Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Обмiн (Трагікомедія)

23 жовтня, 00:00

Глухуватий старий відкриває на дзвінок двері.

— Здрастуйте!

— Здрастуйте!

— Ви, чи що, потребуєте догляду?

— Що?!

— До смерті доглядати!

— А! Так! Так!

— Подивитися можна?!

— Чого?

— Квартиру! Адже міняємося!

— А я ніби не збирався.

— Не зрозумів? А забезпечена старість?

— А! Так! Так! Дивіться.

— Ну-с. Еге! Так! Старий будинок. Це добре.

— Старий! Старий!

— А вам, пробачте, скільки буде?

— Сімдесят вісім.

— Це добре!

— Що?

— Добре, кажу! Життя побачили. Воювали?

— Так! Так! Я у війну, чоловіче добрий, артилеристом був. Поранення маю!

— Поранення? Це добре. А здоров'я як?

— Спасибі, не скаржуся.

— Тю! Що значить — не скаржитеся! Напевно, це не підійде!

— Що!

— Не хворієте, чи що?

— У моєму віці, молодий чоловіче, це не хвороба, а стан. Само собою. Печінка болить. Серденько поболює. Поперек пострілює...

— А! Це добре!

— Що?

— Берегти треба здоров'я! Ну, та ми потурбуємося, можете не сумніватися.

— Тільки у мене умова!

— Яка?

— Щоб похорони мені за першим розрядом!..

— Само собою!! Можете не турбуватися.

— І щоб із музикою. Щоб військовий оркестр і салют із рушниць!

— Ну, ви утнули!

— Так, адже беріть до уваги мою житлоплощу плюс хвору печінку.

— Тільки оркестр. У вас сантехніку міняти треба.

— А печінка?

— Обіцяю вінки. Від міністерств і відомств.

— І щоб ордени на подушечках!

— Нагороди маєте?

— Аякже! Медаль «50-річчя 40-ї річниці».

— І все?!

— Так ось, щоб ви й потурбувалися. Щоб не менше п'яти штук!

— О! Ні! Не піде! У вас ось і стеля давно не білена...

— Гаразд! Три! Але врахуйте інфаркт.

— Та що ви одразу ж! З інфаркту й починали б. А то торгуєтесь, як базарна баба. А совість не замучить? Нагороди-то?

— А небіжчику байдуже! А людям приємно — таку людину втратили. Щоб ридали. Я вам ось що скажу. У нас тут на третьому поверсі одна живе, так вона за пару тисяч такий концерт закотить! О! Що ви! Минулого тижня інваліда з другого парадного ховали, вона так кричала, думали, її ховати збираються. Фахівець! Що ви! Сорок років у торгівлі.

— Це можна! Тільки вже ж і ви не затримуйте!

— Не сумнівайтеся! Печінка, серце... Знову ж, рани болять.

— А ми вам путівочку організуємо на все літо... на Київське водосховище.

— Це можна. Моє водосховище своє відіграло. Слухайте, молодий чоловіче, що я скажу! Якби ви мені організували, щоб з виїздом на гарматному лафеті... Не перебивайте! Не перебивайте! Я б знову вживати почав. При хворій печінці — вірний шанс.

— Е-е! Будинок без ліфта!.. Сантехніка!.. Стіни!..

— Можу в запій піти, якщо коштами підсобите...

— Ех! Де наша не пропадала! Квартира, батечку, дуже потрібна.

— То, може, прямо зараз і почнемо? Я б у магазин сюди-туди.

— Давай, батьку! Лафет, салют, оркестр! Все буде.

— І я про те ж! Помирати — так з музикою...

№203 23.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати