Паскуале ТРIДIКО: «Iнтеграція має включати інтелектуальну мобільність»

Паскуале Трідіко (Pasquale Tridico) є доцентом і викладачем європейської економіки в Римському університеті La Sapienza. Крім того, він викладає як запрошений лектор економіку праці, макроекономіку в університеті Roma Tre. Працює в проекті ЄС із рядом європейських університетів, досліджуючи соціально-економічну модель розвитку Європи. Нині є Генеральним секретарем Європейської асоціації еволюційної політичної економії — European Association for Evolutionary Political Economy (EAEU). Його основні наукові інтереси зосереджені на інституціональній економіці, економіці перехідного періоду та європейській інтеграції. 2004-го він здобув ступінь кандидата економічних наук в університеті Roma Tre, захистивши дисертацію на тему «Інституційні зміни і функціонування економіки в країнах з перехідною економікою: на прикладі Польщі». У листопаді 2012 року заплановано його зустріч у Національному університеті імені Тараса Шевченка, де пан Паскуале представлятиме нову книжку «Інститути людського розвитку та економічного зростання в країнах з перехідною економікою» (Palgrave: London, 2011) про перетворення та розвиток у колишніх комуністичних країнах, в тому числі — й Україні. Автор сподівається на продовження наукового співробітництва з цим університетом та іншими українськими вишами і підписання двосторонніх угод. Перебуваючи в Україні, пан Трідіко відповів на запитання «Дня».

— Пане Трідіко, в колі ваших наукових досліджень як Україна, так і Польща. Напевно, довелося чути, що українську економічну ситуацію часто порівнюють з польською, але 15— 20 років тому. На вашу думку, чи дієвий польський сценарій «трансформації» для нашої країни? Який метод буде найбільше відповідати реформам в Україні?

— Якщо ми говоримо про перехід від планової до ринкової економіки, перші дані, які беремо до уваги, — ВВП країни на початку перехідного періоду порівняно з поточним. У випадку з Польщею, 1989-го (рік старту «трансформації») ВВП становив 100 одиниць, а на сьогодні ВВП — орієнтовно 170 одиниць. Таким чином, Польща збільшила свій ВВП приблизно на 70% від 1989 року, що не так багато, але є одним із кращих показників серед колишніх комуністичних економік. Набагато ефективнішою була «трансформація» Китаю: від 1989 року ВВП у цій країні зріс майже на 300%. Україні перехід вдався більш драматично, він — один із найгірших серед колишніх комуністичних економік: від ста початкових одиниць ВВП 1989 року (той самий показник, як і в Польщі) — до нинішніх орієнтовно 75. Це не єдиний випадок, бо в тому ж таборі опинилися Молдова, Грузія, Таджикистан, Киргизстан, Росія, Сербія, Боснія та Герцеговина. Загалом проблеми в цих країнах передумовили скоріше фактори політичні, а не економічні. Перехід був утрудненим, уповільненим та нестійким або погано керованим. Корупція пронизує суспільство. Середній клас був сильно стиснутий між багатими і бідними, й, як наслідок, громадянське суспільство та стійка демократія не виникли. Усе це не сприяє економічним перетворенням, відповідні реформи не введено в дію, а економічний розвиток насправді не відбувся. Проте сьогодні найбільш гострі проблеми колишніх радянських республік полягають у сильній політичній напруженості та фрагментації, розширенні олігархічної економіки, корупції та неефективності верховенства закону, до того ж — інертності до змін у суспільстві. Окрім цього, відсутність великих змін у важкій промисловості, сільському господарстві та військовому секторі. Усе це для України, часто в поєднанні з сильною політичною залежності від Росії, яка діє не на користь реформ, робить дуже важким перехід до ринкової економіки і стійкого процесу розвитку. Тому, на мій погляд, шлях для кращого розвитку України сьогодні — через подолання вищезгаданих факторів.

— Ви читали лекції в університетах Європи, окрім того, маєте досвід організації конференцій і економічних шкіл. Що можете сказати про перспективи співпраці з українськими колегами в освітній сфері?

— Культурні досягнення, освіта, інновації, до того ж міжнародні обміни є ключем до успіху під час перехідного періоду. Громадянське суспільство, демократія, економічний розвиток і поліпшення освіти, безсумнівно, спричинюють прогрес. Молоді люди за допомогою культурних обмінів можуть вчитися і здобувати новий досвід, створювати нові соціально-економічні моделі, кращі практики та імплементувати їх у себе в дома, або ж принаймні підштовхувати країну до здійснення перетворень. Вони можуть робити те, що попередні покоління не робити в плані реформ.

Так само сьогодні багато людей в Україні має хороші можливості вчитися, зокрема в прикордонних країнах Європейського Союзу. У ЄС існує безліч програм обміну, які сприяють мобільності молоді, й Україна повинна бути активною в цих проектах. Наголошу, що прикордонні країни, як Польща, можуть мати вирішальне значення для того, щоб дати можливість українським студентам навчатися в ЄС і бути учасниками таких програм, як Еразмус (Erasmus), Леонардо (Leonardo), Сократ (Sokrates) тощо.

Політика ЄС має бути більш орієнтованою на допомогу і сприяння таким країнам, як Україна, яка, вважаю, в недалекому майбутньому може стати новим членом ЄС. Університетські обміни дозволяють людям відкривати нові культури, а також змушують ідеї циркулювати. Це пришвидшує прогрес. Водночас українські університети повинні бути більш відкритими до двосторонніх угод з членами ЄС, щоб українські студенти навчалися в ЄС і скористалися можливістю поліпшити знання. Безперечно, українські професори та університетські дослідники мають співпрацювати з колегами на Заході. Звісно, економічні ресурси можуть бути обмеженням для українських вишів, проте це можливо подолати.

— Цього року ви вдруге приїхали у відпустку до Криму і відкриваєте для себе нашу країну. Мабуть, до того вже мали певну сформовану думку щодо неї. Цікаво, як розповідають про Україну, наприклад, в Італії?

— Я люблю подорожувати Східною Європою, по-перше, тому, що знаю місця Західної Європи, і хочу знати більше. По-друге, тому що, почавши свою докторську 2002 року, був учасником навчальної подорожі в Польщі та Росії. Згодом вивчав польську мову, й емпіричну частину моєї кандидатської роботи зробив у Польщі. Мої наукові інтереси скеровані в напрямі дослідження інтеграції та розвитку Європи, й ця інтеграція повинна включати Україну. Щоб поліпшити взаєморозуміння і знання одне про одного в Україні та Італії й в цілому — ЄС, подорожування має вирішальне значення. Іноді люди на Заході дуже мало знають про країни Сходу, і це не сприяє інтеграції. В Італії та загалом у ЄС є багато українських мігрантів, які цінуються як роботяги. Утім, цього недостатньо, щоб сприяти інтеграції. Інтеграція має включати інтелектуальну мобільність. У Римі, в найбільшому університеті в Європі La Sapienza, в нас є дуже хороший департамент славістичних досліджень, де студенти вивчають також українську мову, літературу, історію. Викладаю там, тому мав нагоду зустрічатися з пані професором Оксаною Пахльовською, яка є ще й справжнім професором у просуванні всього українського. Нам потрібно більше подібних ініціатив. Ми повинні випускати більше магістрів і докторантів, які досліджують тему україністики. Щоб це реалізувати, необхідні додаткові ресурси, урядовцям та міжнародним організаціям слід фінансувати й підтримувати більше таких проектів, стипендій та програм співпраці.