Обличчя під вогнем

Лик, обличчя, війна... Вогнепальні пошкодження овалу буття, порівняно з характером інших пошкоджень під час грозових подій на Донбасі та Луганщині, зазвичай найкритичніша травма. Адже тут в колі найважливіших функцій та органів забезпечуються дихання, ковтання, зір, мова. Не даремно сказано: обличчя — дзеркало душі.

В період Першої світової війни черепно-лицьові поранення становили приблизно 3 % від загальної суми бойових травм. Зараз, починаючи з битв в Афганістані та Іраку, цифри виросли вдесятеро. Адже обличчя, під час перестрілок та осколків, залишається, загалом, неприкритим.

«ЗОЛОТІ ХВИЛИНИ» І «ЗОЛОТА ГОДИНА»

«При будь-яких важких пораненнях, а лицьова область тут наче концентрат стресу, — говорить завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицьової хірургії Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, член-кореспондент НАМН України професор Владислав Олександрович МАЛАНЧУК, — врятування життя плюс подальша правильна тактика безпосередньо залежать від «золотих хвилин» і «золотої години». Протягом цих лічених хвилин потрібно насамперед зупинити інтенсивну кровотечу з рани обличчя, запобігти больовому шоку. Тут є декілька точок, скажімо, біля внутрішнього кута ока, в ділянці жувального м’яза, де первинним здавленням досягається потрібний ефект. Зрозуміло, і що дуже важливе, так само слід протистояти наслідкам пошкоджень басейну загальної сонної артерії. Про згадані точки повинні, на мою думку, знати і солдати, бо воєнфельдшер або санітар не завжди поруч.

А «золота година»... Це кваліфікована первинна хірургічна допомога, але вже в лікувальній установі, переливання крові, іммобілізація. Щодо обличчя, при пошкодженнях — щадне збирання структури, шинування. Підкреслю, що вкрай бажано, щоб допомогу при таких пораненнях надавав і щелепно-лицьовий хірург першої лінії».

Тримаю в руках багатосторінкове хірургічне зведення, складене В. Маланчуком — «Вогнепальні пошкодження щелепно-лицьової області. Сучасна вогнепальна рана. Перший досвід допомоги пораненим, потерпілим на Майдані та в АТО». Детальну його доповідь про особливості такої допомоги нещодавно було заслухано на засіданні секції щелепно-лицьових хірургів у рамках стоматологічної виставки «Медвін».

«Вийшло так, — говорить хірург, — що при закінченні більш ніж чотири десятиліття тому стоматологічного факультету в Одесі наша підготовка як військових лікарів запасу включала і загальновійськові розділи, й розділи військово-морського флоту. Ми немовби випробували себе і на таких навчаннях. Можливо, такий курс у рідному моєму виші був обумовлений і тим, що нам тоді викладали переважно військові щелепно-лицьові хірурги. Зокрема, серед них був Григорій Іванович Семенченко, віртуоз свого покликання і мужній воїн. У Кьонігсбергу, в травні сорок п’ятого,

Г. І. Семенченка було важко поранено. Головний хірург Радянської Армії Микола Нілович Бурденко вислав для його транспортування до Москви санітарний літак, і лікар-герой повернувся у стрій. Це я, між іншим, і до того, що сьогодні використання повітряних машин разом із броньованими санітарними пересуваннями — оперативне рішення у випадках важких бойових травм голови та обличчя».

«Чому мене, ще в мирний час, — продовжує В. Маланчук, — цікавив цей розділ, і особливо, роботи щелепно-лицьового хірурга в умовах Афганістана М. Б. Швиркова та його колег? Звичайно, все це стимулювали і мої професійні захоплення, але, думається, і пролог біографії. Моя мати, зубний лікар, працювала під час війни в різних шпиталях, а батько — офіцер артилерії, розвідник. Власне, після днів битв у Житомирі вони й познайомилися. Ось вони, напевно, заповіли мені — пам’ятай як хірург і про труднощі війни».

ЗАВДАННЯ ЧАСУ

— Якщо дивитися в майбутнє, ваші вміння, мабуть, згодяться при налагодженні реабілітаційної допомоги категоріям бійців, про яких ми говоримо. Саме ви вперше в Україні 1986 року пересадили два суглобові фрагменти пальця стопи в область обличчя сімнадцятирічній пацієнтці, повернувши її до нормального життя. У вашому кабінеті, на стелажах, приголомшують й ажурні пластмасові конструкції — втілення комп’ютерних копій кісток черепа обличчя при серйозних травмах. За цим нерукотворним кресленням здійснюється відновлення. А чим доводилося й доводиться займатися в сьогоднішні авральні часи?

— Під час подій на Майдані ми надали допомогу в травмпункті й операційній лікарні №12 у Києві 33 потерпілим. 12 осіб було госпіталізовано, втім, багато хто після невеликих втручань прагнув піти, адже це були протестувальники. Видалялися уламки світло-шумових гранат, кулі, інші чужорідні тіла, вшивалися рани. Всього витягли орієнтовно п’ятдесят таких часток. А звертаючись до теми АТО, я безпосередньо займаюся зараз наданням допомоги трьом нашим воїнам — Андрію К., 32 роки та Юрієві Л., 37 років, а також Сергію К., 30 років. Всі вони були поранені снайперами в ділянку підборіддя, адже такі стрілки цілять зазвичай в обличчя. Про необхідність мого втручання мене попросили колеги з обласної лікарні в Дніпропетровську, куди спочатку потрапили бійці. Прагнучи максимально допомогти у випадку з Юрієм, я пересадив у зону пошкодження «кісткову щебінку». Такий спосіб, у принципі я широко використовую, виходячи із запропонованої мною теорії, що різні кісткові структури нашого тіла мають і різні відновлювальні властивості. Було взято і подрібнений, перед трансплантацією, невеликий фрагмент з клубової кістки самого хворого. Завдяки цьому було досягнуто збільшення молекулярної поверхні трансплантата. Реабілітація, вже в домашніх умовах, проходить досить успішно.

«Під час подій на Майдані ми надали допомогу в травмпункті й операційній лікарні №12 у Києві 33 потерпілим. 12 осіб було госпіталізовано, втім, багато хто після невеликих втручань прагнув піти, адже це були протестувальники. Видаляли уламки світло-шумових гранат, кулі, інші чужорідні тіла, зашивали рани. Всього витягли орієнтовно п’ятдесят таких часток. А звертаючись до теми АТО, я безпосередньо займаюся зараз наданням допомоги трьом нашим воїнам. Усі вони були поранені снайперами в ділянку підборіддя, адже такі стрілки цілять зазвичай в обличчя. Про необхідність мого втручання попросили колеги з обласної лікарні в Дніпропетровську, куди спочатку потрапили бійці»

Ситуація з Андрієм дещо складніша. Річ у тому, що в Києві не так давно надавала спеціалізовану допомогу, в умовах військового шпиталю, таким пацієнтам група канадських щелепно-лицьових хірургів, і Андрію в зону пошкодження було пересаджено цілісний трансплантат з тканин повздошної кістки, а не «щебінку». Здавалося б, аналог, але не такий. Він, на жаль, не прижився і нагнивав. Довелося вдатися до нових заходів. Але думаю, належного результату все ж вдасться досягти.

— Нововведення кафедри мають безпосередній стосунок до теми, про яку ми говоримо. Що тут представляється найбільш перспективним?

— Разом із доцентом Оленою Астапенко, у співпраці з професором Наталією Галатенко (Інститут хімії високомолекулярних сполук НАН України) нами були запропоновані спеціальні пластинки для регенерації кісткової структури обличчя, передусім щелепних утворень. Вони містять мінерали природної кісткової тканини й імуномодулюючі речовини, а головне, виконавши опорну функцію, розсмоктуються, і пластинки не потрібно видаляти.

Або інший крок. Нещодавно, 14 січня 2015 року, на засіданні президії НАН України під час розгляду теми «Фундаментальні проблеми наноструктурних систем, наноматеріалів, нанотехнологій», були повідомлені спостереження співробітників кафедри про застосування як потужного протизапального засобу найдрібніших наночасток срібла та золота. Ці роботи координує видатний науковець, професор Зоя Ульберг (директор Інституту колоїдної хімії та хімії води НАН України), автор двох відкриттів. Наше повідомлення було вислухане з великою увагою. Ефект доволі виражений, при абсолютно мінімальних кількостях матеріалу.

ВЧИТЕЛІ ТА УЧНІ. НОВІ ЦІЛІ

— Зовсім нещодавно, наприкінці січня, очолювана вами кафедра провела научно-практичну конференцію «Юрій Бернадський — століття». Особливо мене вразив документальний фільм, створений і збережений, Владиславе Олександровичу, вами. Ця лекція вашого вчителя, коли йому було вже за вісімдесят, але він залишався, за вашою ініціативою, професором — консультантом кафедри. Деякі його слова звучать наче пророцтво. Наприклад, він сказав, що науково-навчальний блок, де представлено й хірургічну кафедру, слід було б називати так: факультет щелепно-лицьової хірургії і стоматології, але ж це лише проект?

— Справді, сьогодні відчуваєш, що це злободенна ідея, але ж суть не лише в назві. Знаменне інше: 1996 року наша кафедра виступила засновником створення Української асоціації щелепно-черепно-лицьових хірургів, що об’єднала не лише хірургів-стоматологів, але й нейрохірургів, хірургів-отоларингологів, фахівців у сфері пластичної хірургії. Чому це настільки важливо? До прямої співпраці примушує саме життя, незрідка при видаленні пухлини, що розвинулася на межі лицьового відділу черепа та головного мозку, щелепно-лицьовий хірург, нейрохірург та хірург-отоларинголог оперують у складі єдиної бригади. Вже неодноразово в таких рятівних операціях доводилося брати участь і мені. Зрозуміло, наскільки важливий такий союз і при складних бойових травмах.

— Все це диктує сам час. А чи звучать в програмних установках цієї важливої Асоціації й нові педагогічні цілі?

— Поза сумнівом, звучать, оскільки належний рівень хірургів у цій сфері має увінчувати сертифікатом якраз Асоціація, так прийнято в світі. Тут я глибоко переконаний, що належною щелепно-лицьовою хірургічною спеціалізацією зобов’язані володіти не одиниці або в кращому разі не десятки, а сотні лікарів. Ось чому, в циклі кафедри, ми висвітлення основ військово-польової та шпитальної щелепно-лицьової хірургії, і на практичних заняттях, і на лекціях відновили й розширили. З одного боку, до цієї грані медицини мають здолучатися майбутні лікарі-стоматологи. Але не меншої мірою, при їхньому прагненні, також майбутні загальні хірурги.

МЕТАЛИ І ЖИТТЯ

— У фронтовій епопеї вашого батька є історія, пов’язана з нікелем, вірніше з його дефіцитом в дні війни. Про що вона, в містичній зв’язці з вашою долею?

— При виході з розвідки він потрапив до розташування радянської військової частини. Його прийняли за німецького шпигуна і, не повіривши його документам, мало не розстріляли, адже для ворожих розвідників, що закидаються, майстерно фабрикувалися необхідні посвідчення. Становище врятував політрук частини: скріпки на батьківському військовому квитку поіржавіли. Тоді як ворожі фальшивки скріплювалися блискучими нікелевими скріпками, оскільки рейх володів його запасами і для цього. Батько продовжував воювати, а потім настав мир. Я наче несу його заповіт: роби, що маєш. Ось так відгукнувся в мені виниклий інтерес до металів.

— І останнє. Є латинський вислів — «Терпіння перемагає все». Що воно означає у вашій спеціальності?

— Поза сумнівом, дуже багато що: невпинну жагу знань, включаючи пряме знайомство з досвідом іноземних світил. Наприклад, на мої питання одного дня відповів засновник черепно-лицьової хірургії Поль Тесьє, а всього на мої послання фахівцями Європи та США було надіслано більш ніж 1200 наукових відповідей. Зрозуміло, потрібна наполегливість у розробці експериментів, багатогодинна праця над операційним столом і під час виходжування пацієнтів. Загалом, це Альфа і Омега нашої спеціальності. Плюс справжня, на все життя, любов до неї.