Реформа чи зміни заради змін?

Освітня реформа стартувала, і дискусії навколо неї тривають. Будь-яка реформа — це складний і суперечливий процес, який, природно, збурює дискусії в середовищі викладачів вишів та науковців.

Зміни в системі присвоєння наукових звань та наукових ступенів конче необхідні, але це мають бути не зміни заради змін чи гасел про інтеграцію в Європу, а кроки, спрямовані дійсно на підвищення ефективності освіти й науки, суспільного статусу науковця й інтеграції вітчизняної науки та освіти в європейське освітньо-наукове середовище.

Хочеться висловити деякі міркування з цього приводу. Насамперед зазначу, що критичні зауваження автора жодним чином не пов’язані з особистими інтересами, оскільки я вже давно захистила докторську дисертацію, брала участь у кількох європейських навчальних програмах (1994-1995; 1997), в програмах міжнародних наукових обмінів (1996, 1997, 2013) та міжнародних проектах. До того ж автор має досвід роботи у спеціалізованих вчених радах із захисту докторських дисертацій.

«ПЕРЕШКОДОЮ ДЛЯ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКУ НАУКУ Є НАСАМПЕРЕД БЕЗГРОШІВ’Я УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ»

Почну з ідеї запровадження вимоги щодо необхідності професорам, доцентам і науковцям-дослідникам «підтвердити знання англійської або іншої іноземної мови (крім регіональних мов та мов меншин) шляхом надання міжнародного сертифікату». Заступник міністра освіти і науки Інна Совсун в одному з інтерв’ю зазначила, що це має відбуватися «шляхом надання міжнародного сертифікату згідно з Загальноєвропейською рекомендацією з мовної освіти (на рівні не менше В2)».

Тут виникає кілька запитань.

По-перше, всі пошукувачі наукового ступеня кандидата наук зобов’язані скласти кандидатський мінімум з іноземної мови, чим, власне, й підтверджують відповідний рівень її знання. Виникає питання: як кандидатський іспит з іноземної мови співвідноситься із Загальноєвропейською рекомендацією з мовної освіти? Якому рівню він відповідає? Тому логічним було б, насамперед, привести кандидатські іспити з іноземної мови у відповідність до міжнародної шкали з видачею відповідного сертифікату.

По-друге, більшість міжнародних сертифікатів про знання іноземної мови має визначений термін дії. Яким чином цей критерій враховуватимуть під час присудження звання доцента, професора чи старшого дослідника? Чи визначатимуть термін дії українських сертифікатів?

По-третє, підтвердженням знання іноземної мови, згідно з новими вимогами, може бути документ «про навчання (стажування) у країні, що входить до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та/або Європейського Союзу». Знову виникає питання про часові межі. Більшість програм з навчання та стажування, за деякими винятками (наприклад, ДААД, Фулбрайт), розрахована на магістрів, аспірантів, молодих науковців і має вікові обмеження до 40-45 років. Згідно ж із Довідкою про Національну академію наук України (станом на 01.01.2012 р.), середній вік наукових працівників становив 51,6 року, докторів наук — 63,2 року, кандидатів наук — 50,8 року. Чи зараховуватимуть сьогоднішнім тридцятирічним аспірантам їхнє стажування за кордоном під час набуття професорського звання через 10—15 років?

По-четверте, скільки публікацій і якого обсягу в міжнародних виданнях та участь у скількох міжнародних конференціях можуть підтверджувати відповідний рівень володіння іноземною мовою? Це питання риторичне за умов браку фінансування, коли більшість науковців не може саме з фінансових міркувань брати участь у міжнародних конференціях, бо не має коштів на сплату оргвнеску (в середньому для європейських конференцій це 150—250 євро), без чого тези, якщо їх навіть обрали для участі в конференції, не надрукують, а якщо додати ще й кошти на проїзд та проживання навіть у найбільш економному варіанті, то суми для більшості науковців непідйомні. Тому перешкодою для інтеграції в європейську науку є насамперед безгрошів’я української науки.

«ПОТРІБНО ЗАБЕЗПЕЧИТИ ФІНАНСОВУ ПІДТРИМКУ НАУКИ і ОСВІТИ, Зокрема Й ЗА РАХУНОК МІЖНАРОДНИХ ГРАНТОВИХ ПРОГРАМ»

А доки ці запитання залишаються без чітких відповідей, у вишах хутко організовують курси іноземних мов для викладачів за помірну плату.

Крім того, заступник міністра повідомила в одному з інтерв’ю: «Щоб не навантажувати фінансово викладачів, чиї зарплати невисокі, МОН зараз веде активні перемовини з усіма установами, в яких складають такі іспити. Більшість їх готова, як мінімум, надати 50% знижки». Отже, й так не надто пухкі гаманці викладачів і науковців мають бути готові до схуднення, щоб за півціни скласти іспит з іноземної мови. А МОН надасть перелік рекомендованих установ, де екзаменовані зможуть отримати дисконт. Але такий підхід аж надто нагадує спробу вибудувати таку собі договірну схему, яка, наприклад, діє в лікарському (медичному) середовищі, коли пацієнту рекомендують обстеження або придбання ліків у певних центрах чи аптеках, за що лікар отримує бонус.

Насправді для підвищення рівня наукових досліджень, якості освіти та її відповідності до європейських і міжнародних стандартів потрібно, насамперед, забезпечити фінансову підтримку науки й освіти, у тому числі й за рахунок міжнародних грантових програм.

Варто також переглянути ще «табачниковську» постанову МОН про зарубіжні публікації в періодичних виданнях інших країн для пошукувачів наукового ступеня кандидата та доктора наук. За умов відсутності реального сприяння у вигляді фінансової підтримки міжнародних проектів з боку НАН України та Міністерства освіти і науки така вимога на практиці створила ситуацію, коли більшість пошукувачів змушена направляти свої матеріали у видання в РФ і публікувати їх там власним коштом. Ця постанова фактично перетворилася на механізм перекачування ідей та коштів наших низькооплачуваних пошукувачів у інші країни, переважно в Росію. А мова має бути передусім про співпрацю із західними, європейськими колегами за умови матеріальної підтримки таких публікацій з боку міністерства. До того ж ця постанова не враховує наявного контексту взаємин і не лише (через свою безцеремонну примусовість) порушує права людини та науковця на академічну свободу, а й призводить (особливо в царині природничих і технічних наук) до небажаного розголошення важливих наукових результатів у зарубіжних виданнях. Тому, враховуючи теперішній стан науки і рівень міжнародної співпраці, публікації у виданнях наукових установ інших країн треба зробити побажанням (що вкрай важливо), а не необхідною нормативною вимогою.

«НЕОБХІДНО СТВОРИТИ ПРИ НАН УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ ФОНД АКАДЕМІЧНИХ ОБМІНІВ»

Передумовою для виходу українських дослідників на рівень авторитетних видань має стати насамперед підвищення якості освіти й наукових досліджень в Україні та підтримка міжнародної співпраці. Остання може здійснюватися у формі інформаційної підтримки шляхом створення на сайті МОН бази даних про зарубіжні видання з різних спеціальностей. Вкрай необхідним є створення Фонду підтримки пошукувачів, який на основі прозорої та відкритої процедури міг би надавати гранти науковцям для участі в міжнародних конференціях хоча б у розмірі організаційного внеску, а також для публікацій за кордоном. До речі, це нормальна практика підтримки вчених у європейських країнах і США. Необхідно також розширювати співпрацю з міжнародними і зарубіжними фондами підтримки наукових досліджень та створення при НАН України українського Фонду академічних обмінів, а також відповідної інформаційної бази на сайтах МОН та НАН України. Сподіватимемося, що участь України в програмі «Горизонт-2020» сприятиме розв’язанню й цих проблем.

Також варто переглянути вимоги до підготовки авторефератів. До автореферату зараз вимагають анотації трьома мовами — українською, російською, англійською. Натомість варто було б запровадити коротку анотацію українською та розширену — англійською, а також переглянути список обов’язкової розсилки відповідно до реалій сьогодення, включивши в нього провідні університети й академічні бібліотеки хоча б наших найближчих європейських сусідів для ознайомлення з тематикою наукових досліджень та науковим поступом в Україні. Це був би невеликий, але реальний крок у напрямку наукової євроінтеграції.