Реабілітація освітою

Дітьми з особливими потребами називають у суспільстві тих, хто має слабкий зір, захворювання опорно-рухового апарату, розумову відсталість чи інші психо-фізіологічні вади. Як правило, саме вони стають для таких дітей бар’єром, який відділяє їх від світу, і найперше — від звичайних загальноосвітніх шкіл. Однак звичайні школи знаходять вихід із ситуації, впроваджуючи у себе інклюзивну освіту. Так, з початку навчального року у столичній школі №168 діти з діагнозом дитячий церебральний параліч здобувають знання разом зі здоровими дітьми. Поки що у змішаному класі навчається всього десять учнів (з розрахунком п’ять здорових і п’ять хворих). Однак педагоги переконані, що впровадження інклюзивної освіти в усіх школах України — це значно краще, ніж збільшення числа спеціалізованих шкіл- інтернатів.

Наразі, окрім київської школи, інтегровані класи створені у 20 навчальних закладах України. Поки що це — 49 експериментальних класів, у яких хворі діти навчаються на рівні зі здоровими. Це, за словами директора Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» Наталії Софій, досить непоганий результат: адже ще якихось п’ять років тому українські вчителі навіть не чули про важливість інклюзивної освіти.

— Про необхідність інклюзивної освіти вперше заговорили ще на початку 1996 року, — розповіла пані Наталія. — Лише у 2001 році Міністерство освіти та науки України й Інститут педагогіки при Академії педагогічних наук почали сприяти нашим пориванням. Однак крім цього необхідно було створити належні механізми для впровадження інклюзивної освіти — передусім змінити наше законодавство. Але ми не чекали наказів зверху, і взяли ініціативу у свої руки. Так, до 2007 року ми працювали з вчителями у рамках науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах України». Перш за все, для педагогів був проведений ряд навчальних семінарів. А керівників шкіл ми намагалися переконати, що не треба боятися працювати із хворими дітьми в інтегрованих класах. Адже по суті, інтегрований клас не відрізняється нічим від звичайного, за винятком присутності у ньому дітей з особливими потребами.

На думку Наталії Софій, успішним результатам у цій справі передували численні тренінги та конференції для педагогів. Зокрема, з цією ж метою було створено сім ресурсно-тренінгових центрів. Тут близько 400 вчителів закінчили підготовчі курси для роботи в інтегрованих класах. Але для успішної роботи інтегрованого навчального закладу у ньому треба відкрити кабінет логопеда, психолога, реабілітолога, соціального педагога, а також кабінет психологічного розвантаження. За словами пані Наталії, ця нова модель навчального процесу несе ряд позитивних переваг для дітей з особливими потребами.

— Ще змалку учні одного класу звикають до того, що поряд з ними навчаються хворі діти, — пояснює вона. — Тому вони вчаться спілкуватися, враховуючи їхні особливості. Приміром, учні знають, що до Петрика треба говорити голосніше, ніж до решти дітей. А Оленці треба показувати картинку зблизька. Таким чином, діти усвідомлюють, що у кожного з них є свої індивідуальні потреби та певні відмінності. Проте найбільший плюс від цього мають діти з особливими потребами — у них не розвивається почуття інакшості.

Серед вищеназваних переваг інклюзивної освіти існують й інші позитивні моменти. Наталія Софій наголошує на тому, що здорові діти освоюють різні стилі спілкування та взаємодопомоги. Натомість у дітей із вадами здоров’я зростає позитивне самооцінка. Вони не відчувають, що є для когось тягарем. Крім того, у них не виробляється синдром жертви. Як переконує пані Наталія, найчастіше він властивий тим дітям, які виховувалися у спеціальних навчальних закладах. До того ж, система інклюзивної освіти позитивно впливає і на батьків хворих дітей. Адже вони розуміють, що їхніх кровинок ніхто не принижує і ні в чому не обмежує.

За словами Наталії Софій, усі педагоги погоджуються з тим, що інклюзивна освіта — це явище не лише педагогічне, а й соціальне. Воно утверджує найгуманніші перспективи для школи. Адже основна форма роботи в інтегрованих навчальних закладах — це шлях від адаптації до реабілітації. Отож доброзичлива атмосфера у класі може замінити навіть курс лікування у медичному закладі. Бо дитині допомагає не антибіотик, а людська душа.