П’ятдесятиградусна загроза

Прогноз західноєвропейських метеорологів про те, що нас у середині літа чекає п’ятдесятиградусна спека, викликав «неоднозначну» реакцію. Працівники агропромислового комплексу на різні лади всебічно обговорюють її наслідки: види на врожай, поширення хвороб і спад продуктивності сільськогосподарських тварин. Обиватель залишився вірним собі: частина перебуває в стані підвищеної тривоги й роздумує, куди податися, інші поставилися до цього повідомлення зі скепсисом, а дехто, як завше, виявився непоінформованим — ухитрилися й це повідомлення пропустити повз свої вуха.

Маю признатися, що в мене «точні» прогнози «кінця світу» завжди викликають негативну реакцію. Переді мною постає питання: чому це має статися двадцятого, а не двадцять першого; чому спека чи мороз мають бути 50 градусів за Цельсієм, а не 49? Адже всі природні явища характеризуються тривалістю в просторі й часі, проявляють себе в певному діапазоні, розмах якого може істотно змінюватися залежно від конкретного місця та часу.

Палеокліматологами встановлено, що в особливо напружені періоди існування нашої планети, коли відбувається перебудова клімату, спостерігіється ефект резонансу, що проявляється у вигляді збігу трьох груп чинників: космопланетарних, астропланетарних і геопланетарних. До перших належать зовнішні чинники, що впливають на орбітальні параметри Сонячної системи та нашої галактики загалом. До других — також зовнішні щодо Землі чинники, пов’язані зі змінами орбітальних параметрів Землі й світності Сонця. До третіх — кліматоутворюючі земні чинники, до числа яких сьогодні слід зарахувати й діяльність людини.

Ефект резонансу легко зрозуміти, якщо пригадати команду старшини йти не в ногу, коли рота виходить на міст. Інакше це може призвести до руйнування моста й викликати катастрофу. Сутність резонансу зводиться до того, що хвилі, які лежать в основі життя всього Всесвіту й проявляють себе на різних рівнях його організації, накладаються одна на одну, й виникає начебто «сумарна» хвиля, гребні й заглиблення якої виявляються дуже великими, що призводить до появи замежних станів, до яких не пристосовані живі організми та багато які технічні рішення. До цього всього додається й діяльність людини, внаслідок якої викидається велика кількість енергії, здатна ще більше розгойдати «гойдалку». Я про це вже багато писав у зв’язку з бомбометаннями під час воєнних конфліктів у Перській затоці, Югославії та Афганістані. В останньому випадку це проявило себе особливо виразно, що, за моїм глибоким переконанням, стало причиною безлічі землетрусів і погодних аномалій восени, взимку та навесні 2001 — 2002 року.

Спостереження астрономів свідчать, що останнім часом відбувається багато подій у космосі, які привертають до себе увагу: Сонце зміщується щодо галактичної площини, збільшується кількість планет, що утворюють «парад», в полі зору телескопів, у межах Сонячної системи, з’явилися тіла, які раніше не спостерігалися. І на Землі відбулося зміщення магнітного полюса, підвищилася температура в тропічній частині Світового океану, що призвело до вимирання частини коралових рифів, різко скорочується крижаний покрив Арктики й Антарктики; але головне — різко зросла частота різних подій, що виглядають катастрофічними. Все це свідчить про те, що процеси, які протікають на різних рівнях організації Всесвіту, відбуваються злагоджено, що й породжує ефект резонансу. Отже, на Землі слід чекати виникнення «замежних станів», і не лише щодо температури, сила впливу яких багато в чому залежатиме від розумності нашої поведінки, на що розраховувати надзвичайно складно.

Останнім часом я намагаюся привернути увагу населення міст до проблеми їхньої екології. І скажу відверто, дуже засмучений, не стільки через байдужість до них з боку чиновників та інвесторів, скільки через ставлення тих, хто прийшов із науки в екологію. Вони породжують «містечкову» екологію, що базується не на законах природи, а перебуває в прямій залежності від їхньої освіти. На жаль, ми цим грішимо, що виявило себе не лише у формі «вчення Лисенка». Я був просто приголомшений, коли зіткнувся з тим, що люди, які займаються екологією міста, виявилися необізнаними щодо фотохімічного смогу й наслідків його впливу. Тому зазначу, що про фотохімічний смог відомо давно. Вперше на нього звернули пильну увагу в Лос- Анджелесі 1943 року, коли мешканці міста «помітили в повітрі щось нове: білястий туман, який часом набував жовто-коричневого відтінку; від цього туману в очах відчувався різкий біль і вони сльозилися». Далі той, хто бажає дізнатися всі подробиці цього явища, повинен звернутися до книги американського еколога Баррі Коммонера «Замыкающийся круг», перекладену в СРСР ще 1974 року. До речі, цю книгу включають до того екологічного мінімуму, знання якого необхідне всім, хто намагається розв’язувати сучасні екологічні проблеми. Я ж зверну увагу ось на що.

На один із запитів журналістки газети «День» департамент гідрометеослужби й моніторингу Міністерства екології та природних ресурсів України дав їй таку відповідь: «Жоден зі стаціонарних постів спостережень... не зафіксував утворення подібного фотохімічного смогу. Днями спостерігалося деяке підвищення норми рівня діоксиду азоту в повітрі над Києвом, однак ці показники не є загрозливими».

У цій відповіді, не знаю з чиєї провини, є цілий ряд грубих помилок. Фотохімічний смог не фіксується якимись приладами. Він являє собою поєднане явище, тобто результат взаємодії багатьох змінних (чинників). Вважається, що головним його супутником є двоокис азоту, хоча, за іншими даними, роль першої скрипки відводиться озонові в приземному шарі. Прилади фіксують концентрацію окремих речовин, щодо яких встановлено гранично припустимі концентрації. За двоокисом азоту середньодобова ГПК — 0,04 (мг/м3), а максимально разова ГПК — 0,085. Перебування під час неї навіть протягом дуже короткого часу викликає різні неприємності, а протягом декількох годин може викликати важкі наслідки. Але слід пам’ятати, що ці концентрації встановлено незалежно від їхньої природи (походження) й без поєднання їх із іншими чинниками, тобто в чистому вигляді. Тому в атмосфері міста, де сполучається безліч газів та інших чинників, його «захворювання» не може бути точно встановленим за однією зі змінних. Лікар же не ставить свій діагноз, грунтуючись лише на показниках температури тіла.

Фіксувати концентрацію двоокису азоту в повітрі над Києвом — це вияв цілковитого дилетантизму чи прагнення свідомо отримувати інформацію, яка спотворювала б сутність того, що відбувається. Це пояснюється тим, що фотохімічний смог утворюється в приземному шарі й, до того ж, проявляє себе локально, оскільки виникає він залежно від рельєфу, кількості автотранспорту, повітрообміну й надходження променевої енергії, необхідної для хімічних реакцій. За умов міста він проявляє себе дуже мозаїчно, й навіть на одній вулиці не виникає єдиної картини. Тому у зв’язку з фотохімічним смогом просто несерйозно говорити про повітря над Києвом, у якому змішуються повітряні потоки з Пущі-Водиці, Труханова острова та центру міста. Тут, як і при визначенні середнього рівня життя, що виводиться шляхом додавання прибутків олігархів і тих, хто перебуває за межею бідності, все виглядає вельми пристойно.

Будучи явищем локальним, фотохімічний смог залежить не лише від місця, але й від часу. В Києві він із особливою силою виявляє себе у вечірні години. Тому середньодобові показники концентрації окремих речовин у повітрі не дають чіткого уявлення про те, що відбувається, а змазують картину. То як же його виявляти?

У вісімдесяті роки Головна геофізична обсерваторія в Ленінграді рекомендувала розраховувати сумарні індекси забруднення атмосфери п’ятьма речовинами: пилом, двоокисом сірки, двоокисом азоту, окислом азоту і окислом вуглецю. За цими показниками вже тоді Київ перебував серед сорока несприятливих міст СРСР, посідаючи дев’ятнадцяте місце, пропустивши вперед із українських міст Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Донецьк, Запоріжжя. Однак і цей показник не дає повної картини. Про явища, що загрожують життю, найкраще свідчить не фізика, хімія чи техніка, а саме життя. Тому треба звертатися до нього, до почуттів усього живого. Зовсім не випадково в Лос-Анджелесі на смог звернули увагу люди.

Мешканці міста повинні знати, що наявність смогу вони можуть визначити самі, подібно до того, як вони визначають витік газу в квартирі. Потрапивши в уражене місце, людина відчуває сухість у роті, легку печію в носі, різі, сльозогінність чи бажання чесати рогівку очей; вдихуване повітря стає жорстким, організм начебто чинить опір його проникненню всередину, в роті може з’явитися металевий чи інший присмак; повітря набуває різних відтінків: від кольору розбавленого віскі до кольору сивини, й це видно на великих відстанях.

Прекрасним індикатором стану атмосферного повітря є деревна рослинність. Каштани й липи чітко показують місце локалізації смогу та його поширення в місті. Листя на них буквально обгоряє під час вегетації. Причому час його загибелі весь час зсувається на більш ранні терміни. Дерева починають прискорено жити та швидко відмирати, про що свідчить повторне осіннє цвітіння. В Києві ураження рослинності виразно свідчить про те, що виникнення смогу зумовлюється рельєфом. На всіх магістральних підйомах від Хрещатика вже наприкінці липня листя «обгоріле». Навесні цього року ситуація з деревами в місті погіршилася: почалося масове випадіння дерев на Хрещатику й прилеглих до нього вулицях.

Я так детально зупинився на проблемі смогу тому, що вона буде головною в дні з високою температурою. Хочу нагадати, що багато років тому в Лондоні від смогу за одну ніч загинуло 4000 людей. Щоправда, там смог був лондонський, він являв собою поєднання туману й диму від вугілля, яке спалювалося в камінах. Але й «київський» смог, знищуючи рослинність, не оминає й людей, а в екстремальній ситуації може зібрати значно більший «урожай», ніж лондонський.

Природні катаклізми мають тенденцію поєднуватися, утворювати «хоровод». От і сьогодні до прогнозу метеорологів додається прогноз сейсмологів, які обіцяють великої сили землетрус з епіцентром у Румунії, який охопить і значну територію України. До цього слід додати засуху, про можливості якої я говорив ще зимою 2001 року в своїх виступах по телебаченню. Саме вона може викликати явище, що отримало назву «мишача напасть» і востаннє було зареєстроване в Україні 1946 року. З ним зазвичай пов’язані не лише економічні збитки, а й поширення особливо небезпечних інфекцій. Слід пам’ятати про пожежі, головним чином лісові, й багато чого іншого, оскільки в природі «ВСЕ ПОВ’ЯЗАНЕ З УСІМ» (перший закон екології Коммонера). Все це, звичайно ж, ставить на передній план питання ЩО РОБИТИ? Слід шукати власних рішень. Спробую коротко їх перерахувати й почну з автотранспорту.

Кількість автомобілів на вулицях міст має підлягати регламентації. Для цього є такі можливості:

— зупиняти ВСІ іногородні автомобілі на в’їзді в місто й ставити їх на платні стоянки;

— проїзд місцевих автомобілів містом у денний час можна дозволити за такою схемою: в парні дні з парними номерами, в непарні — з непарними;

— у дні з екстремальними температурами рух автотранспорту в денний час повинен повністю припинятися, а в робочий час — обмежуватися; взагалі, слід зробити нормою «тиху годину» влітку в спекотні дні; сьогодні так розвинута електронна система комунікацій, що її використання дозволяє вирішувати більшість питань, не покидаючи кабінетів;

— завезення товарів і багато інших господарських проблем має вирішуватися в нічний час;

— слід припинити масштабні роботи на дорогах, що приводять до «тягнучок», а також слід розробити таку систему руху в містах, яка не спричиняла б скупчення автомобілів на перехрестях.

До інших заходів слід віднести:

— підвищену турботу про зелені насадження: забезпечити спеціальний полив дерев на вулицях, а всі ділянки, придатні для створення газонів, засіяти травою й забезпечити за нею догляд;

— передбачити підвищені витрати води за рахунок використання в системі водопостачання технічної води, яка буде використовуватися для поливу й пропускання через систему теплопостачання; питною водою населення слід забезпечити за рахунок артезіанського водопостачання;

— полив вулиць необхідно перенести на вечірні години, щоб знизити силу впливу несприятливих чинників у нічний час, коли ризик смерті найвищий;

— розвернути масштабне інформування населення про заходи індивідуального захисту від природних катастроф;

— узяти під посилений контроль ліси й торфовища, посіви зернових поблизу міст у зв’язку з можливими пожежами;

— перевірити стан житлового фонду й інших споруд на випадок можливого землетрусу та вжити заходів до усунення всього того, що може спричинити руйнування й людські жертви.

Одній людині не під силу все передбачити. Така проблема потребує «мозкового штурму», участі в її обговоренні багатьох людей. Сподіваюся, що це станеться саме на сторінках газети «День».