Право не стріляти

Закон про альтернативну службу в Україні прийнято ще 1991 року, одним із перших серед законодавчих актів військової проблематики. Його нова редакція з'явилась у лютому цього року. Фактично закон підтверджує забезпечення прав людини у військовій сфері, що вже саме собою важливо. Адже в мілітаризованих, жорстких державних системах альтернативна служба не має ні шансів, ні потреби: там людей, котрі за світоглядними, фізичними, політичними, релігійними, психологічними особливостями не можуть служити у війську, всіляко переслідують і принижують.

На сьогодні юнаків, котрі пройшли альтернативну службу — небагато. За даними Міністерства праці та соціальної політики України, за один призов списки альтернативників поповнюються приблизно на 600 осіб.

Термін проходження альтернативної служби значно більший, ніж військової: 27 місяців (для осіб з вищою освітою — 18 місяців). Для направлення на альтернативну службу необхідно документально довести свою належність до узаконених в Україні релігійних організацій, віровчення яких не дозволяє носити зброю. Таким чином законотворці позбавили можливості бути використаними задля суспільних потреб значну кількість молоді на засадах альтернативної служби.

Зважаючи на кризовий стан на ринку праці, є проблема з працевлаштуванням альтернативників. Особливо це складно в західному регіоні: там традиційно бажаючих піти на альтернативну службу більше, але там і найвищий в Україні рівень безробіття. Список підприємств, на яких можуть працювати юнаки, зараз доповнюється за дорученням Кабміну кількома державними інституціями.

Власне, ситуація парадоксальна: праця альтернативників суспільству необхідна, але робочих місць для них нібито й обмаль. У будь-якому разі вони мусять самі себе утримувати на власну зарплатню, в той час як солдата строкової служби усім необхідним забезпечує держава.

Якщо взяти для прикладу один із аспектів застосування праці альтернативників — соціально-побутову допомогу інвалідам та самотнім людям похилого віку, то очевидно, що в країні, де на 50 мільйонів населення як мінімум три мільйони потребують постійної медико-соціальної допомоги вдома, де число смертей перевищує число народжень на 420 тисяч осіб, важко переоцінити актуальність допомоги з боку молодих хлопців призовного віку.

У позиції Міністерства оборони є два принципових, на мій погляд, моменти. По-перше, в ситуації, коли ми прагнемо до професіоналізації армії, військові зацікавлені в тому, щоб на строкову службу потрапляли потенційно боєздатні солдати, а не ті, хто не зумів уникнути призову. По-друге, військові люблять користуватися поняттям «мобілізаційні ресурси», розуміючи під ним цивільне населення, передовсім чоловічої статі, яке може бути використане у воєнний час.

Однак у послідовності державної політики у військовій сфері можна засумніватися. Нова редакція «Закону про альтернативну (невійськову) службу» з'явилася на світ, нагадую, у лютому 1999 року. В останніх же числах березня на сесії ВР у пакеті законодавчих актів військової тематики розглядався новий законопроект стосовно загального військового обов'язку. Його повернули на повторне перше читання, однак — цікава деталь: розглядалася й була схвально сприйнята значною кількістю депутатів суттєва зміна стосовно назви закону: «Про військовий обов'язок та військову службу». Зникнення слова «загальний» означає по суті альтернативу альтернативній службі.

Не варто забувати, що в наш час змінилася суть самого поняття безпеки. Головна загроза безпеці нині йде зсередини — у вигляді безробіття, злиднів, деградації довкілля та соціальної ізоляції. Саме тому хочеться такої безпеки, яка грунтувалася б на цивілізованості, толерантності, гуманності суспільства. Не на рівновазі страху, а на його відсутності.

Випадків кримінального переслідування «пацифістів» в Україні не було. Однак, якщо відверто, де-не-де в українських збройних формуваннях можна зустріти солдата, який не приймав присяги й жодного разу не брав до рук автомата. Такий солдат до війська потрапив через непорозуміння. Його місце — не в армії, а на альтернативній службі.

ДО РЕЧІ

Харківська обласна організація солдатських матерів і Харківська правозахисна група виступають за лібералізацію «Закону про альтернативну службу», зміни до якого зараз розглядаються в Верховній Раді.Зокрема, вони вважають за необхідне істотно розширити перелік підстав для проходження альтернативної служби, надавши призовникам можливість вибору місця для її проходження, скоротивши терміни служби. Пропонується також для тих, хто не хоче служити у військових частинах та відмовляється від альтернативної служби, ввести за прикладом ряду європейських країн прогресивний оборонний податок. Як повідомив заступник голови облдержадміністрації Сергій Стороженко, в області 3758 юнаків призовного віку ухиляються від проходження військової служби. Багато хто з них перебуває в розшуку, відносно деяких порушено карні справи. З 22,7 тис. юнаків призовного віку на сьогоднішній день 4186 чоловік визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я.