Ось як ми заблукали...
Агов, вигук. 1. Звук, яким перегукуються, щоб не загубити одне одного. 2. У значенні присудка. Кінець, пропало (розм.). Тепер уже агов, не наздоженеш його!
Ось як ми заблукали. Щось пізно; щось рано; все, що між — буквальна витяжка з шести літер без посилання на першоджерело. З класиків, сучасників і самих себе.
Кінці з кінцями зводяться зовсім мляво і навіть механічно. Зі зведенням рахунків ще напруженіше. Баланс не танцює. Всякий раз спливає велика нестача пароплавів, рядків та інших довгих справ. Не кажучи вже про дерева, будинки й дітей. Весь час маленькі нестиковки. То діти на деревах, то будинки на пригріві.
Вічна проблема вибору між синицею і журавлем вирішилася сама собою. Синиці чогось дружно перекочували з рук у небо, журавлі — на місце синиць. Як приємно, життям незадоволені й ті, й інші.
Поки за синицями в небі з журавлями в руках стежили, син помилок важких з чотирьох букв подарував чергове чудове відкриття. Добре там, де нас немає! Багато хто не витримав багажу знань, що відкрився і подався туди, де його ще не було. В результаті скрізь стало однаково. А добре тільки дорогою. Та й те під питанням.
Докази чарівності існування в основному приходять «від протилежного». Так через ні. Хто-небудь через нікого. Коли-небудь через ніколи. І все разом — через не можу. З усіх вигодуваних драконів залишилися найвідданіші. Інші, втомившись від неповноцінної здобичі, пішли до молодих і повноформатних. А пам'ятаєте? Ще б пак. А любите? Неначе. А вірите? Не знаємо. Неначе — від страху втрат, ще б пак — завдяки відгомону з трьох літер колись сказаного.
За прислухуванням до відгомонів не помітили, як вікна коханих виявилися не нижче третього поверху. Ті, що нижче, також загратовані. Можливість лазити у вікна продовжує цікавити обмежений поки що прошарок, та й те з далеких від безкорисливості мотивів. Любі, спустіться! І зніміть грати. І розчиніть вікна. Нехай задуха потрапить і назовні.
Вдих-видих, вдих-видих... Передчуття, очікування, утома, покладання надії — вдих. Один вдих — сила-силенна видихів. До повного зносу дихальних шляхів. А якщо зачаїтися до кращих часів? Випасти, нарешті, зі згубного кругообігу речовин у природі. Повна відмова від необов'язкового кисню в обмін на законне право розпоряджатися доморослою вуглекислотою за власним розсудом. Захочу — виділю, ні — нарікайте на себе. І зовсім не на зло — просто хочеться. А для часткової вентиляції й від застарілого бронхіту з його вічнозеленою мокротою — завжди під рукою патентований інгалятор. Коли що не так і про всяк випадок.
Кого там ще згубила відсутність повітря? Ніч, вулиця, ліхтар, аптека... Ще аптека. Ще. Аптека без кінця і без краю. Не надихалися, дорогенькі, парфумами й туманами, прошу занюхати камфорою. Діалектика.
Дихайте — не дихайте, дихайте — не дихайте... Лікарю, спочатку визначтеся в своїх бажаннях. А потім зціліться самі й більше ніколи не беріться за хворих, яким не можна допомогти глистогінними ліками.
Тік-так, тік-так... Тік — вдих, так — видих. Вдих — нервовий, видих — такий, що булькає, до повного самозаперечення — не так, не так, не так. У виснажливій боротьбі з собою годинники домоглися суверенності. І нею сповнені ступили на хибний шлях. Коли від більшого до меншого, від складного до простого, справа наліво і проти годинникової стрілки. Наступний крок — повне скасування стрілок, включаючи секундну. Переходи на зимовий і літній час тільки посилюють. Тому нешкідливе запитання, що зрідка виникає: «А котра, власне година?..» викликає тупий біль і гостру жалість до себе.
Ось як ми заблукали. Свобода як необхідність. Випадковість як закономірність. Сім разів міряти й ні в якому разі не різати. Не відкладати на завтра те, що можна не робити зовсім. Боротися і шукати, знайти й засумніватися. І думати. У процесі — чому. У результаті — навіщо. І жаліти. У будь-якому випадкові.
Дихати — страшно, не дихати — сумно. А якщо чергувати? Як глибоководна рибина. Випірнув, розпрямив зябра, ковтнув, затримав, опустився. Випірнув, ковтнув, опустився. До нової третьої, до нового року, до нового життя. Штучне дихання. Риб'ячий жир, риб'яча кров, риб'ячі очі.
...Все спочатку. На видиху бажано завити. Видих-вдих. Не озираючись на амортизацію тканин. До кисневої надлишковості. Всупереч інстинктові самознищення. Повільно наповнити дихальний міхур і непомітно для навколишніх, щоб не налякати їх, відірватися від грунту. Як маленька хмаринка, як зовсім не ведмідь.
Поки ще важко переконати себе в тому, що правда в ногах, знання — сила, любов — зла, а пегас і коні, навіть якщо вони загнані, принципово різного походження. Ще приємно думати, що правда в іншому й сила в іншому, і любов не може бути злою за означенням, і пегаси — крилаті коні. Вже важко шукати в темній кімнаті домашнього ссавця чорного кольору з п'яти літер, особливо, якщо його там немає. Вже важко, але ще цікаво. Особливо, якщо його там немає!
