ПОПЕРЕДНI ПIДСУМКИ СПРАВИ ГОНГАДЗЕ

«АВТОПIАРIВСЬКА АКЦIЯ»

На мій погляд, найменш iмовірна. А для зниклого та його близьких, при обговоренні в ЗМІ, безумовно образлива. Інша справа слідство — поки остаточно не з’ясовано, що ж усе-таки сталося, вона підлягає такому ж дослiдженню, як і всі інші. Бо ретельна розробка всіх можливих варіантів, що виключає апріорне відкидання навіть найнеймовірнішого з них, є основою професійного розшуку. Крім заяви замміністра МВС М. Джиги, на її користь певною мірою може свiдчити дзвінок у понеділок, 18 вересня, до грузинського посольства. Нагадаю, анонім заявив третьому секретареві Русудану Джинчарадзе, який підняв трубку, що до справи мають відношення народний депутат, міністр і кримінальний «авторитет». З нижчевикладених, цей дзвінок може стосуватися також версій «Провокація ворогів нардепа», «Провокація «союзників» нардепа» і «Гра в підставки». Причому в разі провокації ворогів це явний перебір — і так усі знали, що останній політик, про якого Гонгадзе опублікував критичні матеріали, був цей нардеп (і міністр, і кримінальний «авторитет» у цих матеріалах також були згадані). А ось у дві інші версії цей дзвінок, зроблений явно для того, щоб підлити масла у вогонь, цілком вкладається. Як і у версію, що все пов’язане із зникненням — гучна PR-акція самого журналіста. Але особисто я в неї з самого початку не вірю. Після декількох зустрічей з Гонгадзе у мене склалося про нього враження, як про дещо ексцентричну людину з досить демонстративною манерою поведінки (до речі, характерної для багатьох журналістів, що працювали на ТБ). Але далеко не як про нерозумну. Принаймні, досить недурну, щоб розуміти, що така PR-акція дуже небезпечна, i навiть у разi «хеппi енда» поставить хрест на його журналiстськiй кар’єрi. Не кажучи про те, що всі, знайомi з ним, на відміну від мене, близько, однозначно заявили, що він не здатний заради паблісіті завдати таких страждань близьким.

«ПОМСТА»

Народний депутат, скандальна стаття про якого передрукована з FLB «Українською правдою», — Олександр Михайлович Волков. У цієї версії можливі два варіанти — простенький, а тому абсолютно малоймовірний (і, певне, тому практично не обговорюваний), і витончений і також малоймовірний (не обговорюваний, напевно, тому, що обговорювати багато хто з журналістів, проте, як і люди взагалі, любить те, що обговорюють усі).

Найпростіший, до якого на перший погляд підводять усі обставини справи, — журналіст «злив» компромат на політика, а той його «замовив» — думаю, в даному випадку просто неможливий. Пан Волков досить досвідчений політик і досить умілий політичний технолог, щоб передбачити можливі наслідки такого кроку.

Витончений варіант — пан Волков усе-таки має до цього найбезпосередніше відношення. І пішов на це саме тому, що є одним із найвитонченіших політичних технологів. Тобто він розрахував, що перша підозра впаде на нього, але у зв’язку з явною абсурдністю відскочить, як тенісний м’ячик від стіни, і вдарить по його ворогах. Варіант, як на мене, також абсолютно неймовірний. Волков має репутацію не лише жорсткого, але і прагматичного політика, досить прагматичного для того, щоб не вдаватися до дурних авантюр під час реалізації своїх планів. У цьому випадку він не міг не врахувати дві речі. У таких випадках проконтролювати все ніколи не вдається, а тому «відскок» може статися в абсолютно непередбачений бік. Але навіть за найсприятливішому збігу обставин «м’ячик», що відскочив, ударить у вікно будинку, до зведення якого доклав стільки зусиль сам Олександр Михайлович. Свідчення цьому — злива запитів і звернень до Президента від вітчизняних і зарубіжних правозахисних і журналістських організацій.

Тут, правда, є один повчальний нюанс, повз який не можна пройти. У згаданому матеріалі «Української правди» передруковані уривки з інтерв’ю О. Волкова газеті «День», в якому він, зокрема, говорить: «... Я не заздрю тим, для кого Волков — це проблема. У житті таких людей, звичайно, «завжди є місце для подвигу». Ось тільки рекомендую всім іншим бути як можна далі від цього «місця подвигу». Звичайно, можна не вiдчувати християнської любові до ворогів, які мріють про твою смерть не у власному ліжку «при нотариусе и враче». Але, пішовши в публічну політику, навряд чи варто про це говорити. Бо завжди можуть знайтися бажаючі цим скористатися.

«ПРОВОКАЦІЯ ВОРОГІВ НАРДЕПА»

Версія, загалом-то, очевидна, свідчення чому — миттєве її озвучення таким тоном, неначе відкрили Америку. Але, незважаючи на очевидність, імовірність цієї версії вельми велика. При цьому я вніс би до неї єдину поправку. Не вилючено, основною мішенню був не Волков, а Президент, до якого він досить близький, а метою — дискредитація політичного іміджу України. Не випадково це сталося під час спроб відновити міжнародне кредитування, після серії міжнародних самітів і «впритул» з візитом делегації Венеціанської комісії.

До речі, не обійшлося без, скажімо так, цікавого епізоду. Народний депутат Григорій Омельченко, що не пропускає нагоди, щоб зробити свій внесок у боротьбу з мафією і що набув миттєвої реакції за роки роботи в парламенті, відразу ж після надходження в ЗМІ інформації про зникнення Гонгадзе заявив, що журналіст зник саме після того як він, Омельченко, передав йому нові матеріали про корупцію у вищих ешелонах влади, які ще не передавалися жодному представнику ЗМІ. Головний редактор «Української правди» Олена Притула з цього приводу резонно зауважила, що оскільки Георгій Гонгадзе на момент зустрічі з нею документів ще не мав, статися це могло тільки після того як Гонгадзе пішов від неї того злощасного вечора 16 вересня. Тоді Омельченко — останній, хто його бачив...

Будемо сподіватися, слідство зверне увагу на цю заяву Григорія Омельяновича, і останній зробить посильний внесок у реконструкцію подій, що передували зникненню журналіста. Правду кажучи, я взагалі дивуюся, як у нашій країні завелася якась там оргзлочинність, коли в її парламенті є такі люди, як Григорій Омельченко.

«ПРОВОКАЦІЯ «СОЮЗНИКІВ» НАРДЕПА»

Якщо вірити історії (а чому, власне, ще вірити?), політичною аксіомою є: після перемоги над противниками починається наступний етап — війна в стані переможців. Не буду аналізувати політичні розкладки в «партії влади» після перемоги на останніх і попередніх президентських виборах. Зупинюся тільки на можливих мотивах.

Бажаючих усунути Волкова з найближчого президентського оточення більш ніж достатньо. Дуже багато місця займає. Але як це зробити, враховуючи, який внесок як політтехнолог з його організаційними ресурсами він зробив для обох перемог на президентських виборах? Важко вигадати щось більш вдале, ніж яблуко конфлікту «Гонгадзе—Волков» (реального чи уявного), яке вміло підживлювалося і зрештою впало до рук.

Якщо це так, то як і фігуранти попередньої версії («вороги»), «автори» цієї мають більш далекий приціл, ніж сам Олександр Михайлович. Взагалі, це може виявитися одним з етапів розчистки стартового майданчика для наступних президентських виборів. Якщо це так, то поки ще важко назвати конкретні імена. Але, думаю, кандидат, який повинен буде прийти в тозі рятівника країни від політичної скверни, має обов’язково володіти однiєю чеснотою — мати мінімальне відношення до всіх попередніх політичних «баталій».

«ГРА В ПІДСТАВКИ»

Цікава деталь: до керівника радіостанції «Континент» Сергія Шолога влітку приходив нібито полковник міліції, що з’ясовував причетність киянина Гонгадзе до... стрілянини в одеському барі. Після цього Георгій звернувся з відкритим листом до Генпрокурора щодо стеження, яке ведеться за ним. Судячи з того, як описала все це преса, спрацьовано було на диво незграбно. Мабуть, нарочито незграбно.

В історії будь-якої держави досить прикладів суперництва спецслужб, що виливається в форми, які залежать від загального клімату в державі. Клімат у нас нездоровий. Але пам’ятаю про це не лише я, але й ті, хто, можливо, все це вигадав і організував. Третя сила, що вирішила зіштовхнути лобами СБУ та МВС. Розрахунок такий: СБУ асоціюється зі своїм попередником КДБ, будь-який майор якого в радянські часи за допомогою телефонної трубки мало не по стiйці «струнко» ставив будь-якого полковника з МВС. Тому легко народиться версія, що СБУ в справі Гонгадзе підставила МВС. Але часи змінилися. Зараз МВС досить самостійна і сильна структура, очолювана досить сильним міністром. У відомстві на Володимирській на авантюру, думаю, просто б не пішли, розуміючи, що в міністерстві на Богомольця зможуть довести свою непричетність.

А ось третій силі це вигідно. Навіть якщо не вдасться зіштовхнути лобами СБУ та МВС, то можна буде виграти час, поки на Банковій будуть гадати, хто з них причетний до цієї акції з дискредитації влади. А там уже — в залежності від обставин — або тихенько замісти сліди, або скаламутити воду ще більше.

ІНШІ ВЕРСІЇ

Їх озвучили керівники міліції та представники міліцейських прес- служб. Основнi з них:

— ДТП. «Збили, забрали, вивезли». Ця версія у разі нульового результату пошуків досить зручна. Нагадаю, що як версію-пояснення її висували і при зникненні сина секретаря ЦК КПУ Борисенка років 20 тому. Його тоді не знайшли.

— «Купив квиток і зник». Ну що ж, київська міліція знає у своїй практиці випадок розслідування несподіваного зникнення, про який мені колись розповіла полковник слідчого управління міського УВС Валентина Полєнова. Чоловік, залишивши дружину з дитиною на тротуарі, увійшов до молочного магазину з бідончиком у руках і... зник. Оперативники перерили всю підсобку, облазили всі сусідні горища і підвали. Допомогло пошукам те, що він був з бідончиком у руках. Отримавши орієнтири для розшуку, відділення міліції в «Борисполі» повідомило, що схожий за описом пасажир з таким незвичайним багажем сів у той день у літак рейсом, що відлітав на Сухумі. Завдяки бідончику його і там засікли, з допомогою таксиста, що підвозив, розшукали. Виявилося, в такий незвичайний спосiб він... утік від дружини. А в бідончику були шкарпетки-труси і приладдя для гоління.

Чи треба казати, що для пояснення зникнення Георгія Гонгадзе, що скаржився Генпрокурору на стеження за ним, ця версія абсолютно неприйнятна?

ВИПАДКОВІ ЗБІГИ?

Вдень, у суботу 16 вересня, в авіакатастрофі загинув перший заступник міністра внутрішніх справ Леонід Бородич, а ввечері зник журналіст Георгій Гонгадзе. Ще майже через тиждень СБУ виявило групу політичних екстремістів, що готувалися до «насильницього повалення конституційного ладу». Причому, в деяких ЗМІ підготовка була названа спробою. Враховуючи, що між цими діяннями є істотна різниця, це насторожує. А ще через кілька днів заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига на брифінгу пред’явив протокол впізнання, з якого випливало, що двоє людей підтвердили: у неділю, 17 вересня, тобто через добу після «офіційного» зникнення, вони бачили Георгія Гонгадзе в одному з київських барів, куди він заходив і раніше. Я так розумію, що упізнання проводилося, так би мовити, ретроспективно. Тобто співробітники міліції пропонували тим, хто брав участь у слідчому експерименті, не самого Гонгадзе, з причини відсутності такого, а його фото серед інших. І ті, кого допитували, по пам’яті підтвердили, що бачили саме його. Погодьтесь, є суттєва різниця в упізнанні наявного громадянина та його образу в пам’яті, що звіряється із запропонованою фотографією.

Це впізнання пройшло після заяви Миколи Джиги на одному з попередніх брифінгів, що він не допускає в зникненні «політичних мотивів, оскільки Гонгадзе не є політичною або суспiльною фігурою...» («Киевские Ведомости», 22.09.2000). Через пару днів у одній з телепрограм прозвучало, що Гонгадзе, мовляв, знав, яку професію обрав, і що таке трапляється з журналістами в усьому світі...

Справа про зникнення журналіста та викриття політичних екстремістів якось затерли дуже цікаву подію. У своєму виступі на зустрічі з керівниками київських райдержадміністрацій шеф столичної міліції Юрій Смирнов фактично звинуватив Управління по боротьбі з організованою злочинністю у Києві в «прямій зраді» і потуранні бандитам. Серед названих був і такий факт: один із керівників спеціального підрозділу УБОЗ ласкаво називає Карповичем лідера організованого злочинного угруповання Киселя («Факты и комментарии», 23.09.2000).

До цього залишається додати штрихи. Кисель згадувався під час дзвінка до грузинського посольства. Крім того, в статті про Волкова в «Українській правді» говорилося, що «авторитет» Кисель — це начебто Володимир Карпович Кисель, який з Московського району Києва. До речі, бар, в якому після «офіційного» зникнення ніби з’являвся Гонгадзе, за повідомленням Миколи Джиги, мiститься в цьому районі (однак у вівторок, 26 вересня, у «ТСН» телеканала «1+1» було сказано, що насправді — у Старокиївському, який межує з Московським).

Факти, безумовно, цікаві, але для остаточних висновків явно недостатні. Однак оскільки в цьому матеріалі мова йде про версії, то можна висловити таку: не виключено, що все це елементи одного пасьянсу. Тільки смерть генерал-полковника Л.Бородича в авіакатастрофі була випадковістю. Але випадковістю, яка добре лягла в загальний розклад («Чули, готувався державний переворот? Журналіста вкрали, а заступнику міністра авіакатастрофу влаштували», — з почутого на ринку «Юність» обміну новинами). Не виключено, що все це, разом із галасом про загрозу конституційному ладу, мало на меті підштовхнути до чогось гаранта Конституції. (Треба віддати належне Президенту — він повів себе дуже стримано).

Не знаю, чи випадковiсть виступ шефа київської міліції саме в цей момент. Якщо не випадковiсть, то це може свідчити про те, що різні сили, які мають різні погляди на розвиток справи Гонгадзе, вихлюпнули підкилимову боротьбу на килим. Або вона у них вихлюпнулася. Причому, істотне зауваження: з цих різних сил далеко не всі темні або мають вiдношення до них.

Правда, в мене таке враження, що учасники підкилимового матчу загралися, i незалежно вiд його результату отримають від Президента по заслугах усі. Тому що саме йому доведеться відписуватися на всі запити різних міжнародних журналістських і правозахисних організацій. І, можливо, приймати вітання від деяких сусідів з приводу успішного придушення спроби державного перевороту...

Ще раз обмовляюся, що все вищесказане — тільки моє припущення. Реальність або нереальність якого покаже найближче майбутнє.