«Подвійне життя» директора гімназії,

ДИРЕКТОР

У другій половині травня на одній із виробничих нарад при міському голові міста Олександрії всіх керівників шкіл міста було поставлено перед фактом, що незалежно від того, чи будуть платити зарплату, чи не будуть, чи будуть фінансувати ремонтні роботи приміщень шкіл, чи ні, якщо ви директори, то потрібно керувати й підготувати школи до нового навчального року, якщо керувати (мова не йшла про навчальний процес) не вмієте, то такі директори не потрібні. Геннадій Могилей, який чекав відповіді на запитання, які він поставив ще на квітневій сесії міськради, про фінансування гімназії і не отримав за більше ніж півтора місяця ніякої відповіді, розцінив такі застереження як приниження професійної гідності і демонстративно покинув цю нараду.

У липні цього року вчителі міста у відпустку йшли без відпускних. Викладачі гімназії не погоджувалися на це й заявили, що у відпустку не підуть, доки їм не виплатять заробітної платні, а відпустку продовжать у вересні, якщо літніх днів не вистачить для повноправного відпочинку. Це питання мало вирішитися до 1 липня. Не розв'язавши проблеми, голова міста та його заступники пішли у відпустку. Завідуюча міським відділом освіти без міського голови не могла вирішити питання, пов'язані із фінансуванням. До 12 липня вчителі продовжували виходити на роботу. Розуміючи, що ситуація патова, колектив подав до суду на стягнення заборгованості і пішов у відпустки без грошей. Термін виходу на роботу перенесли на вересня. Геннадій Терентійович звернувся до колективу із проханням перервати відпустку і 30 серпня бути на роботі для узгодження подальших дій: «Якщо буде виплачено гроші, то перенесемо невикористані дні на наступний рік і розпочнемо роботу...» Директор же залишався на роботі вирішувати господарські питання, а надто — питання ремонту покрівлі приміщення.

Історія з ремонтом триває другий рік, і ще одну зиму школа не перезимує. Варто зазначити, що приміщення гімназії збудоване 1972 року і жодного серйозного «корпусного» (дах, столярка, каналізація, сантехніка) ремонту не проводилося.

Акти багатьох комісій з перевірки стану приміщення свідчать, що будівля потребує негайного ремонту покрівлі, бойлерної, каналізації, вікон, електропроводки тощо. Усі погоджуються, але на прохання директора дати кошти — ніяких результатів. Г.Могилей продовжував оббивати пороги аж до 1 липня, доки влада не порозбігалася у відпустку.

Могилей не здається. Він у липні їде до голови облдержадміністрації і отримує усне «добро» на те, що робота однієї з будівельних фірм буде оплачена через взаємозалік.

Лист з області № 740/1-28, який прийшов на початку вересня, датовано 2. 09. 1999 р. У ньому було підтвердження щодо виконання взаємозаліків, спираючись на розпорядження голови облдержадміністрації від 21. 09. 1999 р. Однак «поїзд пішов» — розпочався навчальний процес.

Як завжди перед початком навчального року почалася перевірка готовності школи. Тут слід зауважити, що, починаючи з ранньої весни і до самого літа будь-який директор із мудрого вчителя всіх учителів, солідного керівника перетворюється на прохача, жебрака із простягнутою рукою перед владою, яка сама повинна фінансово забезпечувати проведення різноманітних ремонтних робіт, а також перед спонсорами.

Із другої половини серпня по вересень із директором відбуваються нові метаморфози: він знову перевтілюється, цього разу в жолудя, який не знає, коли впаде і яка свиня його з'їсть, — іде перевірка готовності школи до нового навчального року. Загальновідомо, що перевірки — це поема! Часто із трагічними розв'язками — зняттям із роботи. Реально лише за «господарську діяльність» можна «з'їсти» директора. Однак практично неможливо його «вкусити» за професійну некомпетентність.

В олександрійській історії всі події розвивалися саме за таким сценарієм.

Спочатку директору гімназії не дають ознайомитися з актом приймання, без чого він, згідно із чинним законодавством, не має права розпочати навчальний рік школи. Крім того, за словами Г.Могилея, «якщо директор буде зголошуватися на експлуатацію приміщення, яке деградує технічно, — це означає, що він стає соратником влади щодо руйнації цього закладу і наражає дітей на небезпеку: електропроводка замокне, а вона з 1972 року, ізоляція потріскалася, деякі приміщення раніше опечатувалися держслужбою охорони праці...». Ці та інші аргументи директор у телефонній розмові викладає заступнику голови облдержадміністрації М.Суворову. Реакція була миттєвою. Акти вручено директору гімназії. Згідно з постановою головного державного санітарного лікаря Олександрії Л.Пономаренко, «тимчасово заборонити експлуатацію гімназії ім. Т.Шевченка з початку сезону опалення при невідповідності температурного режиму приміщень і при незадовільному стані покрівлі до проведення ремонту системи опалення і покрівлі», відповідальність же покладається на директора гімназії. Нагадую, без копійки грошей на виконання всіх приписів про готовність закладу. Подібні приписи були і минулими роками, але з умовою, «за наявності коштів», тут же — без усяких застережень.

Події напередодні початку навчального року та перших днів навчання розгорталися із блискавичною швидкістю. Виявилося, що мер міста Степан Цап'юк «нічого не знає» про ситуацію з гімназією. «Нічого не знаючий» Степан Кирилович 31 серпня створює комісію, «з метою перевірки готовності вказаного навчального закладу до нового 1999 — 2000 року». Першого дня нового навчального року комісія розпочала «вивчення» ситуації.

«А як би Ви вчинили на моєму місці?» — запитав мене міський голова.

Так би й учинив, якби справді нічого не знав про цю ситуацію. А так не логічно щось виходить, не правдоподібно. Півроку перекидалися папірцями, а тут: «...нічого не знаю».

Прокурор міста В.Чорнобривець надсилає директору гімназії запит про стан готовності школи та про використання фінансів (№ С-24 від 06. 09. 1999 р.). На гімназію «кидають» контрольно-ревізійну комісію, аргументуючи це рішення плановою перевіркою. Нею ніяких зловживань не було виявлено, крім того, 204 грн. 63 коп. не було направлено «на погашення заборгованості по заробітній платі (кількасоттисячній), а залишилися на рахунку, тобто невикористаними».

Свої попередні і подальші дії міський голова та його заступники коментували з позиції чинного законодавства. Згідно із законодавством, вони твердо вирішили зняти з посади директора гімназії. Однак їхні наміри суперечили новому Закону України «Про загальну середню освіту», та й підстав для зняття, крути — не крути, немає. Підтвердженням цього є лист начальника обласного управління освіти О.Домаранського голові міста, в якому, зокрема, сказано, що адміністрація гімназії та особисто директор закладу діяли і продовжують діяти, сприяючи організаційному забезпеченню належного функціонування закладу освіти в межах і на основі вимог чинного законодавства. Тим часом Геннадій Могилей перебуває в законній відпустці, але залишається в місті, координує діяльність колективу в навчальному процесі і дає поради своєму заступнику Світлані Іларіоновій, як потрібно поводити себе з міськрадою.

Головне завдання міського голови та його заступників — відізвати Геннадія Терентійовича з відпустки, правдами і неправдами запросити його до міськради і повідомити про звільнення. Йому «шиють» прогули. Могилей знає, що першого ж дня його виходу на роботу йому — «каюк», а «прогули» його не бентежать: тут усе на законних підставах.

ПОЛІТИК

Геннадій Могилей — людина відома в місті не лише як директор. З 1986-го по 1990 рік був завідувачем міського відділу освіти, розпочав процеси демократизації в міській системі освіти. Запровадив у місті інститут обрання директорів шкіл педагогічними колективами. 1990 року педагогічний колектив школи № 1 обирає його своїм директором. Геннадій Терентійович виходить із лав КПРС.

1992 року на базі школи створює українську гімназію, яка швидкими темпами набирає сили, стає центром національного відродження в місті. При ній відкривається школа мистецтв. Рейтинг серед батьків і дітей — один із найвищих у місті (в Олександрії 21 середній загальноосвітній навчальний заклад).

Геннадій Терентійович стає одним iз організаторів Партії демократичного відродження України, згодом головою міської НДП та «Злагоди». Після другого етапу IV з'їзду НДП, яка визначилася щодо підтримки Леоніда Кучми на президентських виборах, Могилей повторює вчинок «десятьох»: складає повноваження голови місцевої організації та виходить із «партії влади та номенклатури». Приклад свого лідера повторює більшість членів організації. Результат — саморозпуск Олександрійської організації НДП. Пан Могилей продовжує очолювати місцеву «Злагоду», але на початку вересня після заяви Всеукраїнського з'їзду цього об'єднання, суть якого «Злагода» — за Кучму», Могилей не погоджується з таким процесом, але офіційно скласти повноваження не може, оскільки офіційних документів, пов'язаних із роботою Всеукраїнського з'їзду йому як голові не надали. У місті було створено «паралельну» «Злагоду», без Могилея.

29 березня 1999 року загальними зборами Олександрійської міської організації НДП під головуванням Г.Могилея ухвалено резолюцію «Про стан та перспективи співпраці з міською владою», в якій сказано, що на минулих виборах міського голови НДП домоглася зміни влади в місті, але оновлена влада за рік існування не спромоглася поліпшити ситуацію в місті, а діє «в значно гіршому варіанті... хворобливо реагуючи на найменшу критику». «Подальше падіння обсягів виробництва, зростання безробіття, заборгованість із виплат заробітної плати і пенсій, падіння життєвого рівня переважної більшості олександрійців, зростання соціального напруження в трудових колективах до крайніх форм, занепад умов проживання» — така характеристика річної діяльності місцевої влади. Загальні збори виявили вотум недовіри міській владі, оскільки є всі «підстави сумніватися в спроможності міської влади до самоврядних засад діяльності, без чого ніяких зрушень на краще в місті відбутися не може». Резолюцію не було надруковано в місцевій пресі.

Згодом Г.Могилей, як голова олександрійської міської організації «Злагоди», і голова Олександрійського міського комітету профспілки працівників освіти та науки К.Пензіна поінформували Валерія Пустовойтенка про ситуацію, яка склалася в місті навколо невиплати зарплат, і про дедалі зростаюче соціальне напруження в місті. Причиною цього є «нецільове використання бюджетних коштів, відкрите розбазарювання комунального майна...». У листі також сказано, що політичні сили міста готуються до ініціювання місцевого референдуму щодо виявлення недовіри владі.

За такі «продєлки» по голівці не гладять. Однак спробуй зачепити Могилея, він же голова місцевої організації партії, голова «Злагоди», в яких сам Валерій Павлович Пустовойтенко перебувають і співголовують. Звичайно, радикальних дій до Могилея не застосовують. Аж ось середина травня і саморозпуск місцевої НДП. Могилей поза партією влади. Могилей очолює місцеву «Відкриту політику». «Відкрита політика» — проти Кучми. Тепер для співставлення хронології подій можна повернутися до початку статті і згадати відпустку, ремонт школи тощо. Могилей завжди був Могилеєм, тобто завжди мав власну позицію, яка часто не збігалася з «офіційною». Однак до травня то був «правильний» Могилей, «захищений» «Злагодою» та НДП, а після травня — «неправильний». Висновків про справжнє обличчя нашої влади робити не буду. Вони очевидні.