Письменник і видавець

Письменник творить увесь світловий день. Прихоплює і ніч. А видавець, слава Богу, видає тільки коли надворі світло. Вночі він спить. Хоча зрідка викрикує. Їх обох треба тричі на день годувати. Двічі виводити гуляти. Письменник — це наш молодший внук. Він пісяє з ранку до вечора. Тільки встигай повзунки міняти! А видавець — старший внук. Він увесь день видає войовничі крики. І говорить, говорить, не замовкаючи. Я йому кажу: «Помовч. Відпочинь. Ти ж рота не закриваєш. А треба так: поговорили — помовчали, поговорили — помовчали. Ось зараз давай помовчимо». А він запитує: «А потім поговоримо?

— Поговоримо, поговоримо.

— Дідусю, а можна ще про слово спитати?

— Питай.

— Лавка і лавка це одне і те ж?

— Так, одне і те ж.

— А що таке одне і те ж?...

До суботи у нас з дружиною закрадається думка: пора б уже батькам забрати цю творчу інтелігенцію. Дружина починає переговорний процес. По телефону переговори ускладнюються ревнощами. Старша дочка говорить: «А ось Світланиних дітей ти, мамо, няньчила 10 днів». Бабуся висуває аргумент: «У мене тоді тиск був 140 на 90, а зараз 180 на 100». Але дочка тиску не піддається: «Я тобі привезу раунатин. Прийматимеш по одній таблетці тричі на день»... Та тут уже я не витримую: «Досить! У бабусі нагромадилася гора моєї білизни для прання! Генеральне прибирання квартири їй час робити. Шкарпетки мені давно обіцяла вив'язати. Та огірки он жовтіють у відрах. Коли ж вона консервуватиме?»... Дочка пасує. Проти головного калібру не попреш! Ось так. Якщо не заступишся за рідну людину — заїдять!