«Повернутися в Рівне»

У фільмі немає відео. Лише фото із сімейного архіву, малюнки і розповідь двох жінок — двоюрідних сестер Шеллі та Раї. Зараз вони та їхні родини живуть у Північній Кароліні (США). Обидві народилися на Рівненщині в єврейських сім’ях. Коли місто окупували нацисти, Шеллі та Рая ще й до школи не ходили. Вони врятувалися завдяки селянам, які переховували їх понад 20 місяців.

Про своє дитинство Шеллі Ваймер тривалий час не розповідала навіть друзям. У місто, де народилася, на представлення фільму приїхала з онучкою. Вона хотіла вшанувати пам’ять загиблих в урочищі Сосонки, що неподалік Рівного. Саме там у листопаді  1941 року нацисти розстріляли 17,5 тисячі євреїв.

...У неї не було іграшок, не було друзів, не було школи, не було дитинства. Так свою розповідь у фільмі розпочинає Шеллі. До війни вона мала велику родину. У батька був бізнес. Жінка пам’ятає їхню крамницю і згадує дідуся, який її дуже любив і все дозволяв. А потім місто окупували нацисти. Шеллі, її двоюрідна сестра Рая та їхні матері втекли з Рівного. Їх прихистила сім’я Наталії та Никанора Палащуків у селі М’ятин. Дітей та жінок розмістили у комірчині у хліві. Схованка виявилася настільки маленька, що там можна було лише сидіти чи лежати. Шеллі та Рая пригадують, як вони хотіли на подвір’я, де гралися кошенята, як робили іграшки із соломи, як у хліві бігали пацюки, як кусали воші... Там вони провели 20 місяців. А потім ховалися у криївці. Її викопали господарі, щоб врятувати свою доньку, яку могли забрати на роботи в Німеччину. Звідти Шеллі та Рая вийшли взимку 1944 року, коли Рівне звільнили від фашистських окупантів. Вони згадують, що надворі лежав сніг і день був ясний, але Шеллі і Рая майже нічого не бачили — за тривалий час, проведений у темряві, очі відвикли від світла. Як з’ясувалося, майже вся їхня родина загинула в Сосонках.

За деякий час Шеллі з матір’ю змогли виїхати в Польщу. Згодом їх розшукав батько. Під час війни його забрали в армію. Коли повернувся в Рівне, дізнався про долю дружини й доньки та знайшов їх. Із Польщі сім’я переїхала у ту частину Німеччини, що була підконтрольна американцям. Вони жили у таборі для переміщених осіб. А 1949 року в День Колумба Шеллі та її батьки приїхали в США.

Вона розшукала Раю лише в 1970-х роках. А у 1980-х роках сім’я Раї також емігрувала в США. 2013 року дві сестри знову приїхали в Рівне, побували у селі М’ятин у родині, яка під час війни врятувала їх. Зі свідків тих подій серед живих лишилася лише невістка господарів. Сестри переконують — лише, коли вони знову повернулися на це подвір’я, коли побачили крихітну схованку у хліві, де провели 20 місяців, відчули, що ця сторінка їхнього життя нарешті перегорнута. А ще вони завжди будуть вдячні людям, які рятували їх тоді, ризикуючи собою.

«Я приїхав у Рівне разом із Шеллі у вересні 2013 року і на той час не думав, що створимо такий фільм. Минули місяці, я почав переглядати фото й усвідомив, наскільки це хороша історія... Розповіді Шеллі та Раї записали у студії звукозапису. Сам фільм спродюсували і змонтували у нашому офісі у Відні», — розповів історію створення документальної стрічки директор ГО «Centropa» Едвард Серроті. Цей фільм уже представили у країнах Європи. У Рівному його показали під час Міжнародного фестивалю іншої освіти «Історія. Ідеї. Інновації» у рамках проекту «Trans.history».

«Те, що розказала Шеллі, вражає. Але насправді таких історій багато. І не всі  вони такі щасливі, — коментує директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський. — Це історія ще й про праведників народів світу — про родину, яка врятувала Шеллі, Раю та їхніх матерів. Україна — четверта країна за кількістю праведників світу».