справді хочуть допомогти людині. Тому я знову дотримуюсь християнської моралі, яка чітко ставить межу, за яку не маємо права виходити. Ці межі мають бути аргументовані й науково обдумані. Я дуже шаную Римо-католицьку церкву, яка щораз скликає науковців світу на конференції щодо вирішення нових викликів. Наприклад, остання тема такої конференції — зрозуміти життя поза Землею, адже на сьогодні доведено існування кількох планет поза нашою Сонячною системою. Церква хоче пізнати, чи існує там життя мислячих істот. Оскільки для багатьох Ісус Христос є тільки Спасителем людства на Землі, без стосунку до інших істот. Отож Церква не побоялася висунути таке припущення і відповідно до цих тез формувати свою реакцію. Тому саме у таких рамках має відбуватися осмислення різних проблем, які виникають. Потрібно осмислювати наукові аргументи для людства, які б служили дороговказом, в якому напрямку розвиватися.

— У своїх лекціях ви часто згадуєте приклади статей світових медіа. Наскільки сучасні ЗМІ можуть налагоджувати комунікацію з наукою?

— На жаль, наука у медіа дедалі більше зводиться до сенсаційності. Наукові журнали, які для загалу є не зовсім доступними, представляють виважені позиції. Натомість науково-популярні телевізійні шоу щораз менше презентують фахові  дослідження. Тому людям важче зрозуміти нові наукові течії. У цьому є також загроза, адже нерозуміння доводить до маніпуляції громадською думкою. Часто журналісти перекручують інформацію, додають власні погляди. Тому у редакціях мають працювати люди, які є відповідними фахівцями. У Канаді наукові медіа розвиваються на високому рівні, проте паралельно до них існують псевдонаукові видання з набагато більшим успіхом. Люди лінуються мислити, адже легше сприймати розважальну інформацію, ніж концентрувати увагу на чомусь серйозному.