Персональний вітряк

Сьогодні вітряка можна побачити хіба у якому-небудь музеї під відкритим небом. Або — напівзруйнованого — в котромусь з віддалених сіл, куди й досі не добралася цивілізація чи, скоріше, загребуща рука мародера, що поласився б на старі дошки.

А ми побачили вітряка... на подвір’ї — причому за кілька десятків метрів від пожвавленої львівської траси, у селі Скобелка поблизу Горохова. Височезна металева конструкція з трьома крилами стоїть на городі біля хліва.

— Хотів, щоб він мені осипку молов, — так банально- просто (не був би то український господар!) пояснив причину появи цього дива на своєму обійсті Олександр Фадейович Гладун. — Я собі подумав: чого тільки голландець такий хитрий?! Читав, що там сорок відсотків електроенергії виробляється з допомогою вітряків. А в Україні що — вітру бракує?!

Персонального вітряка він задумав дуже давно, але робити не робив, бо «чіплялися б». Зате щойно прийшовши з армії, ще у 62-му році, зі старих деталей, визбираних на звалищах, разом з батьком склав тракторця. Зовні, може, й неоковирного, незугарного (як на сьогоднішній час), але тракторець і досі — вже 28 років! — в роботі. Одна біда: працює він на бензині, і зорати, наприклад, город виходить дорогувато. Проте зралити поле, гній розкидати, соломи привезти — з цим Фадейович біди не має.

Ціле життя виношував він свою заповітну мрію, і здійснив її тільки п’ять років тому, маючи вже 55: поставив на подвір’ї вітряка. Основну несучу конструкцію підняли краном, а крила витяг на верхотуру сам. Але за колгоспними роботами (він електрик-акумуляторник) затягнув час, і до зими завершити «забавку» не вдалося. І так вже п’ять років. Один чи два рази вітряка запускав, щоб знати, як регулювати. Крила крутилися так, що видно їх не було, а хата наче ворушилась...

— Відцентрова сила завелика, — неохоче пояснює Фадейович, зразу оцінивши мою «технічну некомпетентність». — Думав, як крило відірветься і в хату влетить, усе розіб’є!

Крім трьох існуючих, треба до вітряка додати ще три крила. Та й ті, що є, потрібно «вивертати». Але сам Фадейович на верхотуру вже побоюється лізти, а старший син (він, як хвалиться батько, у Хмельницьку служить капітаном...) зробив не так, як йому хотілося б. То ж всі надії тримає тепер Гладун на сина молодшого, котрий невдовзі прийде з війська. Коли до армії Вітька збирався, то йому свій «вітряк» в голові крутив — вечорниці, дівчата... А тепер у листах все про батьків вітряк запитує...

Крім такої романтично-практичної забавки на подвір’ї, має Гладун у господарстві виготовлену власноруч бурякосівалку — хай примітивну, але вже ж руками не сіє, у хлівчику — жорна на електромоторі. Відімкнувши величезний замок на дверях, набирає у ковшик зерна і, знов зачинивши замок (ознака часу!), веде нас в сусіднє приміщення й вмикає жорна: оце їх і мав «крутити» вітряк, якби до пуття довести.

Фотографувати вітряка дозволив, хоч зробити це було непросто, бо подвір’я оточене густим у цю пору садом. А ось сам сфотографуватися нізащо не захотів.

— Ви на тому заробите, а мені що від того? — чи то пожартував, чи видав з мужицькою простотою. Бо й, отримавши з кількамісячним запізненням пенсію, не знає сьогодні чоловік, куди ту копійчину ткнути. Скобелка — село газифіковане, з водопроводом у кожній хаті, але ці комунальні зручності коштують немало. Через те й «пече» Гладунові давнє...

— Постав одного вітряка на село — в кожну б хату воду качав і електроенергію подавав!

Колись, ще за радянських часів, в одному з волинських поліських районів трапилася цікава історія. Чекаючи приїзду на жнива представника райкому партії, парторг все повчав механізатора, якого мали нагороджувати грамотою, що треба не забути у відповідь подякувати партії і уряду... Змилений працею селянин у найвідповідальніший момент й «подякував»: «Спасибі партії й уряду за цей Божий дар!» А згадала про це ось чому. Зі скобелківським Кулібіним ми зустрілися у п’ятницю. А в понеділок раненько почула по українському радіо, що Президент і уряд підтримали науковців й промисловців, перші з яких довели ефективність вітряної енергії (вже не кажемо про екологічний ефект), а другі запустили у виробництво... вітряки, які вироблятимуть електроенергію, як кажуть, з нічого, з повітря. Цими вітряками зацікавилися навіть у США, бо й такій багатій країні електроенергія дорого обходиться.

Добре, що і в Україні змогли оцінити «Божий дар» — вітер, який давно оцінив простий дядько-господар з села.

Наталія МАЛІМОН,
Волинська область