Обирають вільні
Суспільство, не ідеальне, а швидше нормальне, деклароване у нашій Конституції як мета, називають суспільством вільних. Узагалі це суспільство має багато інших назв — відкрите, інформаційне, дискутуюче, обмінне і т.ін. Давайте, читачу, назвемо його і суспільством тих, хто обирає. Не про владу йдеться, точніше, не тільки про неї. Владу обирають не часто, і про це поговоримо як-небудь іншим разом. Сьогодні йдеться про вибори, так би мовити, перманентні. Про вибори, які характеризують спосіб життя, найбільш адекватний людській суті.
Кожній людині щодня доводиться вирішувати життєві проблеми і проблемки. І щоразу — це вибір. Політичні устрої можна розділити на види за різними критеріями. Найважливіший з них — це обсяг рішень, які приймає приватна особа стосовно обставин свого життя. І тоді вийде, що на одному полюсі — демократія, де цей обсяг максимально можливий, на іншому — тиранія. Недавно знайомий комп’ютерник вирішував проблеми мого ПК. А мені сказав: «Ви поки йдіть, повирішуйте свої питання. Години через дві зайдете, все буде ОК». Паша дуже молодий, щоб знати про ті часи, коли виникло це сакраментальне «вирішувати питання». І у чиїй лексиці воно вперше з’явилося. Тоді мало хто вирішував свої питання. Хіба що дріб’язкові, наприклад, борщ з’їсти в обід чи розсольник. Основні наші питання вирішували за нас інші. Узяти хоч би завод. Сировину і обладнання привезуть, укажуть, що робити, готову продукцію відвантажать і розподілять, кому треба і кому не треба. Виходячи з принципу: дамо споживачеві не те, що він хоче, а те, чого він потребує (на думку тих, хто дає). А як справи в економіці ринковій? Де взяти, що виготувати, кому продати — там це дійсно проблеми. Фахівці кажуть, що економіку США інвестують не фінансові магнати (наша мрія), а все населення країни, яке грає на акціях. Це і є той стан, що так шанується Фрідріхом Хайєком, коли плануванням народного господарства займається не горезвісний Держплан, а сам народ. Мільйони людей зайняті проблемою вибору. А вибір — це конфлікт переваг, перспектив. Конфлікт найгостріший з усіх можливих, бо він усередині, у нас самих. Тут — боротьба нахилів. Обрати це — означає втратити те. А якщо те виявиться кращим?
О, який обтяжливий тягар вибору. І який зрозумілий стан нещасної пані з гоголівського «Одруження». «Никанор Иванович недурен, хотя, конечно, худощав; Иван Кузьмич тоже недурен. Да если сказать правду, Иван Павлович таже хоть и толст, а ведь очень видный мужчина. Прошу покорно, как тут быть? Балтазар Балтазарович опять мужчина с достоинствами. Уж как трудно решиться, так просто рассказать нельзя, как трудно! Если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузьмича, да взять сколько-нибудь развязности, какая у Балтазара Балтазаровича, да, пожалуй, прибавить к этому еще дородности Ивана Павловича — я бы тогда решилась».
Хочеться і цього, і того. Але мати все разом часом ніяк не вийде, можливості виключають одна одну. Не випадково елемент драматизму в казках і романах створюється ситуацією вибору. Ось богатир у чистому полі біля трьох доріг, ось пропонуються три бажання, а вибрати потрібно одне. Або цар, який підслухав обіцянки трьох дівчат, які пряли пізно ввечері. Йому також вибирати. А любовний трикутник у романах, коли суспільна мораль дозволяє тільки два «кути». Суцільні вибори, і все — або з надривом, або з холодним розрахунком, у трудах почуттів і розуму.
А вибір етичний? Убити стареньку і вирішити свої проблеми, або слідувати заповіді, але животіти і померти у безвісності? Зачекайте, не свої проблеми, загальнолюдські проблеми вирішаться Родіоном Романовичем через смерть, заподіяну старенькій! А тому, може, все-таки вбити? Так іде процес deliberatio (деліберації) — розмірковування, обдумування. Розмірковування як зважування «за» і «проти» (від libra — терези). А наприкінці, коли шальки терезів заспокояться, зникне свобода. Усе, вибрали. Тому-то і де-ліберація, тобто втрачення свободи («де», як відомо, додає слову протилежного значення). Чи не від того такий складний вибір, що людина не хоче позбавлятися свободи, у сенсі відвертості майбутньому. Зробивши вибір, визначившись, вона, можливо, жаліє про втрачені можливості. І те, що вона отримала, вже не таке привабливе. Людина є жадібною, вона хоче і того, й іншого, і третього одразу.
Міркуючи над феноменом вибору, ми можемо побачити у новому світлі звичні речі, зрозуміти зміни у системі цінностей. Чому на перше місце серед чинників соціального буття сьогодні висунулася інформація, знання? Важливість інформації в суспільстві тих, хто обирає, полягає не в тому, що людина хоче знати з цікавості, а в тому, що інформація впливає на результат виборів, якими вона щодня зайнята. Чим більше інформації, тим ефективнішим є вибір. Але одного обсягу мало, важлива якість інформації. І стає зрозуміло, чому в суспільстві тих, хто обирає, таке величезне значення надається правдивості, достовірності інформації. Наша людина, яка пожила півроку в США, із здивуванням виявила підвищену чутливість американців до брехні. Там багато ваших даних про себе, які ви повідомляєте, не вимагають, як у нас, підтверджень у вигляді численних довідок, вам довіряють. Бо довіра спрощує формальність. Але у разі виявлення навмисної брехні, нехай у якій-небудь дрібниці, у вас можуть виникнути серйозні проблеми. З вами просто не захочуть мати справу в банку, при влаштуванні на роботу і т.ін. Виходить, що брехати не просто непристойно, брехати накладно. Так відносини у діловій сфері формують етику.
Стриматися від вибору — не означає ігнорувати вибір. Ми переважно стримуємося, коли відчуваємо нестачу інформації, або коли інформація «за» урівноважується інформацією «проти». До чого призводить така стриманість, показує випадок з Бурідановим ослом. Він ніяк не міг вирішити, який оберемок сіна вибрати, праворуч чи ліворуч, і в результаті погано скінчив. Його сумний досвід вказує на те, що при справжньому виборі інформації завжди не вистачає. Іншими словами, вибір — це завжди ризикована справа. Ослу, кажуть, слід було підкинути монету, віддатися волі Випадку. Гоголівська пані, до речі, так і вирішила: «Я думаю, лучше всего кинуть жребий. Положиться во всем на волю Божию: кто выкинется, тот и муж».
Дійсно, найбільш захопливе у виборі — це ризик. Прекрасний приклад — азартна гра… Ризик є чимось, що надзвичайно притягує, захоплює людину. У грі — невизначеність, і можливість умить отримати фантастично величезні цінності. Або їх же вмить утратити. Можливо, тому ситуації з ризиком часто обставлені містично. Доля, Фортуна... Хтось всезнаючий може підказати правильний вибір. Пригадаємо «Пікову даму».
Не всякому під силу напруженість вибору і ризик. Тут спливає тема слухняності. Слухняний позбавлений необхідності приймати власні рішення. Він нібито користується зовнішнім розумом. Хтось вирішує за нього, але йому на благо, той, кому він довірився. На рівні буденного життя проти цього немає заперечень. Але можна помітити, що відмовою від вибору чоловік зраджує своєму призначенню в метафізичному сенсі. Він позбавляє себе свободи, натхнення, радості творчості, приголомшуючого переживання власних відкриттів, діянь і відчаю від власних помилок. Так що і тут вибір — слухняність чи відвага? Ви скажете: і те, і інше в міру. Мабуть, так, але мені до душі відвага.
