По той бік кафедри

Часом життя любить підкидати нам парадоксальні ситуації, натякаючи: не слід сприймати те, що відбувається навколо, однозначно. Нещодавно мені довелося бути присутньою при обговоренні незнайомого викладача. Виходячи з переконано- пристрасних висловлювань, я уявила нудну людину, яка не тільки не прагне донести до студентів хоча б ази предмета, але й взагалі знаходиться не на своєму місці. А через тиждень мені довелося спілкуватися зі студентами іншого вищого навчального закладу, де цей самий викладач працює за сумісництвом. Яким же було моє здивування, коли мені описали його як педагога з живим блиском в очах, який розкриває таємниці свого предмета перед охочими до його лекцій студентами... Кому ж бракує терпіння і розуміння: студентам, які засинають на лекціях, чи викладачеві, який не має бажання витрачати свої нерви та сили на знаходження доріжки до розуму та серця студента? Чого вони вимагають один від одного?

Так народилося бажання з’ясувати, в чому полягає ідеал студента та ідеал викладача. За допомогою я звернулася до педагогів та студентів рідної «альма- матер» — Таврійського гуманітарного екологічного iнституту.

Першими були викладачі. Їм було запропоновано відтворити загальний образ такого прикладу для наслідування, а також розповісти, як вони ставляться до таких «примітних екземплярів», які воліють будь-що висловити своє ставлення до предмета обговорення, і, насамкінець, яким, на їхню думку, має бути ставлення студентів до оцінювання знань.

Викладачі мріють про розумних студентів, які поважають себе...

Тетяна ЛИКОВА , старший викладач (інформатика):

— Багато «очників», яких забезпечують батьки, не вчаться на ту суму, яку сплачують за навчання. Ідеальний студент — це людина, яка гроші заробила сама і за кожну заплачену копійку хоче отримати відповідний рівень знань. Такий студент ставиться з повагою і до себе, не дозволяючи себе третирувати, і до викладача, який вимушений з ним працювати незалежно від того, подобається йому цей студент чи ні, і до однокурсників, не відволікаючи спізненням на лекції. Він не ставить недоречних запитань, відволікаючи викладача від пояснень тільки тому, що не хочеться працювати. Він «живе сам і дає жити іншим». Є таке поняття, як внутрішня повага. Це поняття заважає халтурно зробити завдання, яке тобі в принципі не потрібне, тому що ти його робиш тільки для здачі. Не так важливо, скільки знає людина — можна навчити практично будь-кого. Мені потрібна та людина, яка хоче навчитися і докладає до цього зусилля. Я не люблю людей, які вчаться як пасажир у таксі: заплатив гроші, і його везуть. ВНЗ — це не таксі, це машина, взята напрокат. Тобі повинні дати хороший автомобіль, але кермуватимеш ти сам. Лекція сама по собі хороша тим, що на ній закладається розуміння того, як розбиратися в нестандартній ситуації. Я не вчу, яку кнопку в якому випадку натискати, я вчу самій ідеї. Викладання одного й того самого предмета змінюється від групи до групи. Перші два- три тижні знайомства я спостерігаю: якщо група майже нічого не знає, то розмова про високі матерії буде безглуздою. Але є мінімум, без якого я не випущу жодну групу. Має бути важливою не оцінка, а чітке розуміння того, на скільки ти знаєш. Тому що оцінка — річ суб’єктивна. Я можу поставити 3, якщо ти невдало зробив буклет. І якщо ти впевнений, що ти в принципі добре працюєш у «Coral Draw», це дещо ображає, але не страшно.

Володимир БОЙКО , доцент, кандидат історичних наук, викладач (соціологія):

— Ідеальний студент, по- перше, інтелектуально підготовлений для навчання у вищому навчальному закладі, гідний у ньому вчитися. Його прийняли не тому, що був недобір на факультет або економічна ситуація несприятлива, а тому, що він витримав конкурс. По-друге, він уміє працювати творчо. Коли такому студенту дають завдання, він старається його виконати так, щоб зацікавити оточуючих, намагається висловити свою позицію. Найголовніше — вчитися не заради оцінки, а заради отримання знань. Оцінка — це річ суб’єктивна. Один викладач — добріший, інший — більш суворий, один поставить «чотири», інший за ту ж саму відповідь поставить «три» або «п’ять». А суть — те, що у цього студента в голові, з чим він піде з вузу — від цього не змінюється. Я отримав вкладиш у диплом, але при прийнятті на роботу у мене його ніхто не вимагав.

Лілія МОРЯ-МИЦИК , старший викладач (література):

— Ідеальний студент — це вихована людина, яка володіє нормами поведінки. Якщо людина не вміє поводитися, вона заважає мені працювати. Хороші манери існують для того, щоб люди не заважали один одному жити. Це перший критерій, зовнішній. Існують також критерії, які стосуються особистості студента. За ними ідеал, наділений допитливістю. Знаєте, є люди, яким нічого не треба, а є люди, які прагнуть дізнатися щось нове — або тому, що це їм у принципі цікаво, або тому, що їм цікаво жити, або тому, що це може знадобитися. Викладач соціально стоїть у таких умовах, що йому доводиться висловлюватися. Мені є що повідомити студентові, і добре, коли людина це сприймає. Також необхідне вміння мислити. Важливо вміти переплавити отриману інформацію у щось своє. Навіть якщо студент висловлює погляд, з яким я не згодна, але я бачу, що це — робота його власної думки, я його поважатиму. Останній чинник стосується не лише студентів. Кожній людині хочеться мати однодумців. Я поважаю всіх письменників, про яких розповідаю студентам. Але у мене є й улюбленці — від цього нікуди не дітися — і про них я розказую дещо інакше. Коли я бачу відгук на те, що хвилює особисто мене, це завжди дуже приємно.

Софія АНФАЛОВА , доцент, кандидат філософських наук, викладач (філософія):

— Якщо людина прочитала додаткову інформацію і доречно висловлюється у культурній формі, мені цікаво її послухати. Та коли вона перебиває викладача і говорить безглузді речі, то це не той вид активності, якого слід прагнути. Студенти мають повне право не погоджуватися з певними питаннями, можуть мати свою позицію. Не тільки можуть, але й повинні. Не можна ж, як Буратіно, сліпо вірити всьому, про що вам говорять. Тим більше, що абсолютної істини як такої дуже мало. Наскільки важлива оцінка у процесі навчання? За свою працю люди повинні щось отримувати. Зрозуміло, знання важливіші, але оцінка повинна їм відповідати, вона служить як стимул. Наприклад, проводяться контрольні заміри знань — усні іспити, на яких треба виправдати оцінку, отриману на звичайному іспиті. Успішно виконані заміри є однією з умов проходження інститутом акредитації. Отже, якщо оцінка колись була вимолена, то це грає проти самого ж студента.

   ... а студенти хочуть, щоб лекції були захоплюючими і живими

Отже, у нас є загальне уявлення про переконання викладачів. А про кого мріють студенти? Як відомо, вони — народ веселий, тому нерідко були напівжартівливі зауваження: «Він повинен занадто нас не перевантажувати і пробачати пропущені лекції» або «Головне, — якщо ти попросиш, здати так, щоб він прийняв». Але були й серйозні, аргументовані відповіді. Студенти передусім вимагають до себе поваги. Багатьом із них після приїзду з іншого міста доводиться влаштовуватися на роботу, щоб оплатити собі навчання. Дехто не має бажання чекати отримання диплома і вже зараз хоче пережити на собі труднощi і радості майбутньої професії, остаточно затвердитися в своєму виборі. Тому, вступаючи у доросле життя, вони сподіваються зустріти до себе відповідне ставлення, а не сидіти, не рухаючись, залишаючи свою думку на другому плані. І все ж, якими вони бачать ідеального викладача і систему оцінювання?

Дмитро ВАСИЛЬЧЕНКО , студент I курсу факультету журналістики:

— Ідеальний викладач не просто відчитає лекцію або, ще гірше, пробубнить її з зошита. Він привертає увагу студента, не дає можливості нудьгувати: наводить багато прикладів із життя, фактів, висловлюється не незрозумілою, а доступною мовою. Тоді студент сприймає думки викладача на ходу. Правильне ставлення — офіційне, але не таке, яке доводить до сильного напруження. Не можна допускати розв’язної поведінки, але небажано, щоб студент некомфортно почувався: так легше розмовляти з викладачем, легше попросити про допомогу. Добре, якщо він може допомогти з проблемами, які виникли у нас. Чудово, коли підказують, радять, де знайти ту чи іншу літературу, щоб легше було запам’ятати матеріал.

Юлія ВАСИЛЬЄВА , студентка IV курсу факультету країнознавства:

— Головне у викладачі — це вміння донести інформацію до слухача так, щоб він зрозумів, що йому хочуть сказати. Не завадило б готуватися до лекції так, як студент до семінару, тобто не читати з папірця.

Анастасія ШИГАЄВА , студентка I курсу факультету журналістики:

— Для правильного засвоєння непогано б було, якби викладач сам дотримувався тих принципів, яких намагається навчити. Якщо він говорить, що ми повинні бути чесними, то він сам насамперед повинен бути чесним. Ідеальний викладач, перш за все, повинен дивитися на знання студента, а не на характер: особисті взаємини педагога з учнем не повинні впливати на оцінки. Дуже не люблю, коли вимагають неможливих речей — наприклад, зробити особисту послугу. Викладачеві не можна бути м’яким, податливим: «Ви мені допоможете, а я вам автомат поставлю». Так, для студентів це класно, але, щоб дати хороші знання, треба бути більш жорстким. Мій ідеал викладача — це людина справедлива і тверда.

Євгенiя БУЦЬКА , студентка I курсу факультету журналістики:

— Мій ідеал — це викладач, який відхиляється від стандартної системи навчання, впроваджує новації. Якщо це гуманітарний предмет, то ми повинні займатися не лише писаниною, але й проводити більше бесід, роздумів, щоб людина могла себе проявити. Чим більше викладач спілкується зі студентом, тим краще. Звертання краще більш дружнє, ніж офіційне. Викладач має ставитися до кожного з розумінням. Студенти — люди досить самостійні, у них, окрім навчання, можуть бути свої робота та обов’язки. Треба враховувати це.

Юлія УКОЛОВА , студентка I курсу факультету дизайну:

— Вимоги прості: просте, гучне і хороше пояснення, щоб усі встигали записати. За характером ідеальний викладач — у міру суворий, спілкується як із друзями. У нашому інституті є одна викладачка: добре ставиться до студентів, дуже добра, ввічлива, завжди розуміє, якщо ти не встиг чогось підготувати. Вона приємна як людина: до неї хочеться підійти, розповісти про свої проблеми, порадитися.

Марина ЯКИМОВА , студентка I курсу факультету журналістики:

— Кожна людина має бути професіоналом у своїй справі. Ідеальний педагог любить свою справу, віддає частину душі студентам. Він підходить до викладання з творчістю, дає стимул до навчання, впроваджуючи індивідуальну навчальну програму. Таких викладачів дуже мало, але мені подобається те, що у нас в інституті дають можливість творчого прориву, реалізації своїх ідей та задумів. Добре, якщо викладачі враховують думку студентів, запитують, що б вони хотіли почути для себе на лекції. Нехай тема тривіальна, але заняття можна побудувати в ігровій формі, внести елементи імпровізації, запропонувати помінятися ролями. Головне — щоб ці експерименти були до душі обом сторонам. Таким чином, одноголосно необхідністю було визнано вміння викладача доносити інформацію до студентів у захоплюючій формі, що можливе лише тоді, коли викладач — людина не випадкова у своїй професії. Він уміє володіти словом настільки, щоб зуміти сформувати у студента певну «картинку», образ, тобто володіє своїм баченням предмета. Звідси й походить винахідливе ставлення до лекцій, що проявляється у привнесенні часточки себе до процесу навчання. Ясна річ, на чільне місце ставиться не лише процес проведення лекції. Як людині студентові важливе безпосереднє ставлення до себе викладача.

Вікторія ПОЛЯН , студентка I курсу факультету журналістики:

— Часом буває так, що тобі предмет цікавий, але через невміле подання цей інтерес зникає. Тема може бути одна і та сама, але в кожному інституті різні викладачі викладають її по- різному. Взяти, наприклад, літературу. З яких боків її тільки не розглядали, але зі свого досвіду знаю: цікавою вона стає лише тоді, коли ти можеш зробити свій внесок у її дослідження. Деякі вчителі вважають, що «нікому це не потрібно, студентові б тільки конспект записати і піти швидше». Але від впровадження подібних експромтів ніхто не постраждає, а активна участь у заходах, де потрібен творчий підхід, — це тільки плюс для студента, який справді хоче вчитися. Треба віднайти межу: не підніматися над студентами, мовляв, «я — викладач, ви — студент, я — все, ви — ніхто», але водночас викликати до себе повагу, щоб лекція не ставала просто балаканиною. Деяким викладачам вдається так вести зі студентом розмову, щоб він відчув себе людиною «на рівні». Неправильно, коли тебе жорстко оцінюють за встановленими критеріями: «На «п’ять» треба знати те, а на «три» — те» або ж «Я знаю багато чого, я знаю на «відмінно», а ви, студенти, до мого рівня дорости не можете». Тут важливе вміння викладача сприймати студентів як особистостей, тобто шукати до кожного індивідуальний підхід. Зрозуміло, це важко, але вже з перших пар можна визначити, у кого є бажання вивчати предмет, а у кого — немає, можна оцінити початковий рівень знань і, відштовхуючись від цього, визначати, чого кожен встиг досягти.

Ірина БОРИСОВА , студентка II курсу факультету журналістики:

— Викладач повинен бути поблажливим до студентів. Не варто ставитися звисока — багато хто зі знайомих мені викладачів поводиться так, неначе вони знаходяться в дитячому садку або в школі. Але інститут — це вже інший рівень й інші можливості самих студентів.

Отже, які можна зробити висновки з усього вищеописаного? Студентам та викладачам, які часто сприймають один одного як таких, що стоять «по різні боки барикади», потрібно навчитися дослухатися до протилежної думки. Якщо викладач ставитиметься до студентів як до особистостей, то робота стане для нього місцем, де він може проявити свої організаторські та творчі здібності. І навпаки, від того, наскільки студенти поважатимуть викладача, залежить те, наскільки цінну інформацію вони отримають. Адже людина розкривається лише тоді, коли її готові почути...