Освіта на відстані

Із початком карантину в Україні відбулася, без перебільшення, революція в освіті — діти враз почали вчитися вдома, вчителі змушені були освоювати інтернет-технології, керівництво навчальних закладів самостійно і творчо підходило до питання запровадження дистанційної освіти, а батьки у певному сенсі стали вчителями. Без підготовки, планів та реформ.

Т.в.о. міністра освіти та науки Любомира Мандзій вже заявила, що навчання в наступному навчальному році буде змішаним — і дистанційним, і у школах. Це пояснюється тим, що коронавірус мутує, і невідомо, з якими викликами Україна та світ зустрінуться за кілька місяців. Про те, що «життя в умовах пандемії триватиме понад рік», ідеться і в урядовій програмі про стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19. Тому у нас є три місяці, аби «підтягнути» систему освіти — зробити дистанційну форму більш ефективною та гнучкою. І самим налаштуватися, що освіта стала іншою.

«ОНЛАЙН-ОСВІТА У КИЄВІ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ОНЛАЙН-ОСВІТИ НА ЛІНІЇ ФРОНТУ ЧИ ВИСОКО У ГОРАХ»

Для початку варто проаналізувати статистичні дані. Офіс освітнього омбудсмена провів опитування серед восьми тисяч батьків, аби дізнатися, в яких умовах, за допомогою яких засобів проводиться дистанційне навчання, з якими труднощами зустрічаються батьки? З’ясувалося, що батьки приділяли навчанню в середньому одну-три години на день (чим старші діти — тим більше потрібно часу).

Про достатнє інтернет-підключення для дистанційного навчання повідомили 88% сімей (при цьому 44% респондентів — з обласних центрів). Погана якість інтернету була у кожного десятого. Ще 3% сімей мали перебої з підключенням до мережі інтернет. Також 66,5% батьків відповіли, що в родині є комп’ютерне обладнання для навчання дітей, у 20% — частково, 12% не мали його зовсім.

Згідно з опитуванням, 50% дітей отримували завдання через соціальні мережі та месенджери, 40% — на різних онлайн-платформах. 16% респондентів зазначили, що під час організації дистанційного навчання платформи не використовувалися, а 5,6% респондентів відповіли, що дистанційне навчання неорганізоване.    

— Україна виявилася не готовою до обмежень, які наклав карантин, та до викликів дистанційної освіти. Сьогодні відсутні довгострокова і короткострокова урядові стратегії, а також регіональні стратегії впровадження дистанційної освіти. Дуже важливо враховувати специфіку тимчасово окупованих територій та важкодоступних регіонів. Онлайн-освіта у Києві відрізняється від онлайн-освіти у Верхньоторецьку на лінії фронту чи в Космачі високо в горах. Ми маємо бути готові до цих викликів. Потрібно подбати про онлайн-освіту як на окупованих територіях, так і у важкодоступних місцях. З новою хвилею поширення коронавірусу карантин може відновитися у новому навчальному році на більш тривалий час, — зауважила виконавчий директор ГО «Фонд Відкрита політика», засновниця Наукового ліцею-пансіону «Міжнародна зелена школа ім. Клима Чурюмова» Ірина ЖДАНОВА.

За її словами, сьогодні головними викликами дистанційної освіти у школах лишаються відсутність стратегії і нормативної бази, відсутність оптоволоконного інтернету в кожній школі, до того ж, є регіони (особливо на Сході), в яких немає доступу до українського телебачення. На додачу — в Україні відсутня єдина національна платформа дистанційного навчання.

УКРАЇНІ ПОТРІБНА ПОТУЖНА ПЛАТФОРМА ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Експерти кажуть, що вже зараз треба створювати освітні платформи, до цього варто залучати державні, приватні і комунальні школи, запроваджувати їхні успішні методики навчання. Ще одне завдання, на думку фахівців, — допомогти педагогам та методистам оволодіти платформами для дистанційного навчання. Це дуже актуально у селах, де основним технічним засобом був Viber.

— Нам потрібно створити в Україні серйозну інфраструктуру для дистанційної освіти. Вона повинна створюватися не тільки для дітей. Цифровізація освіти дає можливість залучити до освітнього процесу широкі верстви населення. Ще ми побачили потребу в залучення батьків до дистанційної освіти. Більшість батьків відповідально поставилися до навчання дітей під час карантину — цю тенденцію слід підтримати, — відзначила старший науковий співробітник Інституту математики НАН України Ірина ЄГОРЧЕНКО.

Гарний приклад цифровізації школи навів директор Гімназії дистанційної освіти OZO (Вільнюс, Литва) Албінас ДАУБАРАС. 19 років тому він з колегами почав працювати над системою дистанційної освіти: «Інформаційні технології дають можливість доступу до всіх світових ресурсів. Питання — за нашою творчістю: як діставати цю інформацію зі всього світу, як її складувати, ділитися, відбирати, критично оцінювати. Це наша авторська система. 19 років тому я запропонував своїм педагогам цю ідею, багато хто відмовився, але життя показало прогресивність методики. Ми перевели всі ресурси в цифрову сферу — мало купуємо паперових підручників, натомість купуємо планшети, також створювали цифрові уроки. 90% всіх уроків у нас — через інтернет, багато завдань виконують на планшеті. І вчителям, і дітям — дуже зручно».

Загалом минулий навчальний рік видався непростим. Після його завершення деякі батьки постили у соцмережах меми, що чекають з нетерпінням на свої оцінки, оскільки значну частину домашніх завдань робили спільно з дітьми. До осені якраз є час проаналізувати, що пішло не так із освітою на відстані, та зробити висновки: школі, батькам, учням та освітньому міністерству.