Перемога Єлени Прекрасної!

Не те щоб я був любителем поп-музики. Швидше навпаки. Проте не кожний день заходи такого рангу до нас прибувають. Час користуватися обставинами.

Почав я вдень підбиратися до Палацу Спорту з боку вулиці Лесі Українки. Але вже за півкілометра зупинили доблесні правоохоронці. Вишикувалися вони біля щитової огорожі. Наказують обійти. Потім не пустили біля синагоги, що на Шота Руставелі. За «Кінопанорамою» двоє міліціонерів охороняли зачинені залізні ворота(?). На щастя, вже наступна арка, що веде до магазину «ДЦ» й Палацу була вільна.

Народ каже: квитки від 250 до 700 гривень. Одна бабуся на денну репетицію купила в касі за 25, тільки з ранку. Те, що квитки давно розкуплені, — плітки. Біжу в касу — є за 120. Даєш менше ста! Думаю, не може такого бути, щоб у нас не було спекулянтів. Звісно, ми — Європа, але з поправкою на традиції. Де найбільше міліції — чоловік тиняється з мужнім обличчям. Я голосно звертаюсь начебто в нікуди: «Квитки є?» Він здалеку: «Скільки?» — «Два». Залазимо до автобуса, який охороняють міліціонери. Говорить — по 75. Хоч на вечірню репетицію, хоч на сам фінал. Його «навар» — 35. Без екстремізму. Думаю, на фінал — не дорвешся до сцени, щоб безпосередньо все помацати. Давай, кажу, на вечірню репетицію. Цифри по телеку уточню...

Перед будівлею Палацу Спорту три гігантські стовпи, що виблискують у колірному діапазоні бензинової плівки. У руки давали металеву булаву. Якщо нею вдарити по одній з колон, чути оглушливий протяжний звук. Дівчина пояснила, що це арт-композиція під назвою «Мікрофон». Головна ідея: поєднання звуку й кольору. Я запитав, чи не є інсталяція втіленням нашої пісні на «Євробаченні»? Слова й музика Томенка. Дівчина розсміялася, але версію відкинула. А дуже ж правдоподібна.

Для початку я влаштувався, як годиться згідно з квитком: 16 ряд, 7 сектор. Надхмарний вид. Бачу, VIP-зона — вільна. Охорона поводилася демократичніше, ніж міліціонери в оточенні «єврозони», і я вже в шостому ряду.

Сцена вражала великою кількістю величезних конусів, циліндрів і інших складних фігур. Усе це пульсувало, іскрилося й блимало. Просто втілені фантазії!

Зосереджуюсь на конкурсантці. Опасиста жінка з Мальти в малиновому. Голос і манера нагадують Цезарію Евору.

— Якась Монтсеррат Кабальє, — лунає репліка.

— Просто Кабальє, — чується у відповідь.

Румуни притягли купу жовтих бочок з-під палива з написом «Sistem». Відразу згадалася українська паливна криза. Чи не допомога Румунії?

Норвезький рок-«Вігвам» з розмальованим солістом сприймався живенько, але — хардові стандарти й нічого більше.

Турки витягли власну купу барабанів. І вони були не останнім «ударним» гуртом. Цей фестиваль можна назвати «Усе по барабану». Які тільки інструменти з ударних не витягували — бочки, казанки, тамтами. Вносячи в західні композиції східну ритміку. Чи навпаки. Навіть Великобританія виконувала щось арабське, а вже Франція — й поготів.

З’явилися улюбленці публіки — молдовани — «Здоб ши здуб». До барабана, як відомо, вони ще бабусю додали. Музика й зовнішність: суміш фолку й панку. Молдовський «РЕД ХОТ ЧИЛІ ПЕПЕРС». На солісті — червона стегнова пов’язка, червоні гетри й червоні кросівки, на голому торсі — намальований рушник. Червоний молдовський «перець»! Публіку він «запалив» без підготовки!

Кіпрські дівчата в срібних платтях витанцьовували на тлі нової партії срібних бочок. «Євробачення-2005» бочкотарою заповнилося повністю!

З’явилася моя улюбленка з Ізраїлю. З ямочками на щоках та в гарній сукні зі шлейфом, чимсь вона нагадувала Сандру. Тканина (видно зблизька) — дуже дорога: на золотистому тлі блакитні й рожеві квіти. Глядачки все обсудили. У принципі, мені навіть схотілося доторкнутися, та оператори весь час і без того обурювалися моєю поведінкою. Коли я намагався зняти конкурсанток ближче, вдалося це тільки з російською співачкою. З ризиком для життя. Вороги-телевізійники до всього крутили над головою міст, але все обійшлося. І колінні чашечки Подольської на фото того були варті.

Зворушливих ісландських дівчат у блакитному відтіняли бандитського вигляду чолов’яги, які періодично кричали: «Еге-ге». «Ватажком» у них був голомозий у чорному пальті й окулярах. Поєднання романтики й рекету — це і є шоу-бізнес.

З Данії рудий вчитель Джейкоб виконав чудову пісню, щось схоже на «А я иду, шагаю...» Сонячно й просто. І сам він підходящий: в оранжевих штиблетах і із веселим, як у Буратіно, обличчям.

Швед Мартін Стенмарк почав виступ спиною до залу. Він зробив рукою «жабку» з висоти своїх двох метрів: мовляв, час аплодувати. Нахаба. І манера поводитися в нього в дусі Міка Джаггера: провокативно-сексуальна.

З Македонії Мартін Вучич — схожий на доброго ведмедя. У танцюючих за ним дівчат довжина квітчастих пляжних суконь була врівень з довжиною його піджака. Чудо!

Тут вискочили наші. Не знаю, що з ними робили дизайнери, але таке враження, що їхній одяг з Троєщини. Напевно, це — тонка стилізація «під ринок». На лисині вокаліста щось написано. У фіналі вигукування за рахунок аранжування трохи стали нагадувати пісню. Але на тлі інших артистів наші виглядали, на жаль, зоопарком. Спасибі Польщі за її політичну свідомість! За її 12 очок!

Хорват Борис Нукович нагадував графа-партизана в довжелезному (одна половина довша) піджаці. Суворий і сентиментальний, з відтінком романтичного смутку.

Пісня переможниці — Греції — сильна, хоч і стандартна. Але незвичайне, чуттєве обличчя Гелени Папарізу містично проступило крізь золотий вихор її балету. Щось у цьому було міфічне й сильне. Нагадування про Єлену Прекрасну. Напевно, це й взяло 150-мільйонну аудиторію.

Латвія — херувимчики. В одного в петельці — трояндочка, в другого — ліхтарик.

А сцена не переставала дивувати: по конусах і циліндрах побігли бульбашки, створюючи враження акваріума.

У французах, які завершували шоу, традиційно було щось трохи порочне. Голомозий негр, схожий на Федора Бондарчука, чуттєво хапав солістку за талію.

Ведучі Паша й Маша викликали з надр братів Кличків, які мали запустити десятихвилинку обговорення. Але тут, на генеральному тренуванні, вони трохи не співпали у своїх діях. Паличкою провели по металевих трубочках, а звук з колонок тільки за дві хвилини почувся. Потім натренувалися. Ще один комічний епізод.

У Маші Єфросініної була довга сукня, завужена — далі нікуди. До такої міри, що коли ведуча спускалася сходами, діджей Паша допоміг їй тим, що руками підняв їй поділ. Aби вона могла бачити, чим іде. За сумісництвом він виконав роль пажа. Діджей Пажа!

Заключний номер Руслани — супер. Її балет з хвостатих «індійських воїнів» у бусах — світовий рівень.

Народ розходився радісно, штовхався в метро й бурхливо обговорював. Нарешті, одна бабуся не витримала й зробила молоді зауваження, мовляв, навіщо кричати. На що гість з Білорусі (судячи з прапора) миролюбно відповів: «Ми не кричимо, а відпочиваємо».

І дійсно, цього разу ми відпочили, як ніколи! За що організаторам і учасникам — триразове «ура»!