Пісні, які не замовляла
Перед відпусткою стомлена людина схильна чути тільки свої фантазії й навіть, читаючи договір перед турпоїздкою, підписує його механічно, за давньою нашою звичкою: там розберемося. Проте, якщо вивчати його уважно, то нічого особливого не помітиш — усі формулювання витончено гнучкі, всі недомовки заховано під щільний «грим» уміло складених фраз. І тільки потім розумієш, що слово «нічліг» зовсім не означає «вечеря», а досить пристойний номер не завжди гарантує тишу навколо готелю; що деякі необов’язкові екскурсії ти оплатив, так би мовити, механічно, а ті, про які мріяв, вимагають додаткової оплати. З цим стикаються майже всі. Раніше мені здавалося — погано вибирають посередника, непередбачені сюрпризи трапляються з випадковими, народженими для забігів на короткі дистанції агентствами. Тому, здавна мріючи про Хорватію й Чорногорію, ретельно підготувалася, вивчила ринок пропозицій і зупинилася на агентстві, яке позиціонує себе як солідну фірму, до того ж такого, що посіло чи не головне призове місце серед подібних, які здійснюють автобусні пасажирські перевезення. Вибрала автобус уперше — здавалося, що такі соковиті країни ніколи не осягнеш, лежачи тільки на пляжі, не задихнешся від невгамовної, нібито не щоденної краси гір, бухт і заток чудового моря, не підзарядишся від нестримної сили водоспадів, Плітвіцьких озер, не відчуєш себе зовсім юним у вічному Дубровнику, не наберешся енергії від потужності пальм і старих платанів... До того ж, автобус єврокласу — прочитала в договорі й почула підтвердження менеджера.
У нашому автобусі євроклас був тільки у водія Бояна й, мабуть, у кондиціонера. Потім зрозуміла, що перше й є найголовнішим. Туалет — умовний, навіть на думку не спадало скористатися ним. Тому в пам’яті залишився своєрідний рефрен — слова нашого гіда, симпатичної студентки Ані, яка дуже старалася й постійно хвилювалася, оскільки всі шишки незадоволених сипалися на неї. Звучав він прозаїчно. Аня голосно оголошувала: безкоштовний туалет! І треба не треба — всі бігли, іноді про запас. Нова кавоварка в автобусі була, але господар не зумів її підключити, тому обійшлися без улюбленого наркотику. Не всі туристи розуміли: в сучасному автобусі не варто що-небудь відкривати силою й зламали на зупинці, коли кондиціонер не працював, верхню вентиляцію. Через кілька днів саме за це нас покарали тригодинною петлею, що не входила в маршрут. І це при тому, що за 16 днів проїхали три тисячі кілометрів (плюс 1800 — поїздом) i кожна зайва година додавала втоми.
Перед від’їздом, пам’ятаю, балакуча, з лукавими очима дамочка Олена — менеджер по цих країнах, воркувала: «Які, мовляв, там відстані, адже все поряд, а вночі завжди забезпечений відпочинок у хороших готелях». Перевіривши на собі, скажу: проїхавши годин десять, утомлені, іноді засинали зовсім без вечері, ледве прийнявши душ. Щоправда, рушники були білосніжними й запашними. Завжди. Повірте очевидцю — треба добре оцінити свої можливості, вирушаючи у такий тур. У деяких від перевантажень швидко псувався характер, і вони починали пити кров із представника турагентства й з усієї групи. Але тепер почну з іншого кінця: якщо ви витривалі, загартовані відрядженнями, здоров’я дозволяє й не боязкі — то ніщо, жодні заплановані хитрощі агентства з вичавлення часом дріб’язкової своєї вигоди за рахунок довірливих клієнтів не перешкодять буквально чманіти від буйства пейзажів, що пролітають під колесами (адже основний шлях пролягає високо в горах серпантином над каньйоном річок Тара й Морага на висоті 1015 метрів). Виявляється, це другий по висоті каньйон в Європі й третій у світі, пояснив гід. Дорога серпантинить так стрімко, з одного боку скелі, які складаються з окремих брил, і постійнi написи: «Обережно, каменепад!», з іншого — провалля. Причому, якщо каменепад трапиться, то ухилитися навряд чи вдасться — нікуди просто. В автобусі багато хто голосно сміявся, швидше нервово-паралітичним сміхом, але хто не боявся, — ще раз скажу, водій був відмінний — той за десять годин поїздки такою екзотикою й з камерою встиг попрацювати, й, що складніше на швидкості, — схопити кадр апаратом. Мені поталанило — страху не було, адже дуже втомленою вирушила в цю поїздку, й тому скажу: це неймовірно соковито, гостро, незвичайно й відчайдушно, бо в деяких місцях дорога просіла (було відмічено знаком), але наш Боян зумів вправно об’їхати небезпечну ділянку. Могла б багато що додати: пригадати останню перед від’їздом ніч у Белграді, де готельна сантехніка мала такий чуйний характер, що варто було десь включити кран або злив, вмить починали тремтіти всі стіни й ревли всі труби. Ми рано-вранці, ще до сніданку, втекли з готелю — від такої ночі треба було рятуватися. Проте не вперше. У Чорногорії в Бечічі був вельми гідний номер із великим, як я назвала, італійським балконом, із чудовим краєвидом і на море, й на пальми, й на тісну забудову вілл. Закохалася відразу, але об одинадцятій вечора почали виспівувати хлопчики в ресторані, що був десь неподалік від балкона. Потім усю ніч у фольклорному ресторані співали молоді голоси, звучали чудові мелодії. У першу ніч — насолоджувалася. Але, провівши п’ять ночей у Бечічі, іноді хотілося, як не дивно, вночі спати — довелося звикнути до репертуару, вивчити його напам’ять, а відcипатися на пляжі вдень або біля чудового басейну при готелі. Одного разу, не витримавши, опинилася о 15-й хвилинi на шосту ранку на пляжі — й застала й місяць, який ще відчував себе повноправним нічним господарем, і сонце, яке вже починало лоскотати своїми променями спину гори.
Якщо ви вважаєте, що в пам’яті залишилася ця каламуть, народжена байдужістю й самовпевненістю організуючої сторони, то помиляєтеся. Перші два дні після приїзду дзвонила в турагентство, щоб сказати дещо не дуже приємне, але з Оленою не з’єднали. Розсудили правильно — охолонуть і забудуть. Так воно й є, тому що країни дивовижно красиві своєю незвичністю, захоплюють зненацька, витісняючи весь нелад. Інстинкт підказував — треба стрімко підживлюватися в таких ерогенних зонах Землі, п’яніти від аромату лаванди, медитувати, дивлячись на лисі скелі Хорватії й зелені — Чорногорії. Чудово, неймовірно щедро, з вином у необмеженій кількості, вишуканими морепродуктами. Країни Адріатики, відчувається, дуже стараються, чекають гостей, багато працюють над тим, щоб було комфортно, не завжди знаючи, що посередники своїми недомовками, відвертою дріб’язковістю можуть тільки нашкодити наростаючому потоку туристів, що наростає.
І все ж таки залишилося враження просто феєричне, не зважаючи, звичайно, на послуги київського агентства, назва якого співзвучна з ним тільки в корені. Проте, проявивши плівки, я прo них забула.
Адже привезла з собою побачений рай і, як кожен турист, нову себе.
Я співаю твої пісні, Хорватіє—Чорногоріє!
