Професор Віталій ЛЕВЕНЕЦЬ: «За рахунок багатих повинні лікуватися бідні!»
...На початку липня Віталій Левенець, лауреат Державної премії, професор, керівник клініки і кафедри травматології-ортопедії Київської медичної Академії післядипломної освіти пішов у чергову відпустку. Проте 6-го числа вийшов на роботу і особисто прооперував хворого. Це не був ні «крутий» бізнесмен, ні високопоставлений чиновник. Пацієнти запевнили мене, що Віталій Миколайович абсолютно однаково ставиться до всіх — і до членів уряду, і до звичайних пенсіонерів. І все ж на запитання про те, чи потрібно вводити платні медичні послуги, Віталій Миколайович відповів, не замислюючись: «Так, треба!».
— Давайте дивитися правді в очі: медицина вже давно тією чи іншою мірою платна, — вважає В. Левенець. — Візьмімо бодай Мінський район. У нас є прекрасно оснащений діагностичний центр, але катастрофічно не вистачає плівок для рентгену, магнітно-ядерного резонансу та багато іншого. Хоча і операції, і лікування у нас безплатні, пацієнтам часто доводиться самим купувати ліки, бинти, марлю. Звичайно, у нас є мінімальні запаси, але вони призначені здебільшого для інвалідів, чорнобильців, лiтнiх людей. Решті доводиться за своє лікування платити. Ці побори не узаконені, тому їх називають як завгодно — «пожертвами, добровільними внесками». То чому не зробити б їх офіційними? Передусім це допомогло б нашій медицині. Я завідую кафедрою травматології та ортопедії, де підвищують кваліфікацію люди, які вже мають п'ять, десять, двадцять років стажу. Але, на жаль, ми не маємо можливості показати їм ні нові інструменти, ні нову апаратуру. Просто немає на їх закупівлю коштів...
Довгі роки наші хірурги — ортопеди, травматологи, урологи — були на два рівні вище від зарубіжних як за професійним оснащенням, так і з науковими розробками. Але в останнє десятиріччя ми почали здавати свої позиції. Головна причина — відсутність сучасної медичної техніки. При тому, що майстерність хірургів, як і раніше, на висоті. За останні п'ять-шість років в Україні впроваджено складний метод протезування тазостегнового і колінного суглобів. Це — новий напрям у світовій практиці, операція вищої категорії складності. Навіть у найпрестижніших клініках світу, оснащених за останнім словом техніки, далеко не кожний хірург має відповідну кваліфікацію. І все ж відсутність коштів дається взнаки. Наприклад, за рубежем сьогодні дуже широко практикується метод артроскопії — використання волоконної техніки з метою діагностики і під час деяких оперативних втручаннях. Спектр захворювань, при яких необхідна артроскопія, дуже широкий — пошкодження і захворювання суглобів, сухожилля, хребта, багато видів травм. Перевага цього методу полягає в тому, що він щадний, безкровний. Немає ні розтину суглоба, ні післяопераційних ускладнень — робиться лише звичайний прокол. Це дуже важливо саме для України, оскільки багато фахівців відзначають, що сьогодні травми, переломи та післяопераційні рубці гояться у пацієнтів набагато довше. Імунітет знижений, тому й частіше виникають ускладнення. Але висока вартість обладнання — 60-70 тисяч німецьких марок роблять його недоступним для більшості державних клінік. Лише кілька з них сьогодні мають артроскопи, придбані за рахунок спонсорів. Але клініці травматології і ортопедії поки що не пощастило. Хоча саме тут в 1979 році вперше в Україні було проведено артроскопію, керував якою В.Левенець. Колектив має достатньо досвіду, але апаратура сьогодні застаріла, її використовують тільки для діагностики, а на купівлю нової немає грошей.
— Віталію Миколайовичу, я пройшла лікарняними коридорами: більшість пацієнтів тут — немолоді люди, пенсіонери. Чи буде їм по кишені платне лікування?
— Переводити всю державну медицину повністю на платну основу не зовсім правильно. Гадаю, у нас повинен діяти такий принцип: за рахунок багатих лікуються бідні. Скажімо, в нашому відділенні ми виділили б кілька палат для тих, хто оплатив лікування. Вони повинні бути комфортнішими щодо побуту. Приблизно 70% від оплати пішли б на закупівлю ліків, процедури, зарплату лікарів, а решта коштів — в лікарняну касу на лікування пацієнтів у цьому ж відділенні. Але для цього повинна бути відповідна законодавча база. Гадаю, назріла необхідність внести зміни в статтю Конституції про безплатне лікування. Треба ухвалити доповнення або спеціальну поправку про те, що медики мають право робити платні послуги тим людям, які мають можливість і бажання лікуватися в особливих умовах. Якби завтра було впроваджено таку поправку, думаю, знайшлися б і місцеві інвестори, готові вкладати в медицину. Доки відсутня правова основа, вони цього бояться, і вкладають у торгівлю бензином, макаронами тощо. А от за рубежем найнадійнішим об'єктом інвестування вважається саме медицина! Крім того, мають бути встановлені жорсткі розцінки на всі послуги, щоб виключити хабарництво та «договірні операції». Іншого шляху я просто не бачу. Всі ми, медики, позитивно ставимося до запровадження страхової медицини, але, боюся, вона ще довго не буде ефективною. У країні, де простоюють підприємства, а люди місяцями не отримують зарплату, каси страхових фондів не поповниш. Але поправка до Конституції потрібна — це в інтересах і медиків, і пацієнтів.
КОМЕНТАР «ДНЯ»
Запровадження платних медичних послуг — питання дискусійне. І далеко не всі медики згодні з думкою Віталія Левенця.
Наприклад, доктор медичних наук, професор, завідуючий відділенням трансплантації Інституту урології та нефрології АМН України Євген Баран висловився однозначно: «Якщо середня вартість операції в нашій клініці — від 20 тисяч гривень, то про яку оплату може йтися? А лікувати всіх бідних за рахунок багатих просто неможливо: у нас їх стільки не набереться. Невеликий відсоток платоспроможних людей вважатиме за краще їхати за кордон: нестерпно лежати в наших умовах, поруч з приреченими на загибель. Вважаю, що необхідне державне фінансування медицини. Як це здійснити? Над цим повинні працювати ті, кого ми обрали в парламент. Наша турбота — рятувати людей всупереч усьому».
На думку голови Державного комітету України з питань медичної і мікробіологічної промисловості Юрія Спіженка, поправку в Конституцію вносити не треба: «Запровадження безплатної охорони здоров'я — це серйозне завоювання і не можна від нього відмовлятися. Бо не завжди держава буде в такому скрутному становищі! Можливо, варто було б ввести якісь підзаконні акти, що допускають платне обслуговування за згодою самого пацієнта. Це допоможе захистити лікарів, бо якщо говорити прямо, то будь-кого з них сьогодні можна судити і дати кілька років за приймання від хворих «благодійницьких внесків» тощо. Однак платні послуги треба вводити дуже обережно і вибірково. А в таких областях, як онкологія, фтизіатрія, акушерство, педіатрія їх навіть тимчасово не можна допускати! А взагалі такий процес у Конституційному судi потрібний. Природно, він не вирішить всіх проблем нашої багатостраждальної медицини, але бодай приверне до них увагу...».
