Реформа: «пробний крок»

Нещодавно в Луцьку створено Центр первинної медико-санітарної допомоги, але не на тій базі, що планувалася. Замість поліклініки №3 Центр створено на основі амбулаторії в промисловому мікрорайоні, яка обслуговує 20 тисяч населення. Третя ж поліклініка і надалі діятиме у своєму статусі. Таким чином місцевій владі вдалося певною мірою вийти із глухого кута, в якому вона опинилася через намір реформувати комунальні поліклінічні заклади. Якщо потенційні пацієнти першої й другої поліклінік не висловлювали протесту проти створення амбулаторій у їхніх мікрорайонах, то мешканці району, який обслуговує поліклініка №3, категорично були проти усіляких змін.

Район, який обслуговує третя поліклініка, — один із найвіддаленіших у Луцьку. Тому мешканцям украй невигідно, аби звідси забрали, як начебто мало бути, вузьких спеціалістів. Адже після реформування замість поліклініки у мікрорайоні мала б діяти лише амбулаторія. І хоча медичні чиновники запевняли, що пацієнти зможуть звертатися в першу поліклініку, якій надавалася керівна роль, то й це людей не задовольнило: надто далеко і незручно діставатися. Вірогідна реорганізація третьої поліклініки збурила народ. Відбувалися і мітинги під міською радою, й акції протесту, й навіть подавали позови до суду. Понад 900 людей підписали звернення до луцького міського голови з вимогою провести насамперед громадські слухання щодо реорганізації. І такі слухання відбулися. Також протест проти змін у статусі закладу висловили і працівники поліклініки на своїх профспілкових зборах.

Зрештою, під час останньої сесії міської ради, що відбулася в кінці минулого тижня, депутати змушені були скасувати своє ж рішення щодо реорганізації комунальних медичних закладів. У 2013 році планувалося створити мережу амбулаторій сімейної медицини, які за своїм статусом не надають того рівня допомоги, який надає поліклініка. І вони будуть, але не в «бунтівному» мікрорайоні третьої поліклініки.

Ситуація, що склалася, — вже не перший скандал на Волині у трикутнику «влада — охорона здоров’я — населення». Хоча Волинь не входить у число чотирьох областей, визначених урядом пілотними у реформуванні охорони здоров’я, проте зміни тут відбуваються на повний хід. Ліквідовують, зокрема, як неперспективні, дільничні лікарні. Одну з них, у віддаленому поліському селі Самари у Ратнівському районі, мешканцям вдалося певною мірою відстояти. Сюди розбиратися з народом виїжджав і голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук. Більше того, місцеве населення провело вибори, аби відкликати шістьох депутатів сільської ради, які, на думку людей, не захищали інтереси територіальної громади щодо лікарні. Інша річ, що, як виявилося, в Україні наразі немає механізму відкликання депутатів, тому всі залишилися при своїх посадах та інтересах. А Самарівська лікарня обслуговує не лише мешканців багатьох навколишніх сіл, а й численних (кілька десятків) багатонаселених хуторів, котрі тут існують споконвічно.

Противники реорганізації третьої поліклініки вважають, що мережу амбулаторій у мікрорайонах міста варто розвивати, але розвивати без ліквідації їхньої поліклініки.

Андрій КАЛАХАН, депутат Луцької міської ради (фракція ВО «Свобода»):

— Те, що вдалося наразі зберегти третю поліклініку, вважаю успіхом. Аргументація влади була простою й водночас доволі цинічною: подивіться, в цьому закладі приміщення у поганому стані, тут мало обладнання... А отже, його слід реорганізувати. Насправді, ця логіка б’є по тих самих чиновниках, які це говорять. Адже саме вони й були відповідальними в першу чергу за фінансування медицини, зокрема цього закладу. Скажімо, вже впродовж тривалого часу в поліклініці не працює рентген-апарат, бо немає рентгенівської трубки. Невже це провина людей? І виходить, за ці управлінські промахи мають відповідати пацієнти і лікарі? Чи буде гірше? Швидше за все, ні. Як мінімум, до 2015 року. Якби третя поліклініка була реорганізована зараз, що б отримали? Лише на зміну вивісок і печаток потрібно кількадесят тисяч гривень. Натомість на заміну обладнання чи ремонт приміщення коштів і не передбачено. Не йде мова і про підвищення зарплати медичному персоналу. Ба більше: якщо вузькопрофільного лікаря, скажімо, невропатолога, посилають перенавчатися на сімейного лікаря, в нього «злітає категорія». А це суттєве зменшення зарплати. Пацієнти «покращення» також би не відчули...

А емоції окремих керівників медицини на кшталт «не хотіли по-доброму, то буде гірше» — це, швидше, від безсилля. Насправді у приватних розмовах ці начальники самі зізнаються, що не розуміють цієї реформи, і навіть частково погоджуються з аргументами її противників. Але ж, водночас, треба публічно показати свою лояльність найвищому керівництву області та держави. Більшість із них насправді боїться за свій контракт, за свою посаду, і тому їм не вистачає духу діяти за покликом серця, а не чиновницького «одобрямсу».

Звісно, сучасна українська медицина далека від ідеалу. І реформи, безперечно, потрібні. Але вони не повинні робитися «через коліно». Тут варто пам’ятати один із найголовніших лікарських принципів: не нашкодь!

Святослав КРАВЧУК, перший заступник Луцького міського голови:

— Ситуація із третьою поліклінікою не є реформуванням охорони здоров’я у Луцьку, як пробують подати наші опоненти, а є реорганізацією однієї комунальної структури. На базі поліклініки №3, навантаження якої недостатнє, планувалося створити центр, який би об’єднав й інші структури, але цього, на жаль, не зрозуміли ні люди, ні медики. Проте це не є трагедією для міської влади, адже мережу амбулаторій ми будемо розширювати в інших мікрорайонах. Свого часу, до речі, у мікрорайонах діяли такі міні-амбулаторії від дитячої поліклініки, і це було дуже вигідно пацієнтам. Допомога наближена до людей. У ситуації з третьою поліклінікою ми, влада, вважаю, не зуміли людей переконати. Ця поліклініка у такому статусі діятиме до кінця року, і якщо кількість відвідувачів не зменшиться, то вона діятиме й надалі. Якщо ж ні — доведеться все ж робити певні висновки...