Про канонічність та етичність

Вельмишановна редакціє!

Прочитала в номері 221 за 1999 рік матеріал «Православна віруюча обрала б культуру католицизму» і захотілося продовжити почату пані Людмилою Кривенко дискусію. Для мене завжди свято, коли читаю вашу газету: радію, що є розумні, освічені патріоти України, котрі піклуються про розвиток національної думки.

Дуже прикро, що в Україні православні поділилися на конфесії. Для себе я декілька років робила вибір, куди ходити, до якої конфесії. Бувала на службах Божих у греко-католицькому храмі на Подолі у церкві Миколи Притиска, у церкві Покрови на Пріорці, у церкві Миколи Набережного, і ось мої враження.

Декілька років тому пішла святити паски в церкву Покрови на Пріорці (МП), — я живу біля цієї церкви. Мене і моїх сусідів неприємно вразило те, що поперед священика, котрий окропляв та благословляв дари Божі, йшла служниця церкви і збирала гроші та податі на церкву, — це грубе порушення церковних канонів.

Іще один приклад: мене вразила різниця між атмосферою в церкві Покрови на Пріорці та в греко-католицькому храмі на Подолі, де панує тиша, не суєтність, доброзичливість, безкоштовно дають літературу. Це спонукає до роздумів.

Іноді спадає така думка, що поділ на конфесії штучний, а Московська церква чужа нашому українському менталітетові. Розмови про канонічність МП не мають грунту, тому що Вселенський патріархат не вважає Українську церкву неканонічною, вона завжди, із часів Київської Русі, була канонічною. І треба це голосно казати і припинити розмови про неканонічність незалежних православних церков та греко- католиків.