«Нет уз святее товарищества!»

Своїм новим проектом — колективною виставкою портретів і автопортретів — шість відомих київських художників (Олена Придувалова, Олексій Белюсенко, Борис Фірцак, Матвій Вайсберг, Олексій Аполлонов і Ахра Аджінджал) уперше заявили про себе, як про творче об’єднання друзів. Як говорив гоголівський Тарас Бульба: «Вот в какое время подали мы, товарищи, руку на братство! Вот на чем стоит наше товарищество! Нет уз святее товарищества!» Насправді, руку на братерство вони подали давно: хтось навчався разом у художній школі, хтось у вузі, жили і творили в єдиному арт-просторі, зустрічалися на спільних виставках, їздили в подорожі-пленери.

Сьогодні їх співдружність постала магічним елементом виставки: на відкритті галереєю, де зібралися автори та гості, витали незримі, але абсолютно реальні флюїди ніжності та добра. Друзі малюють один одного — уявляєте, скільки квантів любові в кожному мазку пензля та штриху олівця! Чутливий глядач, попрацювавши над розшифровкою коду хранителів модерністських традицій, зуміє вийти на шлях саторі — миттєвого осмислення краси задуму.

Ініціатор проекту Олексій Белюсенко розповів, що ідея виникла, коли він почав освоювати власну майстерню: «Я знайшов серед старих робіт чимало автопортретів і моїх портретів, подарованих колегами, які написані в різний час і різняться за стилем. І подумав: було б цікаво, якби художники нашої групи пошукали у себе подібні роботи — результати нашого перебування по іншу сторону мольберта, в ролі моделі».

Єднальний ланцюжок  тягнеться від картини до картини — і стільки тут спалахує світів і реалізовується послань! Своїх друзів, учасників виставки, серед дивовижних краєвидів Канева змалював Олексій Белюсенко. А ось він, власною персоною, на оглядовому сходовому майданчику тих часів, що вже майже канули в Лету: Олексій Аполлонов увіковічив. Неймовірно «дзвінким» колоритом вирізняється автопортрет Бориса Фірцака. Сповнені життя та прихованої посмішки автопортрети Олени Придувалової в танучих інтер’єрах, а поруч її портрети, виконані Аполлоновим і Фірцаком. Дивовижна картина-символ Ахри Аджінджала називається «Апостол Матвій», але придивіться — це ж Матвій Вайсберг!

ОЛЕКСІЙ БЕЛЮСЕНКО. «ХУДОЖНИКИ НА ОСТРОВІ»

Роботи Вайсберга на виставці склалися в своєрідну родинну хроніку. Окрім автопортретів, представлений «Портрет батька», на якому Матвій написав себе поряд із своїм найголовнішим вчителем і розповів про своє преклоніння перед його особистістю. І зовсім свіжий «Автопортрет із сином», сповнений божественного світла благоговіння перед життям.

Враженням про виставку поділився художник і арт-критик Дмитро Корсунь: «У художників  наявний «інститут дружби» — не художній інститут, не загальна аудиторія, яка об’єднує в поривах молодості, а інститут дружби як чинник художника взагалі. Адже художник, у якомусь сенсі, — друг кожному, він відкритий усім глядачам, і це по-справжньому помітно на виставці. Несподіване і те, що роботи 30-річної давності актуальні. Я дивлюся на картини 1980-х і дивуюся: «Боже, він тоді все умів!» Потім підходжу до роботи 2013 року і думаю: «Так він і зараз усе це вміє». Мудра філософічність виставки в тому, що життя продовжується, а художники залишаються собою в будь-якій іпостасі — завжди знаходять вивірену інтонацію по відношенню до буття, до людей, до друга-товариша».

БОРИС ФІРЦАК. «ПОРТРЕТ ОЛЕНИ ПРИДУВАЛОВОЇ»

Галерист Тетяна Калита вважає, що виставка, яка проходила в найбільш напружений для Києва час, підкреслила єднання художників: «Їх об’єднує те, що вони справжні — і в живописі, і в житті! У їхніх роботах, як і у них самих, завжди була і є гідність, і тому вони не могли не підтримати Революцію гідності. Не могли закритися в майстерні — з перших днів усі ці художники були на Майдані. Матвій Вайсберг і Олексій Белюсенко створили хроніку революції у фотографіях, а у Матвія це втілилося в нових роботах — продовженні його живописної біблейської серії «Стіна» на сучасному матеріалі. Це непорушна стіна, зіткана з людського духу»...

Фоторепродукції картин Данила КРАСНОВА