«Останній із Могікан»

Ігор ПАСІЧНИК доктор психологічних наук, професор, ректор Національного університету «Острозька академія»

1. В цій людині поєдну ється, як мінімум, 50 характерологічних рис. Це і людина з великої літери, геніальний вчений, невід’ємна частинка історії Острозької академії та й України в цілому. Миколу Павловича я називаю завжди «Останній із Могікан», окрім нього таким могіканином в Україні є хіба що академік Володимир Антонович Овсійчук. Це ті люди, які дійсно є істинними вченими. Це люди, які самостійно робили шлях в науці, які створювали науку. І я завдячую долі, що Микола Павлович потрапив в Острозьку академію, в якій здебільшого працюють молоді вчені, яким 30—33 роки і яким є у кого повчитися, щоб в майбутньому досягти високих вершин.

2. Секрет Миколи Павловича в його працездатності. Це вміння виходити на вершини науки завдяки невтомній праці, наполегливості та природному таланту.

3. Все те, що тільки можна побажати найближчій людині. В першу чергу — здоров’я. Для Острозької академії, для нас всіх головне, щоб він був здоровий, сповнений сил, і ми відсвяткували його 80-річчя саме в цих прадавніх стінах.

Леонід ЗАШКІЛЬНЯК доктор історичних наук, завідувач кафедри історії слов’янських країн Львівського національного університету ім. І.Франка.

1. Для мене Микола Павлович насамперед людина, а потім вчений з великої літери. Це дуже важливо, коли в одній особі поєднуються ці два компоненти. Власне таке унікальне поєднання якраз і визначає його творчий та життєвий шлях. Мені дуже подобається та інтелектуальна й духовна аура, яку М.П. Ковальський створює навколо себе, в цій аурі дуже добре і приємно жити.

2. Його секрет в його природі, його натурі, в його людському щирому ставленні до інших.

3. Найбільше хочу побажати, щоб у нього ніколи не закінчувалося прагнення жити й працювати.

Віктор ВОРОНОВ канд. історичних наук, доцент кафедри історії Дніпропетровського національного університету:

1. Що він є вчителем це однозначно. Наполовину батьком для мене — так, це не піддається жодному сумніву. В людському та науковому відношенні Микола Павлович для мене багато чого зробив, і я за це йому надзвичайно вдячний.

2. Його секрет у тому, що він може знайти в людині якусь цяточку, якою вона володіє особисто, іншими словами талант. Він вибирав своїх учнів серед тих, хто справді не для заробляння грошей хотів займатися наукою.

3. Банально мабуть, але хочеться побажати творчої наснаги, міцного здоров’я, бажання працювати з людьми, — того від чого, зрештою, він ніколи не відмовлявся і чим славився серед його учнів та послідовників.

Володимир ТРОФИМОВИЧ проф., доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Національного університету «Острозька академія»:

1. Він людина з великої літери. Справжній інтелігент. В нього таке ніжне ставлення до історичної науки, надзвичайна відповідальність перед історією. Мабуть не має такої людини в Острозькій академії, яка б із глибокою повагою не ставилась до нього. Для нас він взірець. Я приїхав сюди в Острог лише тому, що дізнався, що в Острозькій академії є така людина, такий світоч науки, є його власна історична школа, в якій хочеш і мрієш працювати.

2. Микола Павлович глибоко народна людина, він вийшов із народу. Він в себе втягнув найкращі риси української нації. А цей народ та його історія дали йому невтомної наснаги працювати і творити.

3. Хочеться побажати йому довгих років життя, щоб із ним можна було спілкуватися, співпрацювати та наслідувати його приклад.

Юрій МИЦИК доктор історичних наук, проф. Національного університету «Києво- Могилянська академія»:

1. Про професора Ковальського можна написати цілу книжку, і не одну. Уявіть собі моє ставлення до Миколи Павловича, коли я вже на початку другого курсу лишився сиротою. І Микола Ковальський в той час став для мене не просто керівником, а другим батьком. Допомагав, як міг, порадами, підтримкою, матеріально, давав книжки зі своєї бібліотеки, керував моїми курсовими та дипломними, потім кандидатською. Навіть в свій час рятував від переслідувань таких, як я, молодих істориків, які не писали про партію, а прагнули пізнати історичне надбання українського народу. Він багато для мене зробив. Розумієте, в ті часи він міг дати мені під тиском зверху, наприклад, тему про «Історичну роль партії у вирощуванні великої рогатої худоби», яка тебе веде в глухий кут, вона нікому не потрібна. Натомість Микола Павлович ніколи не йшов на поводу у партії. Він виховував у своїх учнів любов до пізнання справжньої історії України.

2. Професор Ковальський дуже працьовита людина. Навіть зараз, коли з’являються проблеми із здоров’ям, він наполегливо працює. Микола Павлович дуже багато читає, він надзвичайно ерудована людина, знає напам’ять усі тексти своїх наукових статей та монографій. Професор Ковальський у складних умовах створив наукову школу, причому його учні працювали за тими напрямками, які в радянські часи були заборонені. Далеко не кожен футбольний гравець може стати хорошим тренером, так і тут: не кожен історик, навіть дуже знаний, може досягти того, чого досяг М.П. Ковальський.

3. Хочеться побажати йому многая літа! Сто років як мінімум, і справа тут навіть не в кількості років, а в їх якості. Для Миколи Павловича 75, з його працьовитістю та невтомним бажанням творити, це мало, я думаю, що сто років якраз достатньо.