Почнімо з того, що добро і зло — це довільні поняття

Я був приємно здивований, почавши читати цю статтю, — цікаво написано, тим більше що в основному погляди автора збігаються з моїми поглядами. Такого жвавого, безкомпромісного початку я давно не зустрічав. Перші три абзаци були непогані. А далі почався жах. Усе те, що критикувалося спочатку, повиповзало далі в тексті з такою швидкістю і в таких барвах, що позаздрив би сам Вій. Безапеляційність думок просто вражаюча.

По порядку. «Хто породив монстрів?» (мається на увазі нацизм і більшовизм). Відповідь: «Ліберальна демократія». Причому не «класична», «а більш пізня, та, яка зреклася віри і традиції».

Ми звикли жити зі штампами та ідеями, формулами та системами, за визначеним кимось порядком. Нас так привчили — так живуть усі. Так дуже просто і не так жахливо. У результаті ми живемо у вигаданому нами світі, дивимося на реальний світ зі своєї вузької бійниці і вимірюємо його, виходячи зі своїх уявлень про нього. Причому автор тут не самотній. Той же кошмар у статті «Українська інтелігенція справилася з викликом історії», «День», № 79, стор. 19 (сама назва статті чого варта!), в статті «Українська еліта, телебачення і національна ідея», «День», № 79, стор. 9.

То хто ж породив монстрів? Та ми з вами, народи, що живуть там, де цей жах скоївся. Наша зараженість ненавистю одне до одного (пригадайте громадянську війну), схильність до агресії та насильства, ціла купа порожніх бажань та ілюзій і призвели в результаті до бурхливого розвитку того, що ми називаємо більшовизмом. Однак більшовизм як система відносин та світогляду жив у нас і багато віків тому, залишився він і понині.

Через те і тягнемося ми до віри, байдуже в що. Головне — закритися нею від страху і порожнечі, покликаних до життя нами ж. Тому й намагаємося насильством подолати насильство, плодячи при цьому його в іще більших розмірах.

Ми вигадали (або нам нав’язали) низку речей, які не існують у реальному світі, які поділяють світ на дві частини і привносять плутанину та спотворення у світ (моє — твоє: держава, ідея, релігія, прапор, гімн, партія, команда, дружина, чоловік тощо), і створили низку понять, критерії щодо яких суто довільні, оскільки реально таких понять немає: добро і зло, розумний — дурень, мудрець — глупак, доброчесність — розпуста. Навіть любові вигадали противагу — ненависть, а сам зміст понять любові і свободи опустили до рівня свого все ще варварського існування. І існує великий перелік постулатів, проголошуючи які, люди «спілкуються» одне з одним. Стаття І. Лося сповнена такими постулатами:

— джерелом усього доброго є релігія;

— сенс історії — етичний прогрес (по-перше, оскільки немає прогресу, то немає і сенсу, а, по-друге, чи потрібен історії який-небудь сенс?);

— традиція — це спадщина кожної нації, незламний вічний дух (традиція, якщо подивитися на неї неупереджено, — зародок насильства і тоталітаризму в самій нації та джерело конфлікту);

— призначенням людини є етичне життя (або іще що- небудь, головне — сказати, як відрубати);

— ми пустили у свій національний храм торгашів...

Останній постулат узагалі незрівнянний. Так, гарний. Однак без будь-якого сенсу, окрім шкоди од вияву погорди.

А вихід, що пропонується автором? Із такого виходу або близького до нього починав багато хто, з-поміж них і Гітлер. На жаль, коло замкнулося.

І наостанку. «У сучасну епоху першим має постати запитання не «скільки?, а «для кого?», — твердить автор статті. Закінчується це, як свідчить історія, та й наше сьогоднішнє життя, плачевно, іноді страшними речами. Що може зробити істота, яка перебуває в страху і стані насильства, яка живе у світі ілюзій, постійно обманює і шкодить самій собі, —стосовно іншої істоти? Усе, що завгодно, але в результаті — нічого доброго, діючи при цьому нібито навіть в ім’я любові. Є заяложена фраза, з кострубато викладеною думкою, але думка, що міститься в середині неї, правдива: «Благими намірами вимощено дорогу в пекло».

Прохання все сказане вище не приймати на віру.

З повагою, Федір АКСЬОНОВ Київ