Послідовна праця інтелектуалів може змінити суспільство

Саме це переконання, слушно зауважене нашим автором, визначає надзавдання сайта «Україна Incognita», власне, як і решти проектів «Дня». Наші експерти з різних регіонів України продовжують ділитися міркуваннями про можливості, які дає об’єднання навколо спільної мети, цінність звернення до життя «маленького українця» для розкриття історичної правди та напрямки розвитку проекту.

Віктор ДЕМЯНЕНКО, директор Вороновицького музею історії авіації та космонавтики (смт Вороновиця Вінницької області):

— Розглядаючи проект «Україна Incognita» з точки зору сьогодення, сучасних технологій, можливостей і загального розвитку інформаційного пошуку в суспільстві, абсолютно впевнено можна сказати, що він надзвичайно необхідний, зручний та інформативний. Головне — подана інформація зацікавлює навіть необізнаного відвідувача, що вказує на відповідний рівень як авторів проекту, так і його редакторів.

Актуальною, на мій погляд, є рубрика «Сімейний альбом України», адже на відміну від жителів Кавказу, більшість наших земляків знають свій родовід не далі двох-трьох поколінь. Та й радянська влада, м’яко кажучи, не заохочувала такі пошуки, роблячи нас «гомосовєтікусами, родства не помнящими», яким легко було задурювати голови та маніпулювати. Зокрема, мені припала до вподоби стаття «Нове про долю двох геніїв» Ренати Смирнової. Звісно, як музейник, не зміг не зазирнути до рубрики «Музеї онлайн». На мою думку, проект газети «День» «Україна Incognita», опріч гуманітарної царини, мав би звернути увагу й на науково-технічну тематику, адже українці були першими в авіа- та ракетобудуванні, створенні підводних човнів та ін.

Зараз одним із найважливіших завдань для проекту є його розширення, й не лише в плані обсягу інформації, а й у просуванні в широкі маси. Особливу увагу потрібно приділити і можливості всебічного, багатоманітного розгляду, адже саме обговорення, в усіх його видах, веде до істини.

У цілому, запущено дуже цікавий і потрібний сайт, який має дуже гарні перспективи.

Олексій ЗЛАТОГОРСЬКИЙ, директор державного підприємства «Волинські старожитності»:

— Перебуваю під враженнями від археологічних досліджень поховань жертв НКВД у місті Володимирі-Волинському. Історію, звичайно, пишуть люди, та коли ти особисто, віч-на-віч зустрічаєшся з історією, навіть такою жахливою, — то робиш власні висновки і спостереження. Тема розстрілу в’язнів різних національностей у Володимирській тюрмі в 1939-1941 роках — досить промовиста і без археологічних досліджень. Але мені було цікаво спостерігати збоку за студентами історичного факультету Волинського національного університету. Це молодь 1993 року народження, нове покоління, яке не знало, що таке СРСР, НКВД, КДБ і всякі інші породження радянської епохи. Та вони зрозуміли і самостійно оцінили події трагедії. Увечері, після розкопок, жваво обговорювали ті далекі події. І я впевнений, що така школа буде хорошим доповненням до підручників, і це будуть найкращі студенти-історики зі свого потоку. І в них — безумовно — не виникатиме питання, яке часто можна почути: «А навіщо нам історія?» Вони самі зможуть розповісти про те, що не завжди знайдеш у книжках.

Тому і появу сайта «Україна Incognita», як і багаторічну діяльність газети з повернення нашої історичної спадщини, розкриття історичної правди дуже вітаю. Про це треба писати, аби нові покоління пам’ятали і знали минуле, можливо, не завжди втішне, але істинне.

Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:

— Сьогодні нам не просто недостатньо інформації про минувшину та сучасність — бракує місця, де ці знання водночас можна почерпнути і куди їх можна поскладати. Цю лакуну намагається заповнити сайт «Україна Incognita», де можна віднайти чимало цікавої інформації — і для фахових істориків, і для тих, хто тільки-но починає ознайомлюватися з історією рідного краю. Уважаю, що сайт «Україна Incognita» треба якомога більше пропагувати, бо дуже хочеться, щоб ним користувалася якнайширша аудиторія — передусім учителі, студенти, школярі.

Я трошки помандрував сайтом. Дуже задоволений поєднанням науковості і популяризації. Цікава мені рубрика «Полеміка». Погортав також «Сімейний альбом України» — історія без особистостей неможлива! Окремо відзначу розділ «TOP-книг», який складається з видань добре знаних кожній освіченій людині авторів — Богдана Гаврилишина, Оксани Пахльовської, Сергія Кримського, Кирила Галушка, Валентина Сильвестрова, Лілії Шевцової, Лідії Чуковської, Романа Корогодського... Украй важлива, вважаю, рубрика «Інтелектуальний календар» — база історичних дат на кожний день, мабуть, потрібна і корисна багатьом. Тим більше що вона, очевидно, буде зростати та доповнюватися.

Можливо, далі доречно розширити межі публікацій. Як на мене, варто було б говорити про те, як сприймають українську історію представники неукраїнських спільнот, що проживають в Україні. Можливо, темою до обговорення могли би стати взаємини неукраїнських спільнот в Україні. В окрему рубрику я б виокремив, з огляду на історичну проблематичність відносин, «Українсько-польський діалог». Напевно, започаткував би спеціальну історичну рубрику й для дітей — з легендами і міфами, казками, відео- та аудіороликами історичної тематики (обов’язково!) з форумом.

Зрозуміло, що теперішній сайт «Україна Incognita» — це тільки початок особливо актуального і дуже перспективного проекту «Дня». Сподіваюся, що далі на нас чекатимуть нові розвідки, публікації маловідомих фактів, дискусії. А це, власне, те, що й потрібно вдумливому читачеві. (Хоча іншого «День», напевно, і не має!)

Хочу дуже подякувати колективу улюбленої газети «День» за розширення інформаційної та просвітницької діяльності — сайт «Україна Incognita».

Сергій ШЕБЕЛІСТ, старший викладач кафедри журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст:

— Поява в мережі проекту «Україна Incognita» — це логічне продовження всього того, що робить «День» у сфері популяризації історії, формування колективної пам’яті й, ширше кажучи, інтелектуалізації суспільства, яке поступово вчиться дивитися на себе власними, не позиченими в когось очима. І якщо раніше основну просвітницьку роль відігравали традиційні форми спілкування з аудиторією — ѓрунтовні газетні матеріали й опубліковані за їхніми мотивами книжки «Дві Русі», «Екстракт +200», то тепер на допомогу їм прийшов сучасний і зручний сайт.

Сподіваюся, що «Україна Incognita» не лише приверне увагу постійних шанувальників «Дня», а й розширить коло його симпатиків, які знайдуть для себе багато цікавої й пізнавальної інформації: від інтелектуального календаря і туристичних маршрутів місцями шляхетної України до must read книжок і гострої полемічної публіцистики з-під пера Івана Дзюби, Петра Кралюка, Кирила Галушка, Володимира Панченка, Оксани Пахльовської, Юрія Шаповала та ін. Знаючи високий фаховий рівень авторів «Дня», певен: аудиторія навряд чи залишиться розчарованою.

Крім того, важливим складником проекту «Україна Incognita», на мій погляд, є увага до мікроісторії, до життя «маленького» українця, на долю якого випадала не одна масштабна й нерідко драматична подія, що ставала частиною його біографії і водночас — сторінкою ширшої, загальнонаціональної, історії. Отакі прості розповіді, родинні перекази й сімейні альбоми (як, до речі, називається один із розділів сайта) дають іноді краще розуміння минулого, ніж десятки поважних наукових розвідок, і роблять його, якщо так можна висловитись, «більш людським».

Звісно, проектові слід іще багато попрацювати над технічним удосконаленням і змістовим наповненням, зокрема, варто збагатити матеріалами позитивно схвалену багатьма рубрику «Музеї онлайн» і розширити діалог з аудиторією, проте в будь-якому разі ініціативи «України Incognita» заслуговують на увагу і підтримку. Тим більше за нинішніх умов, коли відновлення і формування національної пам’яті, м’яко кажучи, не належить до пріоритетів гуманітарної політики правлячої «команди професіоналів», якій, очевидно, більше імпонує реставрація совєтизму і побудова в Україні «Русскаго міра». Але, на щастя, не все в житті залежить від політиків, бо в історії є приклади того, як завдяки послідовній органічній праці інтелектуалів і їхнім часописам змінювався спосіб мислення еліт і суспільства (класичний приклад — вплив на польську націю паризького журналу «Kultura» Єжі Ѓедройца). Схоже, про це також добре пам’ятають і «День», і «Україна Incognita», що вселяє оптимізм, але не повинно заколисувати, адже попереду в нас багато роботи, якої вистачить на всіх.