Оборонці східних повітряних воріт

Війна — це завжди жорстокість, руїни та втрати. Про все це Україна знає на власному досвіді. А нині — якраз ті пам’ятні дні, коли треба віддати шану загиблим на Сході героям. Із 26 травня до 22 січня тривала оборона Донецького міжнародного аеропорту. Кожного, хто захищав ДАП, тепер українці називають кіборгами. За 242 дні оборони понад сотня українських військових загинула, близько 440 зазнали поранень, дехто — опинився в полоні...

До шостої річниці оборони аеропорту в Донецьку у Національному музеї історії України у Другій світовій війні підготували спеціальну відеоекскурсію. Власне, у музеї практично з перших днів збройної агресії почали збирати артефакти та свідчення російсько-української війни. Тут працює окрема експозиція «Український Схід», частина якої стосується героїчної оборони ДАПу. Під час відеоекскурсії старший науковий співробітник музею Богдан ГАЛЬЧИНСЬКИЙ розповів про кількох останніх захисників аеропорту. У цих історіях — і жахіття війни, і братерська вірність, і державницьке безсилля.

АВТОР НЕСТАНДАРТНИХ БОЙОВИХ РІШЕНЬ

Деякі імена загиблих кіборгів знайомі читачам «Дня», про них газета розповідає в окремій пам’ятній рубриці. Про старшого лейтенанта Євгена Подолянчука «День» згадував, розповідаючи про показ фільму Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги» у Кропивницькому. На честь Подолянчука у місті перейменували вулицю Костянтина Заслонова.

«Із підліткового віку захоплювався військовою справою, у 14 років вступив до пластунів та захопився мрією стати військовослужбовцем, — розповідає Богдан Гальчинський. — Із 2012 року служив у ЗСУ, зокрема, в елітному підрозділі спецназу. Він один з перших опинився у Донецькому аеропорту, прибув ще на початку квітня 2014-го у складі групи українських військових. Перед цією групою ставилося завдання лише охороняти стратегічний об’єкт, але невдовзі бійцям довелося брати участь у справжніх боях. У ніч із 25 на 26 травня група терористів спробувала захопити цей об’єкт. Українські військові, серед яких були бійці різних елітних військ, дали відсіч ворогу. Був серед них і Євген. У подальші місяці ситуація ускладнювалася. Євген виконував свої прямі функції — розвідку навколишніх  територій, патрулював периметр летовища та виконував інші завдання».

За словами історика, саме в обороні аеропорту багато що трималося на ініціативах Євгена Подолянчука. Він був автором багатьох нестандартних рішень, а своєю енергією та настроєм підтримував інших бійців. «Розуміючи, що далеко не всі солдати, що опинилися на війні, пройшли належну підготовку, намагався теж їм допомогти. Власноруч намалював декілька десятків пам’яток, у них викладено основи військової науки, теорії, прості інструкції, які в екстремальних умовах допомагали рятуватися бійцям. Наприклад, якщо ти влучив у ціль, це не означає, що ціль не в стані відповісти. Не плутай поняття — сховатися від спостереження та укритися», — додає науковий співробітник музею.

ФОТО СЕРГІЯ ЛОЙКА

Євген знаходився в аеропорту до серпня 2014 року. Після короткої відпустки повернувся знову у ДАП. Історик нагадує, що із вересня ситуація почала загострюватися. Терористи та бойовики, зрозумівши, що захопити цілим та неушкодженим аеропорт не вдасться, почали використовувати важку техніку для його захоплення. Власне, тому й почали захисників ДАП називати кіборгами, тими, хто не здається і тримається до останнього.

З початку осені бойовики активно користувалися системами залпового вогню «Ураган», «Град», танками та іншою важкою артилерією. Один з таких боїв розгорнувся 14 вересня на так званій позиції «Єнот». Тут було небагато бійців, їм на допомогу вирушив Євген Подолянчук. Бій розпочався уранці та тривав до пізнього вчора. «Терористи використовували міномети, танки та БТР. Бійці мужньо трималися, почали відступати лише тоді, коли на позиції зайнялася пожежа. Євген прикривав відхід групи, у цей час отримав осколкове поранення. Під час евакуації в госпіталь Євген помер. Йому було всього 23 роки», — зазначає пан Богдан.

ТАНКІСТ «АДАМ»

Євгена Межевікіна з позивним «Адам» вважають танкістом-легендою. За словами історика, він став одним із найвідоміших учасників битви за ДАП. Начальник штабу та заступник командира танкового батальйону 93-ої окремої механізованої бригади, у боях за аеропорт брав участь до грудня 2014 року. «Євгену доводилося виконувати найрізноманітніші функції — відбиття атак, супровід колон, прикриття бійців під час ротації. Та сам Євген неодноразово розповідав, що виконував і вантажно-бойові рейси, коли за баштою танку прив’язувався тюк з різноманітним спорядженням, і все це під вогнем та обстрілами треба було доставити в ДАП. Але головна функція — протистояння ворожій броньованій техніці. Зокрема, в одному з боїв він знищив два російські танки», — додає Богдан Гальчинський.

Нині у музеї є кілька речей, що належали Євгену Межевікіну. Серед них — футболка з написом «Адаму від Чапи та Ельфа». До речі, «Адамом» військового прозвали тому, що скрізь був першим. Чапа та Ельф — це теж позивні бійців. Чапа, або ж Олександр Чапкін, на війну потрапив у 19-річному віці. Відразу після закінчення школи був мобілізований до ЗСУ, а через рік, коли вже надходив час демобілізації, розпочалася війна. Тоді ж Олександр вирішив залишитися в армії. Спочатку працював інструктором, а згодом добровольцем вирушив на фронт.

Перший виїзд на бойову операцію Олександр Чапкін здійснив саме у складі групи Євгена Межевікіна. Після цього досить часто виїжджали на завдання в одній групі. «Під час одного з таких виїздів, Олександру вдалося врятувати життя свого командира. 15 грудня у напрямку ДАП виїхало три українські танки, один з екіпажів першої танкової бригади підірвався на фугасі. Олександру Чапкіну необхідно було відбуксувати пошкоджену машину, поки він цим займався, прийшла по радіо інформація, що і танк Межевікіна обстріляно та підбито. Олександр поспішив на допомогу, під вогнем та щільними обстрілами зумів  тросами приєднати машину Межевікіна та відбуксувати її, витягти у безпечне місце, врятувавши і бойовому машину, і життя командира», — описує безстрашність молодого солдата Богдан Гальчинський.

Олександр Чапкін після завершення оборони ДАП продовжив службу у 93-ій механізованій бригаді, а от Євген Межевікін був змушений попрощатися з військовою службою. «На початку грудня 2019 року Межевікін оприлюднив складену на нього оцінну картку військовослужбовця за підписом полковника Сергія Літвінова, згідно з якою він визнаний таким, що не відповідає займаній посаді заступника начальника управління підготовки військової частини», — ідеться у Вікіпедії. Чомусь проти активного захисника Батьківщини у тилу зумисно розгорнулася кампанія щодо усунення його з військової служби.

«У ДАП МИ ЗАГАРТУВАЛИСЬ»

Молодший сержант Роман Гребенюк, розвідник 74-ого окремого розвідувального батальйону, до війни на Сході принципово не хотів служити в армії. Своє рішення змінив, коли війна прийшла на малу батьківщину безпосередньо, Роман — родом із Донбасу. На фронті був добровольцем. У ДАП тричі проходив ротацію, під час однієї з них зумів вивезти з напівзруйнованого терміналу декілька цікавих артефактів, котрі нині експонуються у Національному музеї. Це жилетка працівника сервісної служби, печатка для документів, якою Роман у своєму військовому квитку робив позначки про кожну ротацію, а також талони на відльоти пасажирів з аеропорту.

«Найважчою для Романа була третя ротація — січнева, 2015 року. Сам Роман згадував, що в деякі моменти бою під час атак терористів проходило переконання, що вижити та  вціліти не вдасться, — розповідає історик. — У такі моменти почав видаляти з телефону номери близьких та рідних, на той випадок, якщо загине, щоб терористи не дзвонили близьким людям та не знущалися. Роман залишив ДАП 17 січня. Місця всередині БРТ для нього не вистачило, йому довелося виїжджати зверху на броні, одночасно тримаючи та тримаючись за тіло загиблого побратима».

Роман Гребенюк — серед тих, хто вцілів під час оборони аеропорту. Він разом з побратимами виїхав звідти за добу до підриву бойовиками нового терміналу. «Варто було стояти. Ми там загартувались. Там були сильні люди, був військовий азарт. Туди їхали люди з метою захистити і не пропустити ворога. Ніхто не думав відходити. Чи був страх? Все доведено було до автоматизму: стріляти і все», — розповідав військовий в інтерв’ю «Радіо Свобода».

Після 19 січня, коли новий термінал був підірваний терористами, ще упродовж кількох днів серед руїн залишалися наші бійці, і живі, і загиблі. «22 січня українське військове  командування звітувало, що в ДАП не залишилося жодного нашого воїна. Це, вочевидь, була неправда, бо упродовж наступних двох днів продовжували підтримувати оборону українські військові», — додає пан Богдан.

ПОЛОНЕНІ ТА ВІЛЬНІ

Записані свідчення бійців дають музейникам підстави стверджувати, що оборона Донецького аеропорту тривала не 242 дні, а на кілька днів довше. Бійці чекали на підмогу, дехто мав можливість виїхати з аеропорту, але свідомо не лишав своїх поранених побратимів. У ті незараховані офіційно дати оборони відбулися не менш трагічні події. Тих, кого застали в аеропорту бойовики, було взято в полон.

Нині покійні ватажки бойовиків Гіві та Моторола тоді записували на відео наших полонених. Перший допит бранців відбувся 21 січня 2015 року, неподалік від зруйнованого аеропорту. У музеї є фотографії цього допиту, на одній світлині Гіві допитує поранених, втомлених та змерзлих бійців. Тоді навідник 90-го окремого аеромобільного батальйону Ігор Броневицький назвався кулеметником. Після цього його дуже жорстоко побили. Воїн втратив свідомість. Моторола дістав пістолет та двома пострілами в голову пристрелив Ігоря. Його шарф та службові документи наразі зберігаються в експозиції музею.

Оборона аеропорту завершилася полоном і для танкіста Богдана Пантюшенка. «Довгий час близькі та рідні не знали, чи він живий, — розповідає історію бійця Богдан Гальчинський. — Він вважався зниклим безвісти. По відео на одному з російських каналів рідним вдалося пізнати Богдана, з цього моменту почалася складна робота, щоб зв’язатися з ним. Тривалий час зв’язку з полоненим не було, листи йому не передавались. Тоді його батько пішов на хитрість. У нашому музеї є книжка в одному екземплярі про основи археології трипільської культури. Цю книгу під псевдонімом видав тато Богдана Пантюшенка, де з-поміж інформації про трипільську культуру він розмістив лист до сина, на трьох аркушах описав процес пошуку і те, яка робота ведеться для його звільнення. Є в експозиції незвичний лист на обгортці від цукерок, переданий Богдану Пантюшенку у в’язницю, у Макіївську колонію. У 2019 році Богдан псевдосудом ДНР був засуджений до 18 років ув’язнення».

Богдану Пантюшенку пощастило, наприкінці 2019 року він потрапив до так званого великого обміну. Зараз історія звільненого бійця та оборонця Донецького аеропорту розповідається у рамках ще одного музейного проєкту — «Вільні».