Про «донецький синдром»

Психолог Оксана Бєльська після спілкування із солдатами української армії відзначає зміни в їхньому душевному стані. Вона — цивільний психолог, і саме завдяки своєму фахові змогла знайти «ключики» до сердець вояків. Бо психолога військового ті сприймають дещо інакше: як людину, яка може налаштувати перед боєм. А ось коли вийшов із бою...

Оксана вдячна Міністерству оборони, що позитивно сприйняло бажання цивільних психологів попрацювати у зоні АТО. Після спілкування з учасниками бойових дій відзначає: після закінчення неоголошеної війни чимало військових повернуться додому у стані посттравматичного синдрому, адже це буде новий тип такого синдрому, який відрізняється від «в’єтнамського» чи «афганського». Його психолог називала б «донецьким». І вже треба думати суспільству та фахівцям, як допомагати людям його позбуватися, бо психологія із таким раніше не стикалася. Тому в Луцьку Оксана Бєльська налагоджує контакти з місцевими психологами, яких готують у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Потрібні волонтери і в зону АТО, і ті, які могли б працювати у центрі психологічної допомоги учасникам АТО та їхнім родинам.

Бійці на сході потребують простого людського розуміння. Тому малюнки, які через Оксану Бєльську передали працівники волинської філії Дитячого фонду України, навіть несподівано для неї самої стали дуже трепетним моментом. Бійці чіпляли їх в узголів’ї у наметі, поряд зі своїм автоматом. А які відповіді авторам малюнків писали, у польових умовах, просто на коліні... Солдатам у зоні АТО важливо знати, що в їхніх домівках — усе спокійно. Тому, вважає Оксана, мова вже має йти і про своєрідний волонтерський рух, який би підтримував родини військових. Вона розказує, в якому розпачі перебував солдат, коли зателефонувала дружина і, плачучи, розказала, що перегоріла лампочка, у кімнаті темно, а вона ж — на дев’ятому місяці вагітності. Жінка — самотня, бо, коли чоловік пішов в українську армію, від них відвернулися сусіди, друзі і навіть рідні. Бригада, в якій перебувала психолог-волонтер Оксана Бєльська, сформована із жителів Донецька, Донецької та Харківської областей, де ще вистачає прихильників терористів-сепаратистів. Тому у вояків цього підрозділу виникають психологічні колізії, не припустимі для мешканців, наприклад, західного регіону України. Один із солдатів радився з психологом, адже не знає, як відповісти синові після повернення з війни. Бо той запитує: «Ти, тату, бандерівець чи фашист?»

Інші скаржаться на те, що їм на війні страшно і соромно за цей страх. І треба переконувати, що страх — цілком звичайна людська емоція у цих непростих обставинах. Інша річ, як його подолати. Один із чоловіків не спав і плакав три дні, бо відчував комплекс вини за те, що інші загинули, а він вижив...

«Вони не готові були до війни, — каже психолог. — Якщо моє покоління знає початкову військову підготовку, у нас був предмет «цивільна оборона», а я з хлопцями на швидкість розбирала і збирала автомат, то у нас зовсім інше ставлення до війни, інша оцінка своїх можливостей. Тут же в одному окопі збираються люди, деякі з яких узагалі не служили в армії, інші мають професійну підготовку, а це різні рівні сприйняття дійсності і свого місця у ній».

Існує, відзначає вона, і позитивний момент, бо саме в таких екстремальних умовах формується бойове братство, яке допомагає воякам долати труднощі і стає, власне, їхньою другою родиною на подальше життя.

Голова громадської ради при голові Волинської облдержадміністрації Ігор Дильов підтримав ідею психолога про створення центру для психологічної допомоги учасникам АТО і їхнім родинам, покладаючись у цьому насамперед на підтримку меценатів та участь волонтерів.