Про деякі паралелі в житті президентів

У часі збіглися два цікаві тексти. Ганна Герман, народний депутат України, написала про «Про деякі паралелі в житті президентів», де вона порівнює політичні долі нинішнього Президента України Віктора Януковича та екс-голови польської держави Олександра Квасневського. Останній якраз цими днями дав інтерв’ю виданню Gazeta Wyborcza, в якому говорить про парадокс, що прискорення підготовки до асоціації та ЗВТ з ЄС сталося за часів прем’єрства Азарова та Президента Януковича. Текст Ганни Герман і заяву Олександра Квасневського наводимо нижче. Висновки зробіть самі.

Слідкуючи за роботою місії Кокса—Квасневського у справі всім достатньо відомій, я подумала про те, наскільки схожі політичні долі В.Януковича та польського екс-президента при всій несхожості цих політиків.

Варто нагадати, що свої перші президентські перегони 1995 року тоді 41-річний Александр Квасневський виграв із мінімальним відривом від суперника — чинного президента Леха Валенси — 1,72 відсотки. 2010-го Віктор Янукович обійшов Юлію Тимошенко впевненіше, однак, як і в Польщі зразка 1995 року. за результатами голосування країна опинилася розколотою практично на дві частини. Тим, хто знає про Польщу лише те, що ця держава доволі швидко й успішно пройшла шлях від колишнього радянського сателіта до членства в НАТО та Європейського Союзу, може здатися дивним, що боротьба між лівицею, лідером якої був Квасневський, і правицею на чолі з провідними діячами «Солідарності», була не менш гострою, ніж у нас між Віктором Януковичем і його політичними опонентами.

Коли за результатами парламентських виборів 1997 року більшість у Сеймі взяла об’єднана права опозиція на чолі з лідером «Солідарності» Мар’яном Кшаклевським, для президента Квасневського почалися нелегкі дні. Як і за президентства Віктора Януковича, опозиція робила все, щоб скомпрометувати його в очах суспільства. Під час церемонії складання присяги президентові члени кабінету міністрів прем’єра Єжи Бузека демонстративно не дивилися в бік Квасневського. Права преса продовжувала експлуатувати тему «проросійськості» глави держави. І це в той час, коли Александр Квасневський впевнено вів Польщу в НАТО. Як тут не провести паралелі з Віктором Януковичем, якого опозиція до останнього часу буквально поїдом їла за те, що він нібито веде Україну в бік, протилежний від об’єднаної Європи.

Кажуть, що у Квасневського відбулася така розмова з Єльциним.

«Однако зачем вам НАТО? — запитував він свого польського колегу. — Ведь оно не способствует стабильности в Європе!

— Предположим, что это так, господин Ельцин, — погоджувався Квасневський. — Но как в таком случае быть с Великобританией? Ведь у России с ней хорошие отношения?

— Безусловно.

— А с Германией?

— Тоже.

— Вот и после того, как Польша войдет в НАТО, у России с ней отношения тоже не испортятся».

Беручи до уваги, що тема членства України в НАТО була знята нашою політичною силою з порядку денного, з огляду на розуміння її неприйнятності з боку Росії, Асоціація з Європейським Союзом, напевно, нічим не загрожує нашому північному сусідові. І можна з упевненістю казати, що після підписання цього документа у Вільнюсі наші відносини з Російською Федерацією не зіпсуються, в чому Віктор Янукович не сумнівається й на чому наголошує щоразу, коли йдеться про пріоритети зовнішньої політики офіційного Києва.

Узагалі, як і у випадку з Квасневським, Віктор Янукович піддавався обструкції не тому, що ігнорував ухвалений Верховною Радою закон про пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики, в якому чітко мовиться про націленість України на приєднання до об’єднаної Європи, а з огляду на те, що так було вигідно опозиції. Без цього аргументу вона взагалі не мала б чим апелювати до суспільства, позаяк без зміни євроінтеграційного вектора на євразійський справа Тимошенко була б позбавлена головного стрижня.

«Ми» — себто наші політичні опоненти, які після 2004 року монополізували право на використання бренду «демократи» — vs «Вони» — себто Партії регіонів та її лідера Віктора Януквича як нібито уособлення ідеї повернення України у формат політико-економічного союзу під егідою Росії. Усе, як у Польщі за часів першого президентства Квасневського, з тією лише різницею, що більшість у Верховні Раді належить не опозиції, а політичній силі, яка підтримує президента.

Парадокс у тому, що Віктор Янукович ніколи не був прихильником т.зв. проросійського вектора в зовнішній політиці України. Якщо він і виступав за стратегічне партнерство з Кремлем, то виходив виключно із національних інтересів України. А це, погодьтеся, не одне й те саме, якщо йдеться про звинувачення на адресу чинного Президента з боку опозиції в нібито ментальному несприйнятті європейських цінностей. Це — так само, як 2000 року опозиція намагалася зробити з Квасневського агента спецслужб колишньої Польської Народної Республіки. Навіть псевдонім оприлюднювали — «Алек» — і номер досьє — 72204. Ці підозри з нього як з кандидата ва президенти на другий термін було знято вироком Люстраційного суду від 10 серпня 2000 року.

Із часу форсування Президентом Януковичем процесу підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом опозиція позбулася свого головного аргументу в боротьбі проти нього і тепер змушена шукати нові слогани, які експлуатуватиме впродовж підготовки до президентських виборів 2015 року. Із цим, звісно, особливих проблем не виникне, бо, як відомо, ламати простіше, аніж будувати.

У зв’язку з цим згадую лист президента Леха Валенси на адресу Квасневського після переконливої перемоги останнього на президентських виборах 2000 року. Тоді Квасневський здобув 53,90% підтримки виборців, Валенса — 1,01%. Отож лідер «Солідарності» писав: «Пане Президенте, успіх пана на виборах 1995 року я вважав випадковим по дорозі до демократії. Стиль передвиборчої боротьби — неприйнятним. Політичний родовід — здискредитованим. Під час останньої виборчої кампанії цей мій погляд був продемонстрований, підтверджений та розширений. Однак більшість виборців вважає інакше, виступає на боці пана, підтримує стиль пана та ототожнюється з пана родоводом. На даному історичному етапі мені не залишається нічого іншого, як привітати пана та пана виборців».

Юлія Тимошенко, звісно, — не Валенса. Вона ніколи не належала до політиків, які боролися за здобуття Україною незалежності. У час, коли вирішувалася доля нашого суверенітету, Юлія Володимирівна робила гроші продовжувала займатися цим ще досить довго. Тому порівнювати її з особою легендарного Леха Валенси просто недоречно. Хіба що в стилі поведінки після програшу на президентських виборах 2010 року, результати яких вона, як відомо, не визнала.

Під час теледебатів напередодні президентських виборів 1995 року Валенса не приховував зневажливого ставлення до свого політичного опонента. На пропозицію Квасневського на завершення теледебатів подати один одному руку, Валенса відповів: «Найбільше, що я можу подати панові, то це — ногу». Ця нестриманість коштувала чинному президентові дорого: 76% багатомільйонної телеаудиторії, яка спостерігала за дуеллю двох основних суперників, віддала свої симпатії Квасневському.

Аналогії між польським та українським главами держав непомітно наблизили нас до президентських виборів в Україні 2015 року. Політологи схильні стверджувати, що на результати голосування значною мірою вплине підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. На мою думку, цього виявиться недостатньо, бо важливо також, з якими соціально-економічними показниками влада і чинний Президент приведуть країну до чергових електоральних змагань. Але те, що Президент Янукович, як свого часу президент Квасневський, попри неконструктивні дії окремих політиків із опозиції веде Україну в правильному напрямі, вже ні в кого не викликає сумніву. Чи повторить він успіх Квасневського — покаже час. Однак багато хто в Україні з числа представників «помаранчевого» табору, ще донедавна налаштованих до Президента Януковича опозиційно, починають змінювати своє ставлення до нього. Це ще не симпатії, але вже не механічне повторювання гасел опозиції на кшталт: «Вставай, Україно!». Щось таки змінюється в країні, й змінюється в кращий бік.

Ганна ГЕРМАН, народний депутат України (unian.ua)

ЦИТАТА «Дня»

Олександр КВАСНЕВСЬКИЙ:

Росіяни, на жаль, не прочитали книжку Кучми «Україна — не Росія»

Колишній президент Польщі Олександр Квасневський вважає парадоксом, що українська влада активізувала роботу, спрямовану на європейську інтеграцію країни, після обрання главою держави 2010 року Віктора Януковича, якого тривалий час вважали проросійським політиком. Про це Квасневський сказав у інтерв’ю виданню Gazeta Wyborcza, передає УНІАН. «Це парадокс, що прискорення підготовки до асоціації та створення зони вільної торгівлі (з ЄС) сталося за часів прем’єрства Миколи Азарова та Президента Януковича, котрого вважають проросійським, а не за часів помаранчевих», — сказав він. Квасневський зазначив, що розпочатий понад три роки тому процес було загальмовано через справу екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, але останнім часом прискорено завдяки діям Російської Федерації, котра застосувала низку економічних санкцій проти України. «Ця блокада, попри наміри Москви, посилила проєвропейські тенденції в Україні, в тому числі й на Сході країни, бо українці не сприймають жодної спроби їхнього приниження», — сказав він. «Постраждалі від санкцій олігархи почали разом діяти в проєвропейському напрямку», — додав Квасневський. Він також зауважив, що росіяни дуже помиляються, бо досі ставляться до українців як до «молодших братів». «Кучма колись написав книжку під відомою назвою «Україна — не Росія». Росіяни, на жаль, її не прочитали», — сказав колишній президент Польщі.