ПРО ВИДАТНИХ СУЧАСНИКІВ

Лесь ТАНЮК, народний депутат ВР України:

— У цей розбурений межовий час мені хочеться згадати про В’ячеслава Чорновола . Мені здається, що він визначив сутність останніх подій. Сьогодні можна сказати, що ця постать формувала історію і в моральному аспекті, і в правозахісному, і в бунтівному, і в чисто мистецькому плані. Думаю, що Чорновіл належить до людей певного універсуму: усе, за що він брався, було осяяне його світом і активністю.

Юрій ПАХОМОВ, академік НАН України, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин:

— Назву двох людей, які для мене є знаковими фігурами. Перший — Ернесто Че Гевара . Без таких людей світ не може змінюватися, це те, про що Горький говорив: «Безумству храбрых поем мы песню». А друга людина — Ден Сяопін . Після різкого ривка необхідно, щоб з’явилася людина, для якої однаково, умовно кажучи, якого кольору кішка, — чорного чи білого — лише б вона ловила мишей. Тобто на зміну «вічному революціонеру» повинна прийти людина з установкою на мирний шлях зміни суспільства. Ці дві яскраві і взаємодоповнюючі особистості символізують для мене розвиток людства.

Ніна КАРПАЧОВА, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини:

— Однією з найвизначніших постатей тисячоліття вважаю Михайла Грушевського , оскільки, на мою думку, він є своєрідним символом української національної і державної ідеї. Адже під його безпосереднім керівництвом було прийнято 30 законів, які мали б закласти правовий фундамент Української держави і саме за його часів Україна організувала національно-державне життя і вийшла на міжнародну арену.

Тетяна ЯБЛОНСЬКА, Україно-американське бюро із захисту прав людини:

— Вважаю, що мені в житті повезло: мені частіше зустрічаються гарні люди. І повезло двічі, тому що я працюю з цими людьми. Хочу назвати Зіновія Антонюка, Семена Глузмана і Мирослава Мариновича , які не відступили від ідеї дисидентства і які реально щось роблять сьогодні для України. Для мене вони — незаперечні авторитети. Вони не перетворилися в професійних дисидентів, які живуть минулим. Вони не зациклились на вчорашньому дні, а ведуть копітку щоденну роботу.

Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук:

— На жаль, жоден із сучасних політиків та персонажів, які перебувають при владі, не може розглядатися як видатна особистість, як сучасник, котрим хотілось би пишатися. Скоріше, таку постать слід шукати у сфері культури або науки. Тому якщо вести мову про видатного сучасника, то я віддаю перевагу президентові Національної академії наук Борису Патону . Сьогодні важко знайти серед наших сучасників яскравішу, рельєфнішу особистість, як Борис Патон. Це справді та людина, котрою хотілось би пишатися як видатним співвітчизником.

Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик

— Століття таки закінчується і я найчастіше у ці дні думаю про свій рід. Битий-перебитий, в роки колективізації розвіяний по світах. Думаю про маму, про батька… Було йому дванадцять, коли трапився отой страшний голод 33-го. Треба було рятуватися, і дід рушив на південь. Десь там влаштувався і викликав усю сім’ю. Приїхали вони на станцію, а звідти ще кілька кілометрів треба пішки йти. Та швидко попадали: від голоду сил не додавалося. Мій майбутній дванадцятирічний батько поповз уперед… Поповз, бо ж ноги вже не тримали. Хто знає, чи не стратив він у ті хвилини половину свого життєвого ресурсу, бо помре потім у 41 рік. Але мети досяг, дід поїхав бричкою і забрав усіх. Отак і вижили… Цей хлопчик, охлялий від голоду, котрий вперто рухається вперед, може, це весь нарід наш? Треба, треба доповзти. І підвестися на ноги…