Підліткова психіка не витримує

Жителі села Александропіль на Дніпропетровщині перебувають у стані шоку. Останнім часом два учні місцевої школи несподівано вчинили самогубство. Спочатку в покинутій посадці повісився Женя Карнаух з 10-Б, а через дев’ять днів, у саду біля бабусиної хати — Тетянка Чуйко з 10-А. Обоє вони добре вчилися, дружили з однолітками, сімейних конфліктів, як стверджують родичі, у них не було. Здавалося, ніщо не провіщало лиха. Проте, як з’ясувалося після смерті, 16-річні підлітки давно готувалися до суїциду — кожен по-своєму. Але ті, хто були поряд, на тривожні сигнали особливої уваги не звертали, адже нічого схожого тут досі не траплялося. Місцеві жителі згадують: нещодавно біля дороги віруючі встановили хрест — тепер забобонні люди вбачають у цьому містичний знак.

Уперше Александропіль прогримів на всю Україну 12 років тому. Житель села Володимир Куделя виявився водієм того КАМАЗу, у який під Борисполем врізався в автомобіль лідера Руху В’ячеслава Чорновола. Один із свідків цієї аварії, який сидів у кабіні вантажівки, досі живе в Александрополі, хоча сам водій давно залишив не тільки село, а й район. Кажуть, що навіть у цій глушині йому не було спокою, хоча дістатися до Александрополя геть непросто. У райцентрі Солоне приватні перевізники за їзду по розбитих дорогах просять не менш ніж 200 гривень. Поки доїдеш, пояснюють вони, повилітають усі запчастини, та й бензин по десять гривень за літр «кусається». Шосе подекуди й справді нагадує поле бою, усіяне вирвами від снарядів. По узбіччях видніють зруйновані ферми й залишені будинки, в яких заснуло життя. Картину жахливого запустіння не можуть скрасити навіть яскравий весняний день, зелені поля й блакитні водоймища. «Вимирають села, — сумно зазначає наш водій, який прожив у цих місцях усе життя. — А почалося все за Кучми: розпаювали землю, бездумно розвалили колгоспи, а на них, як виявилося, все й трималося. Земельний пай тепер у мене є, цілих шість гектарів, але що я буду їх сапкою обробляти? Доводиться здавати в оренду за безцінь — платять за це, смішно сказати, одну тонну зерна, трохи олії та ще якісь дрібниці». «Адже людині що потрібно? — пояснює він. — Аби було що поїсти й тепло в хаті, а за тонну вугілля зараз просять 1,5 тисячі гривень. Звідки такі гроші у селян? Працювати ж нема де. Тому молодь виїжджає до міста, а залишаються лише старі».

У Александропільській середній школі сьогодні посилено працюють психологи. Одного з них прислали з району ще після першого самогубства, проте це не врятувало від нового лиха. Фахівець поговорив із дітьми й поїхав. Проблема в тому, що на весь Солонянський район є лише сім психологів, і охопити всіх школярів вони просто не в змозі. Незважаючи на це, вчителі визнають, що таке спілкування є вкрай необхідним. Директор Александропільської школи Володимир Захарченко працює на своїй посаді вже чверть століття, проте нічого подібного пригадати не може. Траплялося всяке, але щоб підлітки вішалися один за одним — такого ще не було. У середній школі вчаться діти не лише з Александрополя, а й із сусідніх сіл, їх привозять автобусом. «Женя Карнаух жив у сусідній Петриківці, — розповідає Володимир Іванович. — Був струнким високим хлопцем, веселим і життєрадісним. З дівчатами не зустрічався, хоча в школі щоп’ятниці завжди проводяться вечори відпочинку, і Женя брав у них активну участь. Батьки в нього — нормальні люди. Батько — водій, мати — пекар, а старша сестра — студентка агроуніверситету. Сім’я мала середній достаток, у всякому разі, вони не бідували. Сам Женя навчався у класі з технічним профілем, де діти паралельно здобувають робітничу професію. Його самогубство для нас було як сніг на голову». Знайшли підлітка повішеним у покинутій посадці, де раніше вирощували шовковицю. Батьки стверджують, що жодної сварки в сім’ї не було, не конфліктував він і з односельцями. У суботу збирався йти з приятелями на рибалку, а в п’ятницю його знайшли повішеним.

Ще більшим шоком стала смерть 16-річної Тетянки Чуйко з паралельного класу. Дівчинка відмінно навчалася й хотіла стати юристом. Щоправда, жила вона з дідусем і бабусею, а не з батьками. Батько Тані трагічно загинув, коли їй було лише два роки. Мати незабаром знову вийшла заміж, і в неї з’явилася нова сім’я, маленька дитина. Директор вважає, що дівчинці, можливо, не вистачало батьківської уваги й теплоти. В будь-якому разі, після смерті знайшли щоденник, у якому вона ділилася душевними переживаннями. В останньому записі Таня просила, щоб її поховали поряд із могилою батька. Насторожити могли б записи дівчинки й на персональній сторінці в соціальній мережі «В контакті», яку разом із щоденником тепер уважно вивчають працівники міліції та прокуратури. «Розумієте, — каже директор школи Володимир Захарченко, — за останні роки виросло покоління, яке заглибилося в інтернет. Діти стали менше спілкуватися з батьками й близькими. Більшість із них годинами просиджує біля комп’ютера. Що вони там читають, з ким спілкуються — нікому не відомо, але при цьому ми знаємо, що в мережі можна знайти й сайти самовбивць, і тоталітарних сект, і порнографію». Навіть у такій сільській глибинці, як Александропіль, до 40% місцевих жителів вже мають мобільний вихід в інтернет. Все це, вважає Володимир Захарченко, внесло свої корективи у спосіб життя та психіку підростаючого покоління, які ми ще до кінця по-справжньому не усвідомили. На тлі сірого й невеселого життя подібні зміни можуть давати найнесподіваніші сходи.

Невисокий будинок на вулиці Калініна, де жила Таня, чистий і охайний. Бабуся Валентина Миколаївна, обливаючись сльозами, перебирає у шафі речі своєї онуки. Вона з сумом згадує, що того дня Таня, як завжди, прийшла зі школи, поїла й сіла за своє улюблене заняття — вишивання. Уже ввечері хтось зателефонував, вона швидко вдягнулася й біля порогу сказала слова, які не дають спокою Валентині Миколаївні: «Ну все, бабо, я пішла!» Лише близько півночі бабуся занепокоїлася, оскільки Таня так пізно ніколи не поверталася. Пошуки по селу результатів не дали, а подружки пригадали якісь дивні слова. Знайшли Таню вже під ранок за бабусиною хатою — висіла на яблуні. Кляте дерево спиляли відразу після похорону, щоб його вид не краяв серце родичам. Ховали Таню у шлюбній сукні, як наречену, а до труни поклали рушники, що вона вишивала до свого весілля. На одному з них було вишите «На щастя та долю!». «Вишивала вона так, як навіть я не можу», — розповідає Валентина Миколаївна, розправляючи Тетянчині роботи. Тепер вони самотньо прикрашають стіни в кімнаті, де раніше жила онука. Бабуся згадує, що Таня зростала слухняною і не засмучувала близьких, але, можливо, останнім часом була трохи відлюдькуватою. Комп’ютера в бабусиній хаті немає, але він був у подружки, де Таня нерідко ночувала. Виходила вона в мережу і з мобільного телефону, який вилучила міліція. Рідний дядько Сергій Кремльов розповідає, що Таня писала вірші — серед них були й рядки з роздумами і про смерть, і про погане життя, але все це з’ясувалося лише зараз. Інша родичка — тітка Наталя вважає, що дівчинці було самотньо. Мати її бачила рідко, а старша сестра після закінчення медучилища оселилася у Дніпропетровську. «Наші хлопці тепер згадують, — каже вона, — що Женя Карнаух останнім часом ставив якісь дивні запитання: а якщо накинути мотузку на лампочку чи на гілку дерева — витримає чи ні. Але Таня поводилася абсолютно адекватно, і запідозрити щось недобре було важко, адже в душу не зазирнеш!». Близькі Тані вважають, що її підштовхнула до самогубства смерть однолітка — спрацював своєрідний «принцип доміно». Бабуся каже, що похорон Жені справив на дівчинку найтяжче враження, а повісилася вона на «дев’ять днів» — саме після того, як мама Жені принесла до школи його портрет, роздавала печиво й цукерки. Після похорону хлопчика Таня слухала психолога й розповідала бабусі, що їй дуже сподобалася бесіда. Проте цього виявилося явно замало, і в Александрополі побоюються чергових самогубств дітей. Адже попереду великодні дні й «гробки» — поминальний тиждень, коли за православними звичаями заведено відвідувати кладовища й доглядати могили. Сама обстановка наштовхує на певні роздуми.

Прокурор Солонянського району Алан Цховребов, хоч і зустрічає пресу насторожено, щодо випадку в Александрополі має власну точку зору. «Щодо першого випадку самогубства, — каже він, — ухвалено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю події злочину. Щодо другого міліцією проводиться дослідча перевірка, але рішення наразі не ухвалене». За словами прокурора, зараз слідчі уважно вивчають спосіб життя загиблих підлітків, хоча це були абсолютно нормальні діти, не занедбані й не забуті рідними. «Проте очевидно, що в їхніх душах щось накопичилося поволі», — розмірковує Алан Олександрович. На сторінці Жені в інтернеті приятелі бачили дивне фото, однак правоохоронці на його сайт навіть не зайшли. А от Таня залишила такі слова, як «набридло все», «я хочу це зробити, сподіваюся, все вийде». Прокурор вважає, що підлітки все ж таки не знаходили розуміння з боку дорослих, проте приводом стало ще й безвихідне життя сільської глибинки. «Варто лише заїхати на 30—50 кілометрів від Дніпропетровська або вбік від великої траси, і ви побачите зовсім інше життя, деградацію суспільства на селі. Як тут люди вдягаються, який спосіб життя ведуть на якому-небудь хуторі. Але ж тут селяни народжуються і живуть у таких умовах», — каже Алан Цховребов. Можливо, у нинішніх сільських реаліях і слід шукати причину. Адже буквально півроку тому на березі Інгульця на одному дереві повісилися двоє 17-річних підлітків із села Родіонівка, що під Кривим Рогом. А трьома роками раніше ціла серія суїцидів була здійснена серед вихованців навчально-виробничого центру № 2, де здобували майбутні професії діти-сироти й інваліди.

«Нашому суспільству давно слід звернути особливу увагу на проблему дитячих і підліткових суїцидів, — вважає дніпропетровський психолог Наталя Валедова. — Якщо 1900 року на 100 тисяч осіб вчинялося три подібних самогубства, то через століття, як свідчить статистика, вже 34,5. Зазначу, що Всесвітня організація охорони здоров’я показник у 20 осіб вважає критичним. Збільшення кількості дитячих суїцидів спостерігається в усьому світі, але чим дужче подібні події мусуються в ЗМІ та в інтернеті, тим більше самогубств здійснюється. Щоправда, і замовчувати їх не можна». Н. Валедова вважає, що підлітковий суїцид пояснюється перш за все особливостями розвитку дітей з 12 до 18 років. У цей період у них формується уявлення про фізичну красу, яке нерідко переходить у комплекс «гидкого каченяти». На це можуть накладатися конфлікти або гнітюча обстановка. «Хоча єдиного портрета дітей-самовбивць немає, суїцид — це завжди акт протесту», — наголошує Н. Валедова. За допомогою такого кроку підліток прагне помститися або навіть самоствердитися в очах тих, хто його оточує. «У 80% випадків поштовхом до суїциду стають стосунки з близькими. Психіка таких підлітків майже не відрізняється від психіки їх однолітків, тому що перебуває в межовому стані, — стверджує психолог. — Крім того, багато хто з них у наші дні, з одного боку, бачить красиве життя, а з іншого — розуміє, що їхня доля — жалюгідне животіння. З цього робиться висновок: якщо так жити, то краще взагалі не жити. Біда ще в тому, що через комп’ютерні ігри та фільми змінюється ставлення підлітків до самої смерті — вона вже не здається такою жахливою, а нерідко сприймається ними як звільнення чи навіть перехід до іншого світу. Все це нашому суспільству варто осмислити, інакше повторення трагедій не уникнути».