Про Iвана Левинського і не тільки...

Цю кав’ярню-галерею відкрили для відвідувачів трошки більше десяти років тому — у травні 2009-го — на вул. Котлярській, 8. Основна ідея директора закладу, лікаря за фахом, Євгена Булавіна та його однодумців — відтворити мистецьку атмосферу австро-угорського Львова за прикладом дуже популярної кав’ярні Sztuka («Мистецтво»), що її заснував у Львові 1909 року в самісінькому центрі міста — на вул. Театральній — краків’янин Фердинанд Турлінський.

«Це була гарна кав’ярня, її стіни прикрашали полотна відомих митців — Сіхульського, Дембіцького, Блоцького, Пауча. І завжди було приємно та цікаво дивитися на ці стіни, споглядаючи на нові живописні твори. (Композитор. — Т.К.) Станіслав Людкевич розповідав, що сюди ходилося не тільки на «малу чорну», а й на особливий настрій, який створювався саме в пізній час, коли її («Штуку». — Т.К.) огортали сутінки. Зберігши давню назву кав’ярні, ми прагнули, щоб дух сьогоднішньої «Штуки» відповідав духові старої. У сучасній «Штуці» відбуваються презентації книжок, вечори фламенко, виставки живопису та фоторобіт», — читаю на сайті закладу і йду по власні враження, тим паче, що на момент «здибанки» у кав’ярні був ще розгорнутий проект «Добридень, пане Левинський», а до цього відомого архітектора, підприємця, педагога та громадського діяча тут особливе ставлення. Чому так — у розмові з Євгеном Булавіним.

«ЛЕВИНСЬКИЙ ЩЕ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ НЕ ЗГАСАВ»

— Коли розпочинав справу, то хотів відродити кав’ярняну культуру, яка була колись у Львові. Це цілий пласт культури, котру можна занести до Списку ЮНЕСКО, — Львівська кав’ярняна культура. Колись у кав’ярнях творилося мистецька життя Львова. До кав’ярні міг прийти будь-який молодий поет, письменник, журналіст... Вони жили у маленьких квартирках, у кавалєрках, де не могли працювати. То цілий день перебували у кав’ярнях — писали, спілкувалися, творили... 

А щодо Левинського, то це тема — невичерпна. Його постать — дуже відома у Львові. Я і мої однокласники знали про нього. Попри те, що не було джерел, звідки можна було почерпнути інформацію. Ми знали будинки в стилі сецесії на Кривоноса, Коцюбинського, Шота Руставелі... Можливо, не знали всі будинки, котрі він проектував, але точно знали, що будівельні роботи львівського оперного театру виконувала архітектурно-будівельна фірма Левинського. Його ж фірма зводила будівлю акціонерного товариства «Дністер» — тепер це поліклініка №1. Крім того, видавалися гарні книжки по львівському заповіднику. Крім того, можна було прочитати на кахлях на підлозі, хто їх виготовив... Тобто Левинський ще за радянських часів не згасав — він був, про нього знали!

«МУСИЛИ ПОКАЗАТИ ЗНИЩЕНІ РОЗПИСИ СОСЕНКА»

— За ті десять років, що ви працюєте, скільки виставок прийняли? Кого берете на експонування і чим керуєтеся, коли визначаєтеся з автором?

— 135 виставок. Графік аж дуже не розплановуємо, бо можуть вклинитися якісь цікаві події чи автори. Наприклад, у травні була така форсмажорна ситуація, як знищення розписів Модеста Сосенка у храмі УГКЦ у Славську. Ми, фактично, були останні у церкві перед тим, як це відбулося, і на телефони сфотографували артефакти. Тоді навіть і не думали, що можна у ХХІ столітті сокирами знищити національне надбання. От це якраз був той випадок, коли ми відклали заплановану виставку, бо мусили показати знищені розписи Сосенка. Щодо авторів, роботи яких беремо до експонування, то запрошуємо неординарних особистостей, також — молодих митців. Якщо роботи гарні, чому ні? Даємо їм зелене світло.

— Пригадую у вас також події, ініційовані громадськими активістами. Наприклад, ініціативну групою з відродження Поморянського замку — облаштування парку.

— Так. А перед тим ми робили пленер, після якого показали виставку «Мистецтво на варті Поморянського замку» з робіт, що були виконані після обвалу східного крила замку — Ольги Дуди, Дарії Зав’ялової, Наталки Пухінди, Юрія Сичова-Глазуна, Миколи Ступінського, Івана Турецького та Ірини Фартух. Акція проходила під егідою Благодійного фонду «Спадщина.UA». Роботи потім продавали, аби зібрати кошти на впорядкування прилеглої території. І ми такі акції дуже вітаємо!

«КЛУБ ШАНУВАЛЬНИКІВ ГАЛИЧИНИ»

— Не можу не згадати про Школу архітектури історика архітектури і мистецтва Тетяни Казанцевої, якій ви надаєте приміщення. Дивлюся програму, а там — лекції та прогулянки містом, аби люди добре орієнтувалися в історії архітектури Львова, персоналіях, естетичних і конструктивних закономірностях кожного періоду, засвоювали архітектурні терміни і з легкістю відрізняли архітектурні стилі за базовими ознаками.

— Це взагалі окремий феномен! Я вважаю, що після Школи Олекси Новаківського Школа Тетяни Казанцевої — це ексклюзив Львова, бо я нічого схожого не знаю, коли слухачі отримують ґрунтовні знання з історії архітектури в межах приватного проекту.

— Що ще цікавого маєте?

— Клуб шанувальників Галичини. Це зустрічі з краєзнавцями та істориками, присвячені цікавим ділянкам минулого Львова та Галичини.

— «Штука» добре відома й цікавими музичними вечорами.

— Так. Ми не знали, як ліпше це організувати. А потім вирішили реставрувати фортепіано 1880 року. Реставрація тривала щонайменше півроку, причому невідомо було, як інструмент звучатиме. Але зробили-таки! І навіть не знаю, чи є старіший у Львові робочий інструмент... Кожного тижня на фортепіано хтось грає.

***

Зараз у кав’ярні-галереї «Штука» — виставка пастелей театрального художника Дарії Зав’ялової «Забуті вілли». У показі — 17 казкових робіт, де передано атмосферу нашого дуже гарного Львова, і це місто, в якому хочеться жити. «Це мій записник, маленький каталог прекрасних львівських вілл, відомих і не дуже, це те єдине, що я можу зробити для мого міста — намалювати...» — говорить авторка. А «погортати» записничок Дарії можна до 30 вересня.

Також цими днями у «Штуці» відбулися, зокрема, концерт дуету Богдана Ільницького (скрипка) і Павла Кропа (контрабас) та лекція доктора історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Ігоря Чорновола «Галицький сейм — між бюджетом і націоналізмом». Отже, причин прийти до «Штуки» доста, бо й кава добра, і до кави...