Подорожувати, щоб дивуватися
У Чехії вам запропонують мистецьке переосмислення смерті та життєвого простору
Один із афоризмів говорить: радість пізнання — в тому, щоб здивуватися, а не в тому, щоб запам’ятати. Чимало людей формують свої туристичні маршрути, обираючи зовсім не класичні музеї чи пам’ятки архітектури. За минулий рік, за даними видання Travel + Leisure, найбільш популярним місцем у США став Таймс-Сквер у Нью-Йорку — його відвідало понад 39 мільйонів туристів.
Тому кожна країна повинна вміти здивувати. Чим — залежить від її можливостей та креативності туристичних агентів. У Чехії, окрім чудової європейської архітектури, старовинної історії, розкішної культурної програми, є принаймні два місця, які шокують, здивують і змусять поставити екскурсоводові десятки запитань. Власне, заради цього їх і варто відвідати.
Кутна Гора цілком вписується в уявлення про традиційне чеське місто — невелике, проте наскрізь просякнуте історією (це — одне з найбільш важливих місць у Чеській Республіці. Звідси, зокрема, розпочався завдяки срібним шахтам розвиток країни в Ранньому Середньовіччі), з чудовою архітектурою та прекрасним готичним собором Святої Барбори. Проте є тут інша церква — дещо похмура й непримітна, втім, вона здатна більше вразити туристів, аніж величний готичний собор. Одна з її назв — церква на кістках. Назві цілком відповідає внутрішнє «оздоблення» храму, де канделябри, підсвічники, орнаменти стін — усе зроблене з... людських кісток. Така собі ода смерті.
Як з’явився цей дивний храм? Його історія починається в другій половині XIII століття, коли король Чехії Отакар ІІ послав одного абата в Палестину. Звідти той привіз трохи землі й розсипав її по кладовищу місцевого абатства. Треба зауважити, що земля була непроста — священик узяв її на Голгофі, де, за Новим Заповітом, розіп’яли Ісуса Христа. Відтоді земля на кладовищі в Кутній Горі стала вважатися священною. Через цю славу чимало людей бажали бути похованими саме тут. Масла в вогонь підлили епідемія чуми, що поширилася Європою у XIV столітті, та жорстокі релігійні війни між католиками і протестантами. Кладовище в Кутній Горі надто швидко розросталося. 1400 року на кладовищі побудували готичний собор із усипальницею, куди стали переносити кістки з давніших поховань, щоб звільнити місце для нових. А ще через чотириста років сім’я Шварценбергів висловила бажання викупити церкву з усіма землями навколо. Шварценберги (до речі, чоловіки з цієї родини представляють Чехію на міжнародній арені й понині) найняли майстра по дереву Франтішека Рінта, який мав видозмінити церкву та місцевість навколо неї. Результати роботи майстра приваблюють шукачів незвичного й понині, адже за матеріал йому правили кістки зі старого кладовища.
Утім, особливо чутливим туристам не варто лякатися. Коли заходиш усередину церкви на кістках, спершу перехоплює подих, але не від страху. Швидше здається, що ти потрапив до одного з епізодів «Індіани Джонса» чи «Піратів Карибського моря». Видовище справді доволі оригінальне та барвисте. Зрештою, це художнє переосмислення смерті закликає зробити те ж саме й відвідувачів. Адже тут цей епізод людського буття не виглядає ані потворним, ані страшним, ані містичним. Принаймні вдень.
Заради того, щоб побачити інший, незвичний витвір мистецтва, який, утім, не настільки шокуючий, як попередній, варто поїхати в Брно — один із промислових центрів Чехії. Саме тут розташована вілла Тугендхат, що входить до списку культурних пам’яток ЮНЕСКО. На перший погляд може здатися, що це звичайний житловий будинок, який чимось навіть нагадує архітектуру часів соцреалізму. Утім, комісія ЮНЕСКО визнала віллу Тугендхат найкращим простором для життя. Чому — вам пояснять місцеві екскурсоводи.
Прямокутні форми, відсутність зовнішнього оздоблення, навіть певна скромність житлових приміщень може спершу шокувати відвідувача. Однак, коли заглиблюєшся у внутрішнє облаштування будинку, починаєш розуміти, що тут все до дрібниць продумувалося для того, щоб забезпечити комфорт господарів. А коли дізнаєшся, що ліфт для побутових перевезень з нижніх поверхів на верхні тут облаштували ще на початку ХХ століття, то усвідомлюєш прогресивність задуму архітектора. До речі, будинок збудовано за проектом видатного німецького архітектора Людвіга Міс ван дер Рое. А першими власниками були Грета і Фріц Тугендхати — представники німецько-єврейських родин текстильних промисловців. Вони мешкали тут з 1930 по 1938 рік, коли напередодні Другої світової війни виїхали спершу до Швейцарії, а потім — до Венесуели.
Грета Тугендхат писала, що великий внутрішній простір будинку дає відчуття свободи й особливого спокою, які не здатні забезпечити «закриті» кімнати. Щоб створити всередині будівлі відчуття простору та світла, архітектор використав залізний каркас, який дав змогу обійтися без додаткових опорних стін. Особливого шарму будинку надають відкриті тераси та величезні — від підлоги до стелі — вікна, що виходять у сад. Ще один інноваційний підхід — на другому поверсі була облаштована система електропідйому вікон, що дозволяло за хорошої погоди насолоджуватися красою саду без зайвих бар’єрів. Цікаво, що з 1950 по 1979 рік вілла Тугендхат використовувалась як приміщення для терапевтичних вправ. Напевно, це й не дивно, адже, згідно з висновками експертів, будівля не лише вирізняється інноваційним дизайном, плануванням і внутрішнім обладнанням, а й своєю інтеграцією в навколишнє природне середовище. Із 1994 року у віллі Тугендхат відкрито музей.
Тим, хто готовий переосмислити своє розуміння туристичної пам’ятки, прагне нових відкриттів, і вілла Тугедхат, і церква на кістках у Кутній Горі мають що запропонувати. Тому не бійтеся дивуватися.
Поїздка журналіста «Дня» до Чеської Республіки відбулася за підтримки Представництва CzechTourism в Україні. Фото надано Представництвом CzechTourism в Україні.
