«Про рани й «ліки»

Наша газета вірна своїй традиції і щороку видає по книжці. Так на цьогорічному Форумі видавців у Львові відбулося перше знайомство української публіки, зокрема львівської, з нашими новинками — «День і вічність Джеймса Мейса» та «Апокрифи Клари Гудзик». Власне, це четверте і п'яте видання із серії «Бібліотека газети «День». У 2002 році з'явилася «Україна Incognita», яка й започаткувала серію, у 2003-му — «Дві Русі», а за рік — «Війни і мир».

«День і вічність Джеймса Мейса» надрукована українською та англійською мовами. Це — своєрідний пам'ятник видатному вченому, журналістові, викладачеві Джеймсу Мейсу, американцю за походженням, який відкрив світові страшну правду про голод в Україні. Він був виконавчим директором Комісії уряду США з питань українського Голодомору. На початку 90 х років переїхав до Києва, тут жив і працював, зокрема, в англомовному бюро «Дня» (1998—2004 рр.) До книжки увійшли матеріали самого Мейса про голод 30 хроків, українську історію, літературу, а також спогади про Джеймса Катерини Ющенко, Станіслава Кульчицького, Володимира Панченка, Оксани Пахльовської, В'ячеслава Брюховецького, Євгена Сверстюка, Юрія Щербака...

«Апокрифи» — «екстракт» матеріалів відомої журналістки «Дня» Клари Гудзик. І хоч її справедливо вважають експертом з питань релігійного життя в Україні, кожен, хто читає газету, знає, що вона добре обізнана в історії, філософії та мистецтві. У книжці вміщено п'яту частину того, що за дев'ять років існування газети написала Клара Пилипівна: знамениті щоп'ятничні колонки, інтерв'ю, враження від мандрівок...

Нові книжки, як і попередні, стали резонансними подіями. І доказом того був ажіотаж впродовж усіх днів Форуму біля стенду «Дня». Режисер Національної опери України Сергій Архипчук, наприклад, почав збирати нашу бібліотеку з часу її появи. «Я належу до покоління невсипущих книголюбів, — говорить він. — Книжки «Дня» назвав би «вікном — в Україну». Вони — цікаві й корисні як для українців, так і для їхніх сусідів з Півночі, Заходу, для усіх тих, хто хоче відкрити terra incognita посеред центру Європи. Окремо скажу про збірку «День і вічність Джеймса Мейса», яку придбав у перший день Форуму. Те, що Мейс зробив для України, є унікальним фактом загальнолюдської історії. Похвально, що газета взялася першою видати його праці. Впродовж років українська історія переписувалася і фальсифікувалася з позиції великодержавного шовінізму і так званої радянської історії. Думаю, ця книжка буде сильною противагою для тих, хто досі стверджує, що голоду в Україні не було».

Про наші книжки дізнаються по-різному. Докторант Папського Селезіанського університету (Італія) Михайло Перун зацікавився «Апокрифами», бо особисто знайомий із Кларою Гудзик. У 2001 році він, як директор офісу зв'язків із громадкістю УГКЦ в Римі, готував поїздку українських журналістів до Ватикану. Серед них була і Клара Пилипівна, яку до цього знав із публікацій в «Дні». Молодий чоловік вважає нашу газету однією з небагатьох друкованих ЗМІ, що приділяє постійну увагу проблемам духовного життя в Україні.

Кульмінацією на Форумі стала презентація книжкових новинок «Дня». У Палаці Потоцьких зібралися читачі, шанувальники та друзі газети: професори Львівського університету, Інституту фізичної культури, актори драматичного театру імені Марії Заньковецької, відомі письменники, історики, студентська молодь, журналісти. «Вихід цих двох книжок став подією для нас, — зазначила головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — «До видання «Дня і вічності Джеймса Мейса» журналісти і загалом співробітники газети поставилися особливо зворушливо — збірка колонок, статей Джима і спогадів про нього вийшла їхнім коштом. Це — наш обов'язок. Це — наша пам'ять. Таким чином ми хотіли підкреслити, що українці вміють бути вдячними. Великий американець Джеймс Мейс був справжнім патріотом України. Після його та Роберта Конквеста доповідей про український Голодомор Конгресу США людині совісно говорити, що голоду не було. Гадаю, наша книжка особливо актуальна тепер (хоч ця тема буде завжди актуальною), адже у 2007 році, як було заявлено, Україна знову порушуватиме питання про визнання Голодомор геноцидом». «Цього року ми видали ще одну книжку — «Апокрифи Клари Гудзик», — продовжила головний редактор. — Якщо «День і вічність Джеймса Мейса» — це розмова про наші рани, то «Апокрифи» — про наші «ліки». «Духовність, включення української культури в широкий європейський контекст, — це та риса, яка зробила Клару Пилипівну шанованим автором не лише вітчизняних інтелектуалів».

Відома письменниця Марія Матіос високо оцінює «Бібліотеку «Дня», називаючи газету «монополістом» в Україні єдиного книговидавничого проекту такого високого рівня». Вона поцікавилася, чи відчувається конкуренція з боку інших колег- медійників? На що Лариса Івшина відповіла: «До певної міри ця монополія вимушена. Після президентських виборів 1999 року, коли сподівання на нову якість політики не здійснилися, ми вирішили говорити з читачами про осмислення власної історії, про ті виклики, що їх сучасний світ ставить перед нацією, яка повинна одночасно зберігати ідентичність і глобалізуватися. Тоді починання газети на тлі інших масових видань були безпрецедентними. Безумовно, завдяки «Дню» багато людей змінили свій погляд на українську історію і самих себе. Ми не винні, що йшли на п'ять років попереду. І ця монополія була логічною. Зараз із конкуренцією ніби запізнилися. Інші стануть уже послідовниками. І якщо вони вже з'явилися (чимало історичних проектів заявляють про себе) і не є злостивим плагіатом, а доброю справою, що робиться з нами паралельними шляхами, це мене тішить».

Пропонуємо найцікавіші думки відомих діячів науки і культури про книжки із «Бібліотеки «Дня», зокрема, «День і вічність Джеймса Мейса» та «Апокрифи Клари Гудзик».

Марина ЗАМ'ЯТІНА, редактор англомовного бюро газети «День», одна з упорядників книжки «День і вічність Джеймса Мейса»:

— Досі ще ніхто не систематизував й не видав друком матеріали Мейса. У нашій, певною мірою унікальній, книжці вміщено Джимову автобіографію, вперше перекладену українською мовою, всі його статті: деякі — написані в Америці, інші — відразу після приїзду в Київ, більшість, звичайно, — під час кількарічної роботи в «Дні». Вони — на тему Голодомору, української історії, культури, літератури, журналістики. Мабуть, статті «Повість про двох журналістів» належить окреме чільне місце в його творчості. За словами Лариси Івшиної, її треба вивчати як програмний матеріал на факультетах журналістики. У ній ідеться про двох кореспондентів: Волтера Дюранті, який знав правду про голод в Україні, але не розповівів її; та Гарета Джонса, який зробив усе можливе, щоб про неї стало відомо світовій громадськості. Матеріал наштовхує на роздуми про журналістські стандарти і цінності... І дуже актуальний і сьогодні.

Напередодні свого 50-річчя Джеймс задумався над тим, щоб упорядкувати свої матеріали і видати книжку... Я знаю, якби Джим був зараз серед нас, він би почувався надзвичайно щасливим!

Володимир ЗДОРОВЕГА, професор Львівського національного університету ім. І. Франка:

— Видання книжки «День і вічність Джеймса Мейса» — знаменна подія. Впродовж століть українці були змушені служити чужим людям. У Івана Франка навіть є збірка статей «В наймах у сусідів». Крім цього, ми давали свій інтелект, таланти іншим націям. Декотрі з чужинців приставали й до нас — це незворотній процес. Наприклад, зі знатних польських родів були історик і політичний мислитель В'ячеслав Липинський, митрополит УГКЦ Андрій Шептицький... Можна говорити й про росіян, які, живучи в тут, ставали відданими цій землі. Однак, на жаль, окрім Мейса ми не мали випадку, щоб людина неслов'янського менталітету присвятила себе Україні. Я називаю Джеймса — Великим українцем американського походження. Ця книжка — ще одне значне зусилля до того, щоб світова спільнота визнала Голодомор — геноцидом.

Костянтин ЧАВАГА, львівський кореспондент Радіо «Ватикан» і КАІ (Католицьке інформаційне агентство в Польщі):

— «Апокрифи Клари Гудзик» я купив напередодні презентації і вже навіть прочитав. Це — поодинока книжка, подібно до газети «День», що вирізняється прагненням до об'єктивного висвітлення життя різних Церков і релігійних організацій, які діють у сучасній Україні та за її межами. Вболіваючи за долю розколеного українського православ'я, авторка намагається познайомити свого читача з духовністю співгромадян, приналежних до інших конфесій.

«Апокрифи» налаштовують на подолання упереджень і негативних стереотипів, які через брак інформації ще тяжіють над окремими категоріями населення як у східній, так і в західній частинах України.

На презентації прозвучали обгрунтовані рекомендації, щоб книжку про Джеймса Мейса використовувати як посібник для студентів факультетів журналістики. Доволі багатьом здатна прислужитися як посібник і порадник також книжка Клари Гудзик. Із дозволу ієрархів Клара Гудзик запрошує читачів різного рангу заглянути у вікно церковної дійсності, ненароком нагадує про повчальні сторінки з минулого і делікатно спонукає роздивлятися довкола, не забуваючи при цьому про відповідальність перед сучасниками і нащадками, про нашу духовність, про сакрум.

Федір СТРИГУН, режисер та актор Львівського національного драматичного театру ім. М. Заньковецької:

— Десь глибоко в душі ми всі — Гамлети: бути чи не бути?.. І коли я відчуваю сум'яття, беру в руки кілька улюблених книжок, у тому числі й «Україну Incognita» з «Бібліотеки «Дня». Колись письменниця Ірина Вільде писала, що «ми — погній для сусідів». І от я гортаю, перечитую статті з вашої книжки, аж поки не насичуся відчуттям невторинності, гордості, у чомусь — першості, зрештою, натхненням... Ми, актори, свою енергетику віддаємо глядачам, а потім шукаємо, де б її поповнити... Це можуть бути унікальні місця, цікаві люди, книжки, що збагачують... Гадаю, «Апокрифи Клари Гудзик» матимуть такий самий благотворний вплив. Читаючи матеріали Клари Пилипівни в газеті, відчуваю щире зацікавлення усім тим, про що вона пише.

Богдан КОЗАК, актор Львівського національного драматичного театру ім. М. Заньковецької:

— Я запропонував присутній на презентації професурі Львівського університету, Інституту фізичної культури і, власне, акторам Львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької висунути серію «Бібліотека газети «День» на здобуття премії імені Івана Франка. Досі премія була регіональною. Щороку вона присуджувалася художникам, акторам, письменникам, видавцям за вагомий внесок у розвиток українського суспільства. У 2006- му, коли громадськість святкуватиме 150-річчя з дня народження Каменяра, відзнака набуде всеукраїнського масштабу.

«Бібліотеку «Дня», порівнюю з книжковим додатком, що виходив колись до журналу «Огонек». Тоді це була ціла епоха! Так само з цими книжками. Щойно вийшовши з друку, вони ставали подіями! Кожна з них, абсорбувавши в собі найцінніші думки українців про самих себе і про стосунки з найближчими країнами-сусідами, була дуже своєчасною. Приміром, «Дві Русі» з'явилися у Рік Росії в Україні, «Війни і мир» — у Рік Польщі, «День і вічність Джеймса Мейса» — напередодні слухання в ООН українського питанння. Тобто кожна новинка серії завжди на часі. І не тільки, що стосується тематики, а й поліграфії й дизайну, викладу матеріалу: стисло, з наведенням історичних аналогій, а головне — з подачею чіткої української позиції.

P.S. «День» щиро дякує усім, хто прийшов на презентацію. Окрема подяка завідувачці відділу Картиної галереї Палацу Потоцьких Оксані Козинкевич за допомогу в організації представлення наших книжок.