«Проросійських «зомбі» залишилась купка»

До Харкова масово з’їжджаються вимушені переселенці з Донецької і Луганської областей. Щодня — декілька десятків, до півсотні змучених, розгублених людей, які залишились без оселі, роботи, спокою. Їдуть із людьми похилого віку і дітьми, зі скромними пожитками, прихопивши запаси грошей і цінних речей. Дехто залишається в пунктах для біженців, обладнаних у Харківській області в літніх таборах і базах відпочинку. Інші, перепочивши, їдуть далі, де є можливість зупинитись у близьких.

Переселенці зі Слов’янська відрізняються від інших особливо пригніченим станом. Здригаються від різких звуків. Просять не фотографувати. Відмовляються називати свої справжні імена. Говорять, що майно, яке залишилось у Слов’янську, буде остаточно розгромлено, якщо бойовики побачать інтерв’ю. Говорять: «Ви не розумієте. Там пекло».

Наталія, продавець приватного кіоску, прибула до Харкова 11 червня. Говорить, у Слов’янську залишився єдиний супермаркет, що працює, все розбили, спалили, не працюють базари, магазини, мобільний зв’язок, банкомати. Люди живуть уже два тижні без води, десять днів без світла і газу. Місто спустіле, на центральних вулицях немає ні людей, ні машин. Втекла більшість жителів, говорить Наталія, причому першими — прихильники «ДНР». Залишились найбільш незахищені, незабезпечені люди — пенсіонери, інваліди і люди, які не можуть покинути лежачого родича.

Сама Наталія вирішила, що залишатися більше неможливо, коли обстріляли її будинок. Жалкує про стареньку сусідку, яка не може пересуватися, про свою кішку, яку довелось покинути в порожньому місті.

Згадує про сусіда — колишнього прибічника «ДНР», який переселився з квартири у підвал, де ховається від бомбардувань і лає себе «за дурість». Особливо сильним аргументом для нього став повсюдний грабіж і мародерство. Громлять квартири, забирають машини, здебільшого — дорогі, «на користь революції». «Це ж бандити!» — дивується сусід, ніби вперше розплющив очі. Шкода, що пізно.

«Настрій жителів Слов’янська дуже сильно змінився, — розповідає Наталія. На «референдум» у нас ходило багато людей. Вони кричали: «Росія!», «Путін!» Зараз, коли помер весь бізнес, нікому продавати, ніде працювати, люди абсолютно по-іншому подивились на ситуацію. Проросійських «зомбі» залишилась купка, їх можна перерахувати по пальцях». Наталія говорить, що в Слов’янську всі розуміють, звідки ведуть обстріл. «Не вірте, коли говорять, що українська армія обстрілює місто! — попереджає вона. — Будівлі Слов’янська цілеспрямовано знищують бойовики. Більшість людей у Слов’янську бачать, де вони ставлять «Нону», куди вона стріляє, що снаряди летять не з боку армії. Армія стріляє лише по місцях розташування сепаратистів, а сепаратисти б’ють по всьому місту — палять будинки на околиці і в центрі, підривають заправки. Навіщо стріляти по кафе і ресторанах, руйнувати місто? Це роблять для залякування народу. Цікаво, що бомбардування починаються одразу після того, коли чеченські терористи зроблять намаз, співають свої молитви дуже голосно, через підсилювачі, чути на весь Слов’янськ».

Зараз люди просять одного — миру. Щоб українська армія швидше прибрала всю «нечисть» із міста, звільнила людей від російської «чуми» і відновила порядок, говорить Наталія. Багато хто сподівається повернутись додому, але люди розуміють, що це буде нешвидко.