Пані-мадам, куди ж ви?

Назвати задвірками ці кілометрові товарні розкладки Куренівського та Петрівського ринків, відомих у Києві практично усім, досить нахабно. Хіба що в пікантності їм не відмовиш. Тільки-но сюди потрапляєш, очі починають напружено вишукувати щось отаке, що, можливо, зовсім і не потрібно. Демократичність з якою товар іде до рук, без будь-якої там маржі на зелені курси, можлива несподіванка, хоча й рідкісна, притягує, втягуючи у вічну гру торжища. І не лише, щоб позмагатися в прийомах «купи-продай» приходять люди, а й просто поговорити, пограти на гармошці та баяні для куражу, навіть посперечатися і знайти розуміння, аналізуючи, скажімо, який-небудь всіма забутий матч 25-річної давності. Неабияк здивувалася пристрасті, з якою мужички третього віку, підігріваючи один одного, просіювали через свою пам’ять і, напевно, не вперше гру якогось міцного футболіста: яка діагональ, який пас, а як він його виклав, йому навіть дозволили просто стояти, ех, були часи. Схоже, стандартність філософського підсумкового висновку ніколи не застаріє і не лише тут, на Петрівці.

НА СТАРОВИННОМУ БУДИНКУ, ЩО КОЛИСЬ НАЛЕЖАВ КОВАЛЮ, ВИСИТЬ ЗНАК «ПЕТРОПАВЛІВСЬКА ПЛ.» — ЦЕ ПОРУЧ ІЗ КУРЕНІВСЬКИМ РИНКОМ. У 20-х рр. ХХ ст. БІЛЬШОВИКИ ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ ПОДІЛ І КУРЕНІВКУ НА ПЕТРОВКУ — НА ЧЕСТЬ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ФУНКЦІОНЕРА ПЕТРОВСЬКОГО. А ЩЕ ТОДІ У КИЄВІ З’ЯВИЛИСЯ ЛЕНІНКА, СТАЛІНКА, СІЧНЕВКА ТОЩО. СЬОГОДНІ ПЕТРОВКА ДЛЯ НАС — ЦЕ РАЙОН РИНКІВ, БАЗАРІВ, РІЗНОМАНІТНИХ СУПЕР- ТА ГІПЕРМАРКЕТІВ

«Що, ти теж іміджуєш на ресайклінгу, — почула, зустрівши колекціонера, якому, думала, тут і робити, начебто, нічого. Зазвичай він з антикваріатом зовсім іншого діапазону заграє.  — Теж повторне використання хвилює», — виразно розтлумачив він своє питання. «Ні, іміджую якраз на первинному. Ось дивлюся, спостерігаю, прагну зрозуміти, як цей «борщ» вариться, вушка і на маківці, та й фотоапарат колеги завжди на взводі». Відразу ж побачили, як Сергій потайки підловив мить — і в майбутній репортаж, можливо, вже потрапила зовсім сонна продавщиця. Воно й зрозуміло — товару багато, а покупці на разі оминають її. Якщо йти туди не знаю куди, то можна не сумніватися — блукалка у природних декораціях здебільшого небагатого радянського побуту закрутить сама по собі. Мене вмить підбадьорили фотки артистів, які ми, дівчата збирали в дитинстві, азартно змагаючись, стежачи за пропозиціями газетних кіосків, вони там і продавалися. Безглуздо навіть описувати історію цієї пристрасті — адже вона була бездонною. Тут же поруч, на землі, побачила знайомий програвач із дитинства, серветки, що нахабно настовбурчилися від потрійного крохмального замісу, пробочку, яка колись була щільно притерта до карафки для горілочки — в поясненнях продавців одні суцільні пестливі суфікси, щоправда трубочка пропонувалася без самої посудини, ну й що з того... адже тут шматочок мережива, в парі з підручником кохання «Камасутра», труба для духового оркестру (баритон), лампа-кажан часів війни сорокових, випарене, гнуте із цільного дерева старе возове колесо. Жирна штучка, помітивши мій погляд, усміхнувся господар, і я зрозуміла — тут це найвища похвала.

ПЕТРОВКА, БАЗАРНИЙ ДЕНЬ. ЧАСТО-ГУСТО НАРОД ІДЕ СЮДИ, ЯК НА ЕКСКУРСІЮ, І КУПУЄ ЗОВСІМ НЕ ТЕ, ЗА ЧИМ ЇХАВ...

Всіх, звичайно, переплюнув Алік із Куренівки, який, думаю, може й сам писати спогади про свою Петрівку, де буває частенько — інколи прицільно, або як того дня, даруючи собі й іншим, що властиве цьому азартному книжникові й збирачеві усього гостросюжетного, кваліфікованому оцінювачеві навіть на льоту, мимохідь старовинних і старих предметів, певну імпровізацію, балагурячи й пустуючи, заводячи всіх довкола. Накинувши на себе близько десятка дамських ліфчиків усіх розмірів, а один за задумом продумано виглядав із сумки, ледве торкаючись землі, пішов по рядах — вигукуючи — «купіть, купіть у мене». Все вмить довкола ожило, з усіх боків лунало: чоловіче, у вас щось волочиться, юначе, у вас щось висить, виглядає, стирчить. Цілий хор ожилих від монотонного сидіння продавчинь перезавантажили ранок. Він і сам грав свою роль натхненно — обіцяв із придбанням його товару щастя в особистому житті, а в разі покупки — доплату, й ціну призначив оригінальну — по гривні за ковпачок, маючи на увазі чашку. Справа пішла — було продано перші два ліфчики. Здається, молода жінка і ще б прихопила, потрапивши до тенет, та чоловік її силоміць відтягнув, а на нас сердито подивився: «А я тут до чого», — хотіла виправдатися — настрій був вже в зеніті, й легко сміялося без причини, чуючи це, пані-мадам, пані-мадам — таке буває раз у житті. Це вже точно, та й сміх без причини — ознака зовсім не того, що думають зазвичай, а рідкісної нині життєрадісності, хімічно чистого оптимізму.

НА ПЕТРОВЦІ МОЖНА КУПИТИ, ПРОДАТИ І ЗНАЙТИ ВСЕ, ЩО ЗАВГОДНО!

Цікаво, розмірковувала — насилу вистрибнувши із цієї вистави — чи змогла я розлучитися із чим-небудь із дорогих мені предметів. Маю на увазі не щось ганчіркове — зазвичай речі роздаровую, а з колись придбаними дорогими серцю предметами. Скажімо, з маленьким столиком із мармуровою стільницею, купленим випадково за викидними цінами в грудці або з мідною попільничкою, хоча в родині ніхто не палить, та вже надто гарна, або навіть з якою-небудь рамочкою. Знаю, ні, не можу. Вже був випадок, коли став навідуватися один покупець, що порівняно нещодавно вселився у наш під’їзд. Маючи спритну спорідненість із грошима, чоловік, відзначила, не втратив нормальних людських якостей. Пропонуючи купити квартиру й допомогти все потрібне перевезти мені, господині, котра, на його думку, має недорозвинене ринкове чуття, яка не розуміє, що все давно треба вже прорідити або як, читалося на його обличчі, просто викинути, він уловив — тут тиснути безглуздо. І не тому, що гроші не потрібні, а тому, що ними не покрити втрату і дорогих стен і того, що їх прикрашає. Мабуть подумав — тут багато що тримається на чесному слові, але саме це чесне слово він і не зможе вмовити, і це при його-то грошах. «Нічого, вона ще сама прибіжить, коли обставини притиснуть, тоді я знижу ціну, треба почекати», — сказав він сам собі. І вперше собі ж не повірив. Цей спогад відволік, але побачивши художницю, про яку писала, знаю, вона сюди їздить як на полювання, а натуральні клаптики зустрічаються дедалі рідше. Їй же саме вони й потрібні для роботи, вірніше для захоплення останніх років, яке витіснило все інше. Вона називає створення своїх картин художнім штопанням, і бачу — вже відкинула штучний оксамит, ще якийсь шовк — все не зовсім натуральне, не захочеться розкладати клаптики, грати з ними, намацуючи новий сюжет. «Петрівка для мене, ганчірниці, стає дедалі менш привабливою — ділиться майстриня. — Немає потрібної сировини, а тому немає й упевненості, що придбавши щось потрібне, відчуєш задоволення від чітко контрольованих витрат і доходів, та й під рукою я маю відчувати лише справжню тканину, без домішок. Сюжети моїх картин розпещені моєю ж вимогливістю. А творчість дарує найціннішу закоханість — в саме життя».

ОДНИМ СЛОВОМ — ПЕТРОВКА...

Підсвідомо, адже я прийшла не купувати, шукала очима цікавий флакончик від яких-небудь вишуканих духів. Хай він вже давно втратив запах, але зберіг аромат часу своєю формою, вигинами або продуманою простотою. І тут якась пані поруч запитала, стоячи біля вітрини з посудинками: «У вас немає флакона від радянського «Шипра», хочу чоловікові подарувати — він збирає». Чесно кажучи, не знаю, як виглядає цей флакон, але пам’ятаю одкровення одного витонченого чоловіка, який так згадував своє потрясіння від зустрічі із запахом: «Одного дня, коли я навчався у п’ятому класі, відзначив, як мій товариш щось дістає потай із портфеля, припадає до загадкового предмету і завмирає. Надзвичайно зацікавлений, я на перерві притиснув його до стіни, і вирвав зізнання. Зі своїх рук і на відстані він показав маленький порожній флакон з-під парфумів, на якому було написано: «Шанель №5». Побачене мене, тоді хлопчака, розчарувало, я ще не розумів, що і цей порожній флакон сам по собі — витвір мистецтва. Тоді товариш обережно вийняв пробку і простягнув мені флакон — понюхай! І все. Аромат захопив мене в мандри казковими, химерними лісами, просторами, що пахли невимовно солодко. Що завгодно був готовий віддати за цей флакон, але на жаль. Я ж втратив спокій і... почав збирати цікаві флакони, спочатку майже бездумно, інтуїтивно, але дорослішаючи, системно вивчаючи предмет своєї пристрасті, почав колекціонувати ароматні посудинки. Багато з них вже нічим особливо не пахли, але мене цікавив будиночок парфумів, і я читав, розшукуючи відомості про авторів букета, й траплялося, що вловлював запах заочно, розібравши його на складові. Звичайно, вивчившись, я став фахівцем, що аналізує «носом», і композитором ароматів».

Розумію, що серед териконів, водоспадів лахміття можна дещо накопати, хоча раритети різних позицій сюди не забрідають, вантажі — ще більша рідкість і, якщо випадково попадеться, то дістанеться лише першому вранішньому досвідченому покупцеві. Тут правлять бал повсякденні предмети — взуття драматичного віку, м’які іграшки, що давно пережили фірму виробника, годинник, що надійно заснув, а збирачі наполегливо запитують плакати радянської епохи, дитячі металеві іграшки, запонки — все це осіло вже в колекціях. Раптом до мене підійшли дві жінки й запитали — чи не продаю я троянду — мою улюблену прикрасу, яка майже завжди зі мною. Я навіть інстинктивно її погладила — не хвилюйся, це жарт. Хто ж улюблені шарманисті дрібниці продає. До того ж, троянда зі слонової кістки вже давно стала частиною мого життя, підживлюючи його коханням. Так ось й іміджую, майже непомітно для оточуючих.

Знайомий, якого зустріли тут, дізнавшись, що на ринку зараз ми працюємо, збираючи матеріал, здивувався: «Як? Так тихо, скуто, якось, я б сказав, боком, ніби початківці». Оце так — спасибі за ненавмисний комплімент. Навіть облудна недосвідченість інколи добряче молодить, але хвилюватися, друже, не варто — допоможе асоціативне мислення, темперамент і цікавість, які метушнею підтверджувати зовсім не потрібно, адже процес цей інтимний. Репортерську руку, звичайно, можна набити, однак лише якщо є це воно — все перераховане. І звичайно, дещо іще... якщо почну перераховувати, то й до вечора звідси, з Петрівки, не підемо.

Ми, тихоні, такі.

Що ж, зустрінемося незабаром за звичкою за невідомим поворотом і знайдемо, впевнена, чим почастувати настрій.