«Полицівський прогрес»
Жителі волинського села об’єдналися, щоб врятувати місцеві ставки«ПОПЕРЕДУ ВЕЗУТЬ ЛЬОН, ЗЗАДУ — РИБУ»
Минулої осені в Полицях, що в Камінь-Каширському районі, влаштували толоку. Понад 60 чоловіків, «скинувшись» попередньо по 500 гривень, самоорганізувалися і розчистили один із занедбаних ставків. Вирізали чагарники, вирубали самосів, на два метри підняли дамбу і укріпили її. Ставок знаходиться за селом, не входить у його межі, але він найкраще з усіх місцевих ставків наповнюється водою. Тому влітку в спеку не буде пересихати, а саме на нього тут мають грандіозні плани по відновленню риболовства.
Ставки у Полицях мають свою давню історію. За «тамтої Польщі», коли до Другої світової війни Волинь входила у склад Речі Посполитої, вони були цілим каскадом, завжди доглянутим. Нове життя дали їм після війни, коли стали колгоспними. Місцевий підприємець Микола Варчук, один з ініціаторів толоки, пригадує розповіді своєї матері, як у Полицях у 1950-х роках збирали молодь, аби вручну докопувати, розчищати ставки. «Тут рибу ловили до 90-х років. Тут водилися лебеді, а зараз лише гади. Вже я не можу розказати і показати своїм дітям, як це — ловити рибу на нашому ставку, — каже Микола. — Бо водойми лісом уже заросли, лозою, березою, вільхою, де місце вище, вже і сосна є... Це чіпає за живе, бо ж то все — наше». У Полицях «живуть» перекази старожилів про підземну річку десь у лісі, три джерела у лісовому масиві Полигля, бо ж десь бралася вода у ставках і трималася в них, хоча село є найвищою місцевістю у Камінь-Каширському районі, і не сюди вода тече, а звідси. З місцевих переказів — історії про те, як любили полицівську рибу в Києві, куди її возили нарівні зі знаменитими шацькими вуграми... Тоді на волинському Поліссі на колгоспних полях масово вирощували льон, і якщо в низині він родив добре, то у «високих» Полицях — трохи гірше. «Але спереду везуть льон, а за ним агроном везе рибу. І проходив наш льон вищим сортом!» — розкривають секрети радянської економіки в Полицях.
Понад 80 гектарів водних плес було в окрузі. А в останні роки навіть купатися з Полиць їздили у сусідню Гуту-Камінську. «Обідно це якось, нецікаво» — констатує Микола Варчук. Один із численних ставків (а всі мають різну площу — і сотку, і тридцять, і кілька гектарів) два роки тому та ж група з місцевих ентузіастів облагородила. І все літо тут купається дітвора, а цієї зими на плесі сільські чоловіки навіть влаштували хокейні поєдинки. Благо погода дозволила це зробити, ставок добре промерз, а від снігу його очистити було вже звичайною справою.
«А НА КАРТАХ СТАВКИ... Є!»
Задумавши толоку, окремі ініціативні полицівці найперше поцікавилися, а в чиїй, власне кажучи, компетенції і відповідальності перебувають їхні водойми?.. З тими ставками, що за селом, дуже непросто. Такими водоймами «завідує» обласна адміністрація. Чоловіки розповідають, що коли поїхали туди, їх здивували. За старими картами у Полицях і за Полицями досі є повноцінні ставки! А насправді вони настільки вже заросли, що на деяких водоймах цієї зими люди вже рубали, вирізали дерева на дрова.
Нецікаво вкладати великі власні кошти і свою працю, якщо раптом зголоситься «дядя» і стане орендарем готового ставка. Орендарями хотіли б бути самі полицівці. Тому і створили громадське об єднання, яке назвали промовисто: «Полицівський прогрес». Його головою є водій-далекобійник Олександр Балик, Микола Варчук — заступник, а секретарем — директор місцевої школи Роман Прокопчук. Просувати прогрес у селі наразі зголосилося понад 0 людей. Мало б бути більше, але тут уже виявляється наша ментальність. «Дехто каже: «А нащо мені ваша спілка? Ви робіть, а я прийду, з вудочкою посиджу, бо так мені захочеться». А мені, може, захочеться поплавати біля твоєї вудочки, і нікому з нас добре не буде», — міркує Микола Варчук.
Громадське об’єднання не має коштів, аби оформити облагороджений ставок у межі села. Сподівалися на підтримку чоловіка з Луцька, який, коли ішов у депутати обласної ради, обіцяв багато, а зараз, коли справу зрушили самі, й трубки не бере. Потерпають, звісно, селяни, бо хочуть самі повернути Полицям славу села, рибу з якого «і в Києві знали». Потерпають, чи дістанеться ставок їхній громаді, але продовжують робити справу, яка має стати для Полиць справді рушієм прогресу.
