Права на виріст

Національну стратегію у сфері прав людини було ухвалено ще 2015 року. Один із її напрямів — підвищення обізнаності в цьому питанні. Міністерство освіти і науки протягом 2016 року мало розробити та затвердити загальнодержавну програму з освіти у сфері прав людини й план дій із її виконання. Проте чиновники тільки розпочинають консультації з представниками громадськості.

Цьогоріч 200 закладів запровадили програму Нової української школи для учнів перших класів. Оновлена концепція освіти заснована на партнерстві між усіма учасниками освітнього процесу й дитиноцентризмі, орієнтується на прикладні навички та формування цінностей. Правозахисники та освітяни з багаторічним досвідом застерігають — освіта у сфері прав людини вкрай необхідна, проте низка перешкод може нівелювати її ефективність.

«НАВЧАТИ ПРАВАМ ЛЮДИНИ В ТАКІЙ АТМОСФЕРІ —ЛУКАВСТВО»

«Коли десять років тому ми починали розробляти Всеукраїнську освітню програму «Розуміємо права людини», то визначили кілька проблемних ситуацій, які актуальні й досі, — розповідає Сергій БУРОВ, голова правління «Освітнього дому прав людини в Чернігові». — Загальний рівень компетентності щодо прав людини в нашій державі досить низький.  Ми змішуємо права, з якими народилися, і обов’язки, що отримуємо разом із певною соціальною роллю. Це викривлення транслюється в школах та університетах, обов’язок яких — навчити грати за правилами суспільства. У педагогів бракує можливостей вивчати права людини. А викладати предмет, не знаючи його, важко. Особливо коли ти сам у пригніченому стані та боїшся посперечатися з директором, який так само боїться піти проти волі управління освіти. В такій атмосфері навчати правам людини — це лукавство».

Експертне опитування 112 учителів на тему «Права людини в Україні», проведене в листопаді-грудні 2016 року фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, ілюструє й інші труднощі у викладанні прав людини в школі. Так, 74,1% опитаних вважають, що права людини в їхніх школах викладають добре або задовільно. Водночас близько половини респондентів зазначили незадовільну якість підручників, абстрактність і відірваність навчального матеріалу від життя. Ключовими перешкодами для якісного викладання прав людини педагоги назвали брак методики і матеріалів та дії чи бездіяльність Міносвіти.

ГРА В ІМІТАЦІЮ

2016 року Українська Гельсінська спілка з прав людини почала моніторинг освіти в сфері прав людини в школах країни. Оцінювали державну освітню політику та її реалізацію, навчальний процес та атмосферу в школі, а також освіту та професійний зріст шкільного персоналу.

«Безумовно, є певна еволюція в розумінні потреби в освіті з прав людини, однак враження декоративності наразі залишається», — стверджує Олександра КОЗОРОГ, координаторка з формальної освіти Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини». В порівнянні з попередніми державними стандартами про середню освіту концепція Нової української школи розширює спектр дотичних до прав людини. Втім, досі мають місце формальні запозичення положень освіти з прав людини в ті чи інші документи. Предмети галузі «Суспільствознавство», які найближчі за тематикою, права людини зачіпають поверхнево або узагалі не розкривають потенціал. На шляху освіти з прав людини — й обмеженість знань учителів, і перевантаженість та жорсткість навчальних програм, і брак фінансування їхньої варіативної складової.

Погіршує ситуацію викривлене розуміння прав людини. Учням старшої школи підручники розповідають про те, що права людині надаються державою, хоча насправді кожен житель Землі має їх від народження. Не пояснюються й механізми захисту своїх прав. У молодших школярів усе простіше: вони завчають віршик «Усі права — хорошим людям. А в злих ніяких прав». Учителі часто пов’язують права людини та обов’язки соціальних ролей і на перше місце ставлять останні. Першачкам втокмачують, що «відпочинок та розваги настають тільки після того, як вивчено уроки». Старші демонструють найбажанішу рису для вчителів та батьків — дисциплінованість, не ставлять запитань, мовчки підкоряючись лицемірним правилам гри.

«У шкільних колективах критично низький рівень довіри, — наголошує Ірина КОСТЮК, методистка Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, експерт програми «Розуміємо права людини». — Вчителі часто тиснуть на учнівський актив, маніпулюють своїм статусом педагога. Діти не хочуть відверто спілкуватися з ними, бояться, що це використають проти них. У них мало свободи. Вони не можуть обирати предмети та факультативи. У багатьох навчальних закладах простір є небезпечним, адже немає базових елементів комфорту».

Школи — це ще і сприятливе середовище для насильства та порушення прав. Близько 30% опитаних учителів визнали, що в їхніх навчальних закладах існує проблема дискримінації. При цьому жоден не погодився з тим, що в школах дискримінують дітей із інвалідністю, забувши як мінімум про сходові марші та брак ліфтів та пандусів.  

ЗА КОРДОНОМ: РЕСУРСНІСТЬ І ГОЛОС УЧНЯ

А як права людини пояснюють дітям за кордоном? Лідія БУКУР, представниця міжнародної організації Education Impact, що консультує з питань освіти, розповідає, що у Франції вчителі та учні відзначають тематичні свята на кшталт Міжнародного жіночого дня чи Всесвітнього дня захисту дітей, організовуючи виставки, конференції, кінопокази, дискусії тощо. Також щороку в тамтешніх школах відбувається Тиждень боротьби з расизмом та антисемітизмом.

І дорослі, і діти користуються спеціальними ресурсами для поповнення своїх знань. Так, Itineraires de citoyennete («Громадянські маршрути») пропонує розробки та електронні матеріали по темах, пов’язаних із громадянством. Valeurs de la Republique («Цінності республіки») дає можливість учителям розібратися зі змістом важливих для французів цінностей — гендерної рівності, критичного мислення, толерантності, допомагає запобігти радикалізації настроїв і дискримінації. Educadroit — онлайн-портал, який пропонує навчальні курси з прав людини для початкової та середньої школи, а також експертів, яких учителі можуть запросити на урок.

Шведська модель правозахисної освіти базується на трикутнику «про-для-через/за допомогою» (about-for-through). «Про» — це зміст навчання, а саме — демократичні цінності, права людини, гендерна рівність, перспективи майбутнього. «Для» — мета навчання, тобто розвиток критичного мислення та практичних навичок, необхідних для активної участі в громадському житті. «За допомогою» — інструменти, це інклюзивна освіта, безпечний простір, довіра у стосунках між учителями та учнями, важливість голосу учня, запобігання дискримінації та булінгу.

«Мета такого навчання — розвиток відповідних знань та цінностей серед дітей. Шкільний колектив має сформувати в них системне розуміння прав людини та засад демократії, — пояснює Хуго ВЕСТЕР, представник міністерства освіти Швеції. — Учні мають приймати та поважати ці принципи і діяти відповідно до них». Така система є доволі успішною, проте теж є труднощі на кшталт зіткнення протилежних думок, розподілу ролей між учителями та учнями, нерівності та сегрегації. Пан Хуго наголошує, що теми з прав людини треба включати в різні предмети, підхід до цієї освіти має бути цілісним та системним. Важливим є взаємне навчання вчителів та учнів та обмін досвідом між школами та іншими інституціями.

Ірина БАХРАМОВА, заступниця директора з навчально-виховної роботи Нарвської Солдінаської гімназії, ділиться досвідом Естонії: «У преамбулі до програми навчання прописані цінності, пов’язані з правами людини, та відповідні їм нормативно-правові акти. Ключовими є загальні компетентності: культурні, ціннісні, соціальні та громадянські тощо. В навчальному процесі вони присутні у вигляді наскрізних тем, які об’єднують кілька предметів через організацію шкільного середовища та велику кількість творчих робіт». Школа також розвиває в дітей підприємливість і навички поведінки в інтернет-просторі — недарма Естонія є однією з провідних цифрових держав світу. Діти вивчають законодавство та глобальні зв’язки через інтерактивні завдання і перегляд документальних фільмів. Є спеціальний сайт із навчальними матеріалами для варіативних предметів, які обирають самі діти.

ВІДКРИТО І БЕЗ ПРИМУСУ

Українські експерти сходяться на тому, що для ефективного впровадження наскрізного правозахисного підходу необхідно залучати усіх учасників навчального процесу, зокрема батьків. Одностайного бачення форми викладу прав людини в школі немає, проте є розуміння, що імітувати розвиток освіти далі — не можна. Громадянське суспільство має уважно стежити за змістом навчальних програм, особливо в педагогічних вишах, і вимагати якісної перевірки вчительської компетентності.

Ірина Костюк акцентує: «Треба, щоб законодавство було максимально прозорим, систематичним і враховувало правозахисний підхід до самого перебування в школі. Потрібно, щоб навчальні програми стали не нормативними, а методичними документами. Усе, що стосується навчання і вчителів, і дітей, має бути у відкритому доступі». Експерти також вважають, що моніторинг, який провела Українська Гельсінська спілка, не можна згортати. Особливо ретельною повинна бути антидискримінаційна перевірка навчальних матеріалів. Позитивно вплинути на ситуацію може і співпраця навчальних закладів із правозахисними організаціями, розбір реальних прикладів на заняттях і залучення дітей до обговорення навчального процесу.

Утім, ключова теза, з якою погоджуються і вітчизняні, і закордонні фахівці, — школа відображає стан справ у громаді. Освіта — хоч і повільний, але флагман суспільних змін. Проте лише якісних стандартів, навчальних програм і посібників для трансформації суспільства недостатньо. Працювати треба і з представниками старшого покоління, особливо з педагогами. Головне — не забувати, що тиск та примус із правами людини несумісні.