ОЛЕГ КРИСА: КИЇВСЬКА ПРЕЛЮДIЯ НАПЕРЕДОДНI ГАСТРОЛЕЙ У АНГЛIЇ

Олег Васильович у прекрасній творчій формі. Почерк Криси відрізняється від інших скрипалів насамперед тим, що він — музикант, який має своєрідний звук, народжений як технічною майстерністю, віртуозним володінням скрипки, так i настроєм душі, емоцій артиста, і тим зачаровує слухачів. До речі, в залі філармонії сиділа Тетяна Павлівна Чекіна — дружина Криси, піаністка за фахом, яка не просто переживала за чоловіка, а є його першим суворим критиком.

— У Києві ми не тільки провели генеральну репетицію, але й зробили записи концертів Брамса і Мендельсона. Вважаю, що гарно попрацювали з Національним симфонічним оркестром України перед спільними гастролями в Англію, — підкреслив Олег Васильович. Він не приховував, що радий теплому прийому київської публіки. — Закінчується рік, у мене було багато різних музичних подій, цікавих подорожей. Так, вперше у своєму житті гастролював у Китаї. До речі, виступав у новому складі квартету ім. Леонтовича, де працював разом зі старшим сином Петром. Виступав з концертами в Австралії, Японії і країнах Західної Європи. Після Києва від’їжджаю на гастролі до Росії і Литви. Записав декілька нових дисків разом з дружиною Тетяною. Це так звана серія «Подорожі зі скрипкою». Закінчив диск англійських, французьких та іспанських творів. З сином Петром записав симфонію — концертанту Моцарта для скрипки і альта. Я там виступав як альтист. Ми працювали у Литві з прекрасним Вільнюським оркестром під керуванням Саулюса Сондецкiса. Мені дуже приємно, що вдалося видати свої архівні записи 60—70-х років. Вони виходять під назвою «Мистецтво Олега Криси». Там будуть представлено твори i українських композиторів: Скорика, Штогаренка і Губаренка. Серед новинок цього року — компакт-диск творів Лятошинського («Скрипкова соната» і два фортепіанних тріо). Незабаром вийде диск з моїм першим записом — Концертом Венявського, який я грав ще в двадцятирічному віці, і так сталося, що більше жодного разу його не виконував. Сподіваюсь, що всі ці записи будуть в Україні, а не тільки на західному ринку.

— Олегу Васильовичу, цього разу щільний графік не дав вам змоги попрацювати в майстер-класах. Чи плануєте поїздку до Львова з концертом?

— До Львова зумів вирватись лише на два дні в перерві між студійними записами. Був там не як музикант, а як приватна особа — побачився з мамою і братом, поспілкувався з друзями. З цим містом у мене пов’язані найкращі миті — це особлива сторінка в моєму житті та серці. Залишилися приємні спогади від школи, вчителів, товаришів. Кожного разу, коли приїжджаю до Львова, то хвилююся. У нас була дуже гарна атмосфера в класі, і дотепер ми намагаємося не загублюватися і спілкуємося між собою. Ми навчалися разом з Которовичем, Мазуркевичем, у паралельному класі — Слободяник, Єресько, трохи молодший за нас Башмет. Мені дуже приємно, що на батьківщині мене пам’ятають. Тішить, що цими днями став почесним професором Львівської консерваторії. Планую, що через рік обов’язково приїду на гастролі і виступлю не лише в столиці, а й інших містах України.

— Закінчується 2000 рік. На ваш погляд, які музичні досягнення він приніс?

— Мені здається, що епохальних музичних подій і творів, які з’явилися саме у 2000 році, немає. Економічні відносини тиснуть на культуру. Хоча я з оптимізмом дивлюся в наступне тисячоліття, бо без духовності нема чого жити. На жаль, в усьому світі культура не приносить прибутку і її підтримують тільки ентузіасти. В наступному столітті музика буде різна, а не тільки електронна, як вважають деякі песимісти, різнобарвна і різностильова. Для мене не так суттєво, коли написано музику, головне, щоб вона була хорошою музикою. Коли мене запитують, хто мій улюблений композитор, то я відповідаю, що той, кого я виконую саме зараз. Бо музикант повинен закохатися у твір. Тільки тоді виникає мить радості, що ти віддаєш частинку свого серця через музику слухачам.

— Ви продовжуєте займатися педагогічною діяльністю в Америці?

— Вже сім років працюю в Eastman School of Music, яка мiститься в місті Рочестері (північ штату Нью-Йорк). Це міжнародний навчальний заклад, де навчаються студенти з різних країн світу. Отримую колосальну насолоду від спілкування з молоддю. Намагаються брати участь у конкурсах як член журі, щоб знати, яка зміна йде за нами. Розмови про те, що конкурс для музиканта не дуже важливий у подальшій кар’єрі, сьогодні мають рацію. Це раніше, за рокiв радянської влади, без перемоги на конкурсі у нас музикант взагалі не мав права виступати на професійній сцені. Тепер кожний скрипаль повинен сам прийняти рішення, чи потрібно йому конкурсне змагання. Є артисти, які у своєму доробку мають чимало перемог, а їх ніхто не знає. І навпаки — не змагалися у конкурсах, а віртуозно володіють інструментом, багато гастролюють. Заняття музикою — важка справа, і починати треба з раннього дитинства. Пам’ятаю, як сам більше хотів грати у футбол, а не сидіти за гамами. Тут важливий «домашній терор», як батьки зуміють прищепити кохання до інструмента. Тільки тоді поступово музика входить у твою кров і без неї не можеш обійтися жодного дня. Зараз мені здається — заберіть у мене скрипку, і я не зможу дихати. В дитинстві мав насолоду сидіти в оркестровій ямі поряд з диригентом і тремтів від щастя. А перший виступ на сцені? Хіба щось може бути краще? Я гордий, що мої сини стали музикантами, і сподіваюся, що онуки також продовжать нашу династію.

— Чому ваша дружина Тетяна не вийшла на сцену?

— Бо я виступав з музикантами Національного симфонічного оркестру, і тому в київському концерті вона тільки глядач, а на гастролях у Санкт-Петербурзі і Вільнюсі буде мені акомпанувати в сольних програмах.

— У грудні минулого року ви приїжджали до Києва всією родиною. За диригентським пультом стояв ваш молодший син Тарас. Чим він зараз займається?

— Він живе в Сент- Луїсі. Грає в місцевому симфонічному оркестрі як скрипаль і займається диригентурою. Контракт на три роки через пару місяців закінчиться. Тому зараз Тарас потихеньку підшукує нову роботу. Був запрошений на фестиваль камерної музики у Львів як диригент. Я радий, що він знайшов себе в мистецтві і його поважають як музиканта навіть без мого втручання.

Треба зазначити, що успіх концерту в Києві разом з Олегом Крисою розділили музиканти Національного симфонічного оркестру України під керуванням Теодора Кучара (США). Публіка оцінила злагодженість гри скрипаля і оркестрантів. Добре знайома меломанам і експресивна постать диригента. Пан Теодор на початку 90-х років очолював цей колектив.

Про ті часи залишилося подвійне почуття. З одного боку, оркестр багато гастролював за кордоном, робив аудізаписи, а з другого, вийшов з-під контролю філармонії, перестав узгоджувати сумісні плани. Саме тому довелося створювати новий колектив — Симфонічний оркестр Національної філармонії України. Почалася плутанина з назвами, а згодом виникла суперечка за репетиційне приміщення між двома організаціями. Чвари музикантів з творчих, стратегічних і економічних питань призвели до того, що частина музикантів почала шукати кращої долі, а з Кучаром не продовжили контракт. Відголос бурі перманентно виникає і досі. Оркестранти навіть вдавалися до крайніх заходів — страйкували. Після останнього листопадового пікетування Миколу Берегового зняли, а худруком і головним диригентом, об’єднавшим дві посади, став Володимир Сіренко.

Втім, екс-керівник Національного симфонічного оркестру України Теодор Кучар про ті неприємності забув. Живе в Денвері, викладає в місцевому університеті, багато гастролює як диригент, є директором Австралійського фестивалю класичної музики. З Олегом Крисою співпрацює вже одинадцять років (тобто відтоді, коли скрипаль переїхав до Америки). Київський концерт став 50-м в їхньому творчому дуеті.

— Скрипкові концерти Брамса і Мендельсона для музиканта — це як «Біблія» для християнина, — вважає маестро Кучар. — Національний симфонічний оркестр — один з кращих колективів не тільки України, а й у світі не так багато подібних професіоналів найвищого гатунку. Для мене музика — не робота, а насолода. Я закінчив Нью-Йоркську школу музики і консерваторію. Дуже люблю грати на альті, але зараз це моє хобі. Працював з різними колективами і, як мені здається, «ключика» знайшов до українських музикантів. Це сталося ще сім років тому, коли керував Національним симфонічним оркестром. Радий, що ми знову знайшли спільну мову, незважаючи на дворічну паузу в роботі. Оркестр має широкий репертуар і виступати з ним велика насолода.

Виступ у Києві — лише прелюдія перед гастролями Національного симфонічного оркестру України в Англії, які розпочнуться в лютому 2001 року. Разом з українськими американцями вони дадуть 17 концертів у різних містах туманного Альбіону. Після Києва Олег Криса поїхав на гастролі до Санкт-Петербурга, а Кучар на початку січня диригуватиме Лондонським симфонічним оркестром.