Перспективи «української латинки»

Значний суспільний розголос викликала нещодавня пропозиція секретаря РНБО України Олексія Данілова перевести українське письмо з кириличної основи на латинку. Академія наук вищої школи України — заснована 1992 року всеукраїнська громадська наукова організація, яка об’єднує понад 400 провідних докторів наук, професорів, які представляють усі галузі знань та всі регіони держави, підтримує мету глибокої вестернізації українського суспільства, його рішучого відмежування від цінностей і практик згубного для нас «русского мира», яка лежала в основі пропозиції О. Данілова. Водночас АН вищої школи України звертає увагу на подальші передумови цієї проблеми й на обставини, які неминуче супроводжували би практичну реалізацію такої пропозиції.

Спроби переведення українського письма на основу латинки неодноразово мали місце, починаючи ще з початку XVII століття. 1844 року Яків де Бальмен та Михайло Башилов підготували ілюстрований рукописний «Кобзар» латинкою, правки до якого вносив особисто Тарас Шевченко. 1859 року український латиничний правопис (на основі чеського) був близький до запровадження в Галичині, яка входила тоді до складу Австрійської монархії. Прихильником латинки був Михайло Драгоманов, який видав 1882 року в Женеві «латинізований» текст Шевченкової «Марії». 1923 року розгляд питання про перехід на латинку ініціював відомий український письменник, лідер організації «Плуг» Сергій Пилипенко. 1927 року правописна комісія в тодішній столиці УСРР Харкові лише невеликою більшістю голосів (25 проти 20) відхилила пропозицію про «латинізацію» українського письма. Пропозиції запровадження латинки неодноразово озвучувалися на різних рівнях і в незалежній Україні. Отже, пропозиція О. Данілова не є новою.

Водночас звертаємо увагу на те, що загальноприйнята (хоча б у колі лінгвістів) «українська латинка» сьогодні відсутня. Розроблена для передачі власних імен та географічних найменувань система транслітерації не може бути застосована ширше, бо створить значні труднощі при відтворенні ряду поширених звуків та звукосполучень української мови. Водночас, наприклад, взорована на польську українська правописна «латинкова» система передбачає передавати звук «щ» сполученням чотирьох літер «szcz», взорована на чеську система — сполученням двох літер, але з діакритичними знаками, невластивими для англійської мови: «šč», а розроблена уже в роки незалежності фахівцями НАН України так звана українська оптимальна латинка, в якій одному звукові ставиться у відповідність лише одна літера, пропонує передавати «щ» як «w» (що не даватиме читачам-іноземцям уявлення про справжнє українське звучання). Уже цей приклад засвідчує, що виробленню загальноприйнятої «української латинки» неминуче передуватимуть складні наукові дискусії, тривалості яких сьогодні передбачити не можна і які, у низці випадків, можуть бути розв’язані лише вольовим рішенням певної владної особи чи органу (що містить у собі власні ризики).

Звертаємо також увагу на те, що запроваждення латинки в українське письмо неминуче спричинить гострі суспільні дискусії, де такому рішенню опонуватимуть не лише проросійські політичні сили, які за будь-яку ціну прагнутимуть зберегти «духовні скрєпи» з колишньою метрополією, а й значна частина відданих патріотів України, які гуртуватимуться під гаслами історичної тяглості й культурної традиції. За таких умов запровадження латинки стане до снаги лише харизматичному орієнтованому на Захід лідеру-реформатору з високим рівнем особистої влади й довірою більшості суспільства. Саме так «латинізував» турецьку мову 1928 року Ататюрк. Питання можливості появи ближчим часом «українського Ататюрка» лежить у політичній площині і не може бути предметом розгляду наукової організації, якою є АН вищої школи України.

Водночас письмо на кириличній основі не може стати на перешкоді євроатлантичним прагненням України. Країною-членом Євросоюзу і НАТО є Болгарія, яка зберегла кирилицю, і Греція, яка не збирається відмовлятися від своєї освяченої майже трьома тисячоліттями історії абетки. Так само не планує змінювати свою унікальну стародавню абетку Грузія, яка є партнером України в русі до ЄС і НАТО.

Зважаючи на це, АН вищої школи України вважає за доцільне рекомендувати українській владі зосередитися найближчим часом на інших нагальних заходах, які сприятимуть зростанню національної самосвідомості та євроатлантичних прагнень українців, а також на підвищенні рівня володіння громадянами України англійською мовою. При цьому питання розробки й затвердження справді оптимальної «української латинки» залишається на порядку денному науковців, і лігвісти Академії візьмуть активну участь у такому процесі, коли його буде ініційовано державою.

Ухвалено Президією АН вищої школи 16 вересня 2021 року