«Основна профілактика – ефективне лікування»

Ситуація з поширенням туберкульозу в Україні залишається напруженою: загалом по країні з 2014-го рівень захворюваності знижується на кілька відсотків щорічно, але погіршується ситуація на прифронтових територіях і в південно-східному регіоні.

Якщо раніше фахівці говорили, що туберкульоз — це захворювання без соціальних ознак, на нього хворіють люди будь-яких професій, роду занять і достатку, то за останніми даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, сьогодні значну частину хворих становлять безробітні чоловіки працездатного віку. Загалом серед усіх захворілих 77% становлять особи працездатного віку (18 — 54 років), зокрема вікова група 25 — 44 років становить 52,5%.

Середній показник поширеності туберкульозу в Україні становить 82 випадки на 100 тисяч населення. Це на 3% менше, ніж 2014 року, і становить близько 250 тисяч осіб. Найскладніша ситуація в Одеській, Миколаївській, Херсонській та Дніпропетровській областях, де цей показник у півтора разу вищий за середній. Майже втричі зросла захворюваність працівників тубдиспансерів. Також фахівці констатують, що суттєво збільшилася кількість випадків, коли туберкульоз поєднується з ВІЛ-інфекцією, що свідчить про «посилення тягаря епідемії ВІЛ-інфекції у країні». До того ж, 2014 року Україна стала однією з п’яти країн світу з найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу. На запитання, як покращити ситуацію в Україні, провідний фахівець із розвитку національних і міжнародних програм у сфері лікування туберкульозу, експерт благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» Юрій ВАРЧЕНКО відповідає: «Лікувати». Про те, як лікувати якомога ефективніше, пан Юрій розповів в інтерв’ю.

СТАЦІОНАРНЕ ЛІКУВАННЯ VS АМБУЛАТОРНЕ

— Сьогодні багато говорять про запровадження в Україні нової моделі лікування хворих на туберкульоз — амбулаторної. Які переваги такого підходу? Наскільки ефективним є лікування вдома?

ФОТО  ЮРІЯ ВАРЧЕНКА

— Нова модель покликана зменшити тривалість стаціонарного лікування. Для держави загалом стаціонарне лікування дорожче, ніж амбулаторне. Лікування амбулаторно для пацієнта — це і безпечніше, і зручніше. Міжнародні організації підтримують такий підхід в Україні, є політична воля впровадити цю модель лікування. Протягом п’яти років доведена й її ефективність. Адже це не лише медичний, а й медико-соціальний супровід. Тобто хворому надаються не тільки медичні послуги, а й соціальні, залежно від його індивідуальних потреб — наприклад, він потребує працевлаштування чи відновлення документів.

Зараз весь світ працює таким чином, щоб переважна більшість пацієнтів лікувалася амбулаторно. Самі пацієнти не зацікавлені у тривалому перебуванні в стаціонарах, бо це відриває від роботи, від життя. У нашій країні тривале перебування у стаціонарі себе не виправдало. Насамперед тому, що в Україні, на жаль, зараз не працюють заходи інфекційного контролю, які мають попереджати передачу вірусу від хворої людини до здорової або перехресне зараження пацієнтів від самих пацієнтів. Умови для цього не створені, і тому в стаціонарі відбувається перехресне зараження пацієнтів збудником туберкульозу, зокрема резистентними штамами, стійкими до ліків.

Тож в Україні має бути запроваджена амбулаторна модель: щоб, пролікувавши на першому етапі, довести пацієнта до того стану, за якого у нього припинилося бактеріовиділення, — і передати на амбулаторний тип лікування.

— Які особливості цієї моделі в Україні?

— Вона передбачає передачу протитуберкульозних препаратів у місце, де пацієнтові зручно їх отримати. Це стосується й ін’єкцій. Все це пацієнтові приносить медсестра. Якщо бактеріовиділення припинилося, пацієнт має право працювати — тоді він уже не становить епідеміологічної небезпеки для інших. У такому разі ліки йому можуть приносити на роботу. Якщо ж пацієнт прикріплений до кабінету чи тубдиспансеру, він щодня має ходити за ліками. Щодня, бо принцип лікування передбачає щоденний контроль препаратів: пацієнт повинен приймати ці препарати в присутності людини, яка їх надає. Як показує досвід, коли пацієнти самі ходять за ліками, нерідко пропускають прийоми. Про яку ефективність можна тоді говорити?

— Ви сказали, що підхід амбулаторного лікування виправдав себе. Є дані, які це доводять?

— Так, в Україні були численні проекти міжнародної підтримки, вони показали ефективність. Останні дані — від благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ»: 2017 року у нас було кілька тисяч пацієнтів на супроводі, реалізацією програми займалася 21 організація по всій Україні. Ефективність лікування пацієнтів із мультирезистентним туберкульозом становила 96%.

«НА ПОЧАТКУ ВІЙНИ В АРМІЇ БУВ СПАЛАХ ТУБЕРКУЛЬОЗУ. АЛЕ ЗАРАЗ ВСЕ ВЗЯЛИ ПІД КОНТРОЛЬ»

 — Яка причина поширення мультирезистентного туберкульозу, і що можна зробити, щоб його зупинити?

— Мультирезистентний туберкульоз — серйозна проблема в Україні. У цьому ми займаємо лідируючі позиції у світі. Основна причина поширення в тому, що певний період часу — в 1990-х роках — в Україні не було ефективних ліків. Людей лікували тим, що було. Друга причина — відрив пацієнта від лікування. Лікування було неповним, неякісним, несистематичним.

Сьогодні основна профілактика мультирезистентного туберкульозу — ефективне лікування. Якщо ми будемо ефективно лікувати таких пацієнтів, то поширення мультирезистентних штамів зменшиться. Також — дотримання правил контролю за прийняттям ліків, адже тоді можна створити умови, щоб передача інфекції не відбувалася. Препарати для цього у нас є, це — комплекси препаратів, бо один не може вилікувати.

— Як на поширення туберкульозу вплинула війна? Адже відомо, що Донецька та Луганська області традиційно були лідерами в поширенні цього захворювання.

— Сьогодні в районах, наближених до зони конфлікту, рівень поширення захворювання зростає. Це пов’язано з міграцією. Тобто локально — зростає, але загалом по Україні — зменшується.

— А яка ситуація в армії?

— У перші роки війни рівень захворювання зростав, в армії був спалах туберкульозу. Але зараз все взяли під контроль. Стали дуже уважно ставитися до медичних оглядів, ситуація покращилася.

— Пане Юрію, як ви оцінюєте невтішну статистику захворювання на туберкульоз по Україні?

— Позитивним є те, що кількість випадків захворювання, починаючи з 2014 року, в Україні зменшується — на один, два, три відсотки. Повільно, але знижується. Ефективність лікування підвищується, також повільно: на один, два, три відсотки. Також знижується смертність від туберкульозу. Отже, є зрушення на загальнодержавному рівні, але динаміка — не така, як би хотілося.