Професор Iгор КОЦАН: «Якщо ми хочемо розвиватися, повинні самі заробляти гроші»
Нині Волинський національний університет імені Лесі Українки живе в очікуванні указу Президента України, за яким буде не тільки перейменований у Східноєвропейський (про це є відповідне розпорядження Кабінету Міністрів), а й збереже свій статус національного. Це великий шанс для Волині, використавши вигідне географічне положення й тісні контакти з європейськими вишами, вийти на ринок освітніх послуг не тільки в Україні, а й у Європі. Ставши сім років тому ректором (нині, у період між наступними виборами на цю посаду, він є виконувачем обов’язків), професор Ігор КОЦАН озвучив прагнення створити на Волині не більше не менше, а... українську Сорбонну. Бо ж усі відомі світові університети насправді своїм місцем розташування мають маленькі міста, але є рушіями прогресу великої території.
Сьогодні в Ігоря Ярославовича — день народження. «День» привітав іменинника і принагідно запитав: яким чином, на його думку, втілюється чимало блакитних мрій успішного ректора?
— Колись одна мудра людина сказала мені, що з днем народження потрібно вітати не тільки того, хто народився, а і його батьків, котрі дали життя. Ви щасливі, бо жива ваша мама, хоча батько кілька років тому вже пішов у вічність. Я була свідком, як по-синівськи, по-доброму ви спілкувалися зі своєю тещею. Власне, видно, що родина для вас — дуже важливий сегмент життя. Ви дуже рано покинули батьківський дім і почали самостійне життя. Але недарма кажуть, що всі ми — родом із дитинства. Що взяли від батьків, який їхній досвід став для вас визначальним?
— Коли я народився, були зовсім інша країна й зовсім інші суспільні відносини. Цінувалася працелюбність. Люди, які мене оточували, мої рідні зокрема, повністю віддавалися своїй роботі, а це була робота на державу. І ще мусили тримати домашнє господарство, якому треба було давати лад. Це ж скрізь треба було встигати, і цій розпорядливості я завдячую рідним. Ставлення до роботи закладене з дитинства. Ставши ректором університету, не втомлююся повторювати, що ми вже навчилися отримувати зарплату, але ще не навчилися заробляти гроші. А зараз потрібно вміти заробляти гроші, не сподіваючись тільки на державу. Тепер відкриті великі можливості, аби кожен, користуючись своєю професією, зокрема й науковою працею, міг заробляти гроші і для себе. І для організації, в якій працює. Я неодноразово говорю своїм співробітникам, що одні з найбагатших людей в Америці — професори університетів, бо вони дають ідеї, які рухають світ уперед. Будь-яка статистика підтвердить, що найперспективніші відкриття, які були здійсненні в останні десять років, здійснили якраз викладачі університетів. Є приклад і Японії, де ідеї, завдяки яким решта країни живе і процвітає, подають лише три відсотки людей. Тому мені така близька по духу думка головного редактора газети «День», багаторічного члена Наглядової ради вишу Лариси Івшиної, що інтелект зокрема, нарівні з екологією, мав би стати (і стає!) своєрідною фішкою й Волині, й нашого університету. Ми якраз цього й прагнемо.
— І що вдалося?
— Зараз ми створюємо школи з наукових досліджень. Великий прогрес іде в галузі біофізики, мені це близьке, бо я є президентом Всеукраїнського біофізичного товариства. Ми серйозно працюємо над створенням лабораторії біотехнології та мікробіології й новітнього напрямку «Біотехнологія» та «Мікробіологія» на біологічному факультеті. Він має великий досвід наукової та навчальної роботи у цих галузях, які є перспективними і в Україні, й у світі. Випускники з цих спеціальностей будуть мати попит на ринку праці. В лабораторії ми могли б будь-яку рослину вирощувати у пробірках, розмножувати, потім тисячними партіями продавати, і це теж кошти для університету, для розвитку науки. В нас є можливості для цього, а суспільство потребує цього. Тому думаю, що не так швидко, але за кілька років ми це зробимо. Хороші перспективи мала б і лабораторія контролю якості харчових добавок та косметичних засобів на хімічному факультеті. Це також перспективний напрям в Україні та світі як щодо підготовки фахівців, їх працевлаштування, так і для споживчого ринку. Цікава концепція Центру історичної реконструкції Луцька, який може проводити комплексне дослідження історичного минулого міста для створення науково-практичної бази його історичної реконструкції та популяризації унікальної культурно-історичної спадщини Луцька. В нас кожен факультет представляє цікаві розробки, але на все потрібні кошти.
Ми маємо цікавий проект Ботанічного саду «Волинь», який наші науковці підготували разом із колегами з Вищої технічної школи міста Ліппе. А почесний професор нашого вишу Карло Рангоне, доктор економічних наук, професор університету «Габріеле д’Аннунціо», знайшов нам в Італії партнерів, котрі готові вкласти великі кошти, щоб профінансувати цей проект. Профінансувати три найперспективніші наукові лабораторії обіцяє й голова Наглядової ради університету Ігор Палиця. Але, крім лабораторій, ми збираємося відкривати нові спеціальності, здобувати які спеціально приїжджатимуть у Луцьк. Прагнемо готувати таких спеціалістів, які були б потрібні не тільки в Україні, а й у Європі, Америці, Китаї. І ми раді, що в цьому русі нас підтримують члени Наглядової ради. Один серйозний університетський проект уже реалізовується. Це —очищення річки Сапалаївки, яка тече у центрі Луцька й колись була його окрасою, а нині стала брудною калюжею. Вода в ній має стати настільки чистою, щоб її можна було й пити. Проектів цікавих багато, та не все залежить від ректора. Університет буде розвиватися тоді, коли кожен студент і викладач щось зроблять для нього. Хтось посадить у ботанічному саду дерево, а хтось зробить серйозне наукове дослідження.
— Коли кілька років тому ви говорили, що 10 відсотків від загальної кількості студентів мають становити іноземці, то багато хто це сприймав як блакитну мрію нового ректора...
— Якщо ми хочемо розвиватися, то 50 відсотків свого бюджету університет повинен заробляти сам. Це основний наш пріоритет. І в Закон про вищу освіту треба, на мою думку, включити пункт, щоб університети фінансувалися не лише з державного, а ще й із регіонального бюджету. Кожен регіон має бути в цьому зацікавлений. Ми будемо заробляти гроші, впроваджуючи інноваційні технології. Це можна реалізувати. А другий пріоритет, щоб, дійсно, 10 відсотків від загальної кількості студентів становили студенти з країн Східної Європи. І ми вже отримали ліцензію на підготовку охочих до навчання в українських вишах. Сподіваємося, що половина з них потім обере наш університет.
— Оцінюючи перспективи вашого вишу, свого часу університету було передано й територію колишнього військового містечка, де має постати сучасне студентське містечко. А наразі приємною несподіванкою став ремонт навчально-лабораторного корпусу по вулиці Потапова. Він не ремонтувався, мабуть, із часів закінчення будівництва...
— Це восьмиповерховий корпус, споруджений у 1983 році. Тут навчається понад шість тисяч студентів, він найбільший в університеті. Тут численні лабораторії з унікальним обладнанням, рідкісними приладами, це й іміджевий корпус, бо тут розміщено науково-дослідний інститут та музей Лесі Українки, патронеси нашого вишу. Новий навчальний рік справді розпочнеться у капітально відремонтованому корпусі, адже виділені у рамках бюджетної програми Міністерства освіти, науки, молоді і спорту кошти вже освоюються. У цьому нам допомогли голова Наглядової ради, народний депутат Ігор Палиця та народний депутат Катерина Ващук.
