Особлива дівчина в ІТ

27 квітня світ відзначає День дівчат в інформаційно-комп’ютерних технологіях. Свято нове, але потрібне як нагадування. Бо нині в цій індустрії працює зовсім мало жінок. В Україні, наприклад, від загальної кількості айтішників це число ледь дотягує до 15%. Та, як кажуть експерти, представниці прекрасної статі швидше досягають успіху в цій сфері, бо мислять креативніше і продуктивніше. А їхні технічні продукти завжди затребувані. Свідченням цього є ІТ-проекти Наталії ШКРЕБЕТОЇ. Дівчина навчається в магістратурі Вінницького державного педагогічного університету за напрямком підготовки «Дошкільна освіта» й активно використовує ІТ-технології у створенні дидактичних матеріалів для навчання дітей дошкільного і шкільного віку.

Наталія Шкребета має функціональні фізичні обмеження, вона пересувається за допомогою милиць, та попри це активно займається громадською роботою. У грудні 2015 року брала участь у тренінгу від Британської ради «Активні громадяни», торік у лютому була залучена до участі в проекті «Українська мережа блогерів з питань інвалідності та ВІЛ/СНІДУ». Влітку 2016 року стала учасником літнього табору для молоді з інвалідністю в Норвегії. А зараз відбувається тренінг «Інформаційні технології Microsoft на допомогу вчителю. Kodu-візуальна мова програмування». Саме в межах цього проекту вона розробляє веб-квести, методичні сайти і дидактичні ігри. А у вільний час ще й встигає писати вірші...

«Я народилася у невеликому селі Юрченки Летичівського району Хмельницької області. Коли після закінчення школи сказала батькам, що хочу вступати до вишу, вони спочатку злякалися, хвилювалися, чи зможу я самостійно пересуватися містом на милицях, але відмовляти не стали. З часом впевнилися, що у мене все вийде, і їхня підтримка додала мені наснаги й натхнення і спонукала працювати ще більше заради свого розвитку, — розповідає Наталія. — Провчившись перші два курси, я зрозуміла, що можу більше, і почала брати участь у різних громадських проектах, які пов’язані з інклюзією людей з інвалідністю у здорове суспільство. Питання інклюзивної освіти не просто важливе, воно на часі і ним потрібно займатися тут і тепер. Коли я була на практиці в дитсадку, то в групі була дівчинка з синдромом Дауна. Вона потребувала значно більшої уваги, ніж інші діти, але прагнула знань так само, як і решта вихованців. Уже тоді я зрозуміла, що потрібно шукати особливий підхід до таких дітей. Нагода випала під час практики у школі для дітей з розумовими вадами. Вирішила розробити з ними сайт їхніх проектів. Зрозуміло, що над розробкою сервісу працювала я, але все наповнення до нього готували діти. І це був пізнавальний, творчий процес і для мене, і для них».

Мови програмування Наталя не знає, але, працюючи інформаційним менеджером-волонтером у громадській організації «Паросток», навчилася розробляти макети для буклетів і плакатів, працювати із зображеннями та хмарними технологіями. Крім цього, в роботі з дітьми дівчина почала використовувати візуальний конструктор Microsoft Kodu Game Lab для створення фізкультхвилинок, розробки демонстраційних матеріалів, дидактичних ігор для різних етапів уроку, в тому числі для закріплення матеріалу. Всі свої розробки вона виклала в науковій роботі. Зараз чекає на сертифікацію власного сайта за програмою Intel, який буде присвячений дидактичним іграм і казками для навчання дітей з особливими потребами. В основі навчальної програма стоїть казкотерапія, бо саме казка, на думку Наталки, допомагає дитині успішно соціалізуватися і знаходити вихід із будь-якої ситуації.

«Наразі я розробила веб-квест «Галявина казок», який має на меті розвинути уявлення дітей про ввічливість, взаємодопомогу, дружбу, навчити їх знаходити розв’язання проблемних ситуацій, виховувати культуру поведінки та бажання творити добро. Про сайт із казками зможу розповісти тільки після того, як отримаю сертифікат на користування. Орієнтовно це буде в червні, але, щоб зацікавити, скажу, що свого роду банку життєвих ситуацій, який можна буде активізувати для кожної дитини, поки що немає в Україні, — інтригує Наталка. — В майбутньому я продовжу експериментувати, поєднуватиму навчання дітей з ІТ-технологіями, бо сучасний вчитель має міксувати всі елементи, а не бути банальним і відсталим від часу. Коли діти бачать, як розвивається їхній наставник, вони прагнуть розвиватися разом із ним».

Приклад Наталки вкотре засвідчує, що немає нічого неможливого. Ніхто не думав, та й навіть вона не вірила, що зможе навчатися у виші, працювати з дітьми, розробляти сайти і створювати тривимірні дидактичні ігри. Її історія — це нагадування, що найчастіше бар’єри, які ми самі ставимо, — у нашій свідомості. І якщо людина захоче, то попри стереотипи, обмеження й обставини, несміливі кроки з часом принесуть сміливі результати.