Про гуманність кожного рішення

Протягом останніх 40 років у світі можна спостерігати зміни ставлення до народження дитини, до явища батьківства взагалі. Вони відображаються, зокрема, в тому, що жінки почали народжувати пізніше — після кар’єрних здобутків, реалізації життєвих планів, тощо. З 1980 до 2010 року середній вік жінок, що народжують першу дитину, збільшився в нашій країні на три з половиною роки, з 22,2 до 25,8 років. Це майже відповідає середнім світовим показникам, зокрема, такі ж показники в Австрії, Бельгії, Канаді, Хорватії, Румунії, Сербії та Іспанії. Єдина відмінність — в нашій країні такі зміни сталися, в основному, за останні десять років. В середньому ж у світі за ці 40 років середній вік перших пологів збільшився більш ніж на три роки. При цьому в деяких країнах, наприклад в Німеччині, середній вік збільшився аж на шість років. І тепер у розвинених країнах вік жінок, що народжують першу дитину, становить близько 30 років. Це означає, що більше половини усіх жінок народжують першу дитину після 30. При цьому, кількість жінок, які народжують дитину після 40, зростає на 5% щороку.

Зрозуміло, це пов’язано з економічною ситуацією в країні, рівнем доходів і освітою, багатьма іншими факторами. Наприклад, в останні 20 років у розвинених країнах народжують до 22 років, як правило, жінки, що мають тільки початкову освіту. Але більшою мірою можливість «відкласти» пологи пов’язана з успіхами медицини і біології. Тому, зокрема, існує стійка кореляція зростання віку перших пологів з тривалістю життя. Що це означає? Успіхи науки, нові технології у біології і медицині дозволяють успішно зачати, виносити і народити здорову дитину в ширшому числі випадків, ніж ще 30—40 років тому. Ризики в таких випадках вже майже не перевищують середні по популяції, пов’язані з народженням дітей. Розширенню можливостей і зниженню ризиків сприяє застосування усього спектру нових технологій. У тому числі і репродуктивних технологій, що дозволяють народити дитину тим, хто раніше не мав такої можливості.

Проте слід розрізняти ризики, пов’язані з народженням дитини, і ризики пов’язані з його подальшим життям і вихованням в конкретному соціальному середовищі. Адаптаційні ризики, пов’язані із сприйняттям в суспільстві репродуктивних технологій, можуть виявитися неприйнятними. Інакше кажучи, чи готово наше суспільство прийняти дітей, народжених і вихованих літніми батьками, дітей зачатих в пробірці, або народжених сурогатними матерями? У мене немає відповіді на це питання. Загальна статистика показує, що наше суспільство досить толерантне, і ризики такого роду мінімальні. Проте ці явища — вплив нових технологій на соціальну безпеку, соціальна динаміка сприйняття відповідних загроз — вимагають окремого розгляду. Залишаючи осторонь питання еволюції суспільної моралі, хочу зупинитися на одному важливому положенні наукової етики. Сучасна наука досягла такого рівня розвитку, що технології радикально впливають на життя кожної людини і виживання людства в цілому. На жаль, ні розповсюджувачі цих технологій, ні споживач не можуть бути повною мірою обізнані про усі аспекти і наслідки вживаної технології. Тому завдання вченого — допомогти суспільству і політикам відповідально застосовувати досягнення науки. Окрім нас ніхто не зможе це зробити. І ще одне. Коли ми робимо особистий вибір, особливо в такій делікатній і чутливій області як материнство, слід керуватися принципом гуманності. Негуманні рішення не є рішеннями взагалі. Тобто, іноді нам з повною відповідальністю доводиться приймати неправильне рішення просто тому, що правильного рішення в деяких ситуаціях не існує.

Автори висловлюють подяку за надані матеріали та статистичні дані Центру з контролю та попередження захворювань США (CDC), Центру Вітгенштайна з демографічних досліджень Віденського інституту демографії та Міжнародного інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Австрія), Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD).