(Не)визнані добровольці

Попри те що «добробати» увійшли до складу Збройних сил України та інших військових формувань, на Вінниччині питання присвоєння статусу учасника бойових дій добровольцям залишається актуальним. Із 13 тисяч 669 АТОвців, які нині є в базі департаменту соціальної політики Вінницької ОДА, статут учасника бойових дій і відповідно соціальні виплати у судовому порядку зуміли «вибити» лише 7 осіб. Серед них і «айдарівець» Роман Джураєв. Понад рік йому довелося ходити різними інстанціями, щоб відсудити свій статус учасника бойових дій і отримати визнання в держави. Його приклад — непоодинокий.

«Найважче тим хлопцям, які воювали 2014 року і пішли на війну одразу з Майдану, — починає свою розповідь Роман. — На той момент не було чіткої координації, підпорядкування, батальйони створювали відповідно до командирів, які були на Майдані. Ми кілька місяців воювали зі зброєю в руках і тільки влітку 2014-го увійшли в формування «Айдар». Обороняли Луганщину              — Старобільськ, Трьохізбенку, Щастя. 2015 року, коли «Айдар» увійшов до складу ЗСУ, з’явилося хоч якесь забезпечення, зарплата, і я зрозумів, що треба повертатися додому, до Вінниці, бо держава вже зможе координувати роботу, а я відповідно — працювати й утримувати сім’ю. Тоді, навесні 2015 року, я навіть не думав про статус чи якісь пільги. Був гордий із того, що виконав свій обов’язок перед державою. Та якось одного разу побачив, що посвідченням УБД «козиряють» люди, які там зовсім не були. Стало прикро. Вирішив (заради принципу, а не пільг) отримати УДБ, щоб поставити таких лицемірів на місце».

Роман стукав в усі двері, звертався до волонтерів, юристів, народних депутатів. Півроку збирав документи. Потім більше року ходив по судах. Коли отримав рішення суду, то справу почали розглядати в міжвідомчій комісії, яка діє при Державній службі у справах ветеранів АТО. Каже, що лише завдяки тому, що юристи-волонтери зібрали для нього гарний пакет документів, його справу не завернули і статус надали. Так пощастило ще кільком «айдарівцям». Решта — досі бігають по інстанціях, проходячи по десять кіл пекла. Більшість розчаровуються і не доводять справу до кінця.

«ШЛЯХ ДО ОТРИМАННЯ СТАТУСУ УБД ЗАЛИШАЄТЬСЯ ТРИВАЛИМ І КРОПІТКИМ»

Офіційно встановити кількість добровольців-вінничан не вдалося. Такої статистики департамент соціальної політики Вінницької ОДА не веде, а Вінницький міський суд, спираючись на Закон «Про доступ до публічної інформації», повідомив, що не фіксує справи, пов’язані лише з добровольцями, і відмовив у коментарі. Тим часом керівник «Юридичної клініки», яка діє при Вінницькій спілці учасників бойових дій, Жанна Грушко, каже, що кількість добровольців, які звертаються за безоплатною юридичною допомогою, зменшується. Якщо 2015 року до «Юридичної клініки» звернулося 60 добровольців щодо присвоєння статусу, то від початку поточного року лише двоє, але вони є.

«Нині єдиним законодавчим актом, яким держава визнає факт участі добровольців у бойових діях у Донецькій та Луганській областях, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідні зміни, які зафіксували права добровольців, були затверджені парламентом у квітні 2015 року. В них ідеться про те, що добровольці мають право отримувати статус учасника бойових дій, за умови, що підрозділ, в якому вони служили, увійшов до складу одного з силових відомств. Але в законі досі не визначено поняття «доброволець». Цей термін неформальний, ідеться лише про «осіб, які перебувають у складі добровольчих формувань» (хоча визначення поняття «добровольче формування» в чинному законодавстві також немає), — коментує Жанна. —  Якщо дотримуватися букви закону, то фактично боєць, який добровільно пішов на фронт 2014 року, відслужив і повернувся, але при цьому не пішов на контрактну службу, не може претендувати на відповідний статус. Тому шлях до отримання статусу УБД для добровольців залишається тривалим і кропітким. Головне — діяти послідовно. Спершу треба взяти дві нотаріально посвідчені заяви від тих осіб, які вже мають статус УБД. Додати будь-які документи, які підтверджують перебування бійця в зоні АТО (документи про відрядження, накази чи розпорядження, про в’їзд у сектори). З ними доброволець звертається до суду, пише позовну заяву про визнання особи учасником бойових дій. Суд відкриває провадження у справі і на підставі зібраних доказів і матеріалів виносить рішення визнати учасників бойових дій чи ні. Як правило, якщо документи в порядку, то суд не відмовляє. Але визнання судом факту участі добровольця в бойових діях — це лише один крок для того, щоб надати статус учасника бойових дій. У багатьох добровольців є рішення суду, але, як ним далі скористатися, вони не знають, бо ніхто їхні дії не координує, а звертатися треба в Міжвідомчу комісію, яка діє при Державній службі у справах АТО. Вона, по суті, остання інстанція».

«ЇХНІХ БІЙЦІВ ДОСІ ВВАЖАЮТЬ ДОБРОВОЛЬЦЯМИ-НЕЛЕГАЛАМИ»

Ще один проблемний момент — закон про статус УБД і гарантії їхнього соціального захисту передбачає можливість оформити УБД за життя. Тобто добровольці, які загинули, захищаючи свою Батьківщину, залишаються без визнання. Ба більше, сім’ї загиблих не мають підстав для оформлення статусів та отримання виплат, бо імена чоловіків чи синів, яких проводжали в останню путь із військовими почестями та посмертними нагородами, не було зафіксовано в особовому складі відповідних військових частин або служили в «добробатах». Показовим прикладом є історія наймолодшого вінничанина, який загинув у АТО, — 19-річного Євгена Костюка з позивним «Шльоцик». Його мати Вікторія судиться з Міністерством оборони України через те, що нібито немає доказів про участь Євгена в бойових діях на Донбасі. А все тому, що «Шльоцик» служив у «Правому секторі» — «добробаті», який не підпорядковується жодній державній структурі.

«Більшість «добробатів» створювалися поза системою силових органів. І лише за рік війни їх вдалося легалізувати, ввести в структури ЗСУ, МВС чи Нацгвардії. Досі поза повноваженнями держави, але, які воюють на українській стороні, залишають об’єднання «Правий сектор», ОУН та інші «самостійницькі» угруповання. Усіх їхніх бійців досі вважають добровольцями-нелегалами, — коментує начальник відділу допомоги учасникам АТО департаменту соціальної та молодіжної політики вінницької ОДА Андрій Грачов. — Більшість із тих, хто пішов на війну добровольцем, в тому числі і я, потім перейшли на контракт. І якщо подивитися: доброволець, який добровільно пішов служити в силову чи військову структуру — це одне, але, якщо це доброволець, який не підконтрольно воює, — то це зовсім інше, бо ніхто не може дати гарантії, що завтра він не перейде на іншу сторону.

Значних проблем із оформлення статусу в області нині немає. В Україні вже майже 280 тисяч бійців отримали посвідчення УБД, на Вінниччині майже 14 тисяч. Проте законодавство прописує так, що померлій людині не можна присвоїти статус учасника бойових дій. Але родина може оформити допомогу, як сім’я загиблого героя. В нас у області є такі приклади. Ситуація зі «Шльоциком» складалася таким чином, що родина потрапила від вплив громадських активістів, які маніпулюють їхніми діями. Їм не потрібно встановлювати статус УБД (бо це неможливо), треба довести факт його перебування в зоні проведення АТО і загибель при виконанні бойового завдання, на підставі чого вони отримають статус сім’ї загиблого і зможуть претендувати на соціальні гарантії. В цій справі головне дотримуватися вже відпрацьованого механізму. Звертатися до компетентних органів і центрів АТО».

ТИМ ЧАСОМ

Коли верстався номер, стало відомо, що сім’я Шльоцика отримала статус сімї загиблого — вже є рішення суду, а це означає, що держава визнала, що Євген загинув при виконанні бойового завдання у зоні АТО.