«Роби так, щоб хворому було добре, і добре буде тобі»

Трохи більше ніж місяць тому в одній із тернопільських лікарень моєму батькові поставили страшний діагноз — рак хребта, точніше — метастазування хребта без первинного вогнища. Тобто пухлини не знайдено в жодному органі, зате поламаний хребець у грудному відділі, який передавив спинний мозок. Унаслідок цього татові відняло ноги, частково уражені два інші хребці. Після остаточного вироку обласного нейрохірурга — мовляв, жити йому залишилося місяць-два — я у той же день зі всіма аналізами й рентгенівськими знімками поїхала в Київ — на консультацію в Міжнародний центр нейрохірургії, більше відомий як клініка Ігоря Курільця. З'ясувалося, що про такий діагноз можна говорити напевно лише тодi, коли береться аналiз на біопсію хребця. Крім того, як тільки батькові відняло ноги, лікарі повинні були зробити операцію зі звільнення спинного мозку від тиску на нього поламаного хребця — бо зволікання з цим призводить до незворотних наслідків. Операцію зробив нейрохiрург Центру Геннадій Струць. Виявилося, що це — мієломна хвороба (захворювання крові, яке вражає кістки). Прогнози — п'ять, десять і більше років життя...

Попри клятви вищих представників влади, що охорона здоров'я нації є найвищим пріоритетом, реальний стан справ, на превеликий жаль, залишає бажати кращого. Бо в катастрофічній ситуації перебуває, передусім, основа медицини — діагностування.

Міжнародний центр нейрохірургії — перша недержавна нейрохірургічна клініка в Україні — по праву вважається найкращою. До речі, цьогоріч телерадіокомпанія BBC відзняла документальний фільм про цей медичний заклад. Ідея його створення належить відомим нейрохірургам: англійцю Генрі Маршу та українцю Ігорю Курільцю. У клініці надають кваліфіковану допомогу при пухлинах головного мозку, гіпофізу, хребта та спинного мозку; при грижах міжхребцевих дисків будь-якої локалізації, больових синдромах голови, тулуба, кінцівок, травмах хребта і спинного мозку, деформаціях хребта, зміщеннях хребців, аномаліях розвитку головного та спинного мозку... Для лікування використовуються перевірені та ефективні технології, що заслужили в світі репутацію «золотих стандартів». В оцінці результатів роботи закладено принципи доказової медицини. У Центрі вперше в Україні та СНД використано понад 30 нових нейрохірургічних технологій. У складних клінічних випадках залучаються до консультацій нейрохірурги аналогічних центрів Великої Британії, США, Польщі та Франції. Клініка оснащена, як будь- яка європейська лікарня, необхідним хірургічним інструментарієм, операційними мікроскопами, наркозно-дихальною, рентгенівською, ультразвуковою, ендоскопічною, навігаційною апаратурою відомих світових виробників.

«День» вирішив обговорити із провідним нейрохірургом Міжнародного центру нейрохірургії Геннадієм СТРУЦЕМ реальні шляхи подолання кризи в цій галузі медицини, шляхи виведення української нейрохірургії на справді європейський рівень.

— Тільки цього року у вашій клініці було освоєно і застосовано нові підходи до оперативного лікування сколіозів, опановано та проведено ряд нових операцій при складних пухлинах головного мозку. Розкажіть про етапи підготовки до операції, коли вона проводиться за новітньою методою вперше в Україні чи навіть в СНД (а таких випадків немало).

— На Заході медичні технології дуже швидко розвиваються. Прикро, але українська нейрохірургія у порівнянні із західноєвропейською відстала на десять—п'ятнадцять років. Варто зазначити, що у той же науково- дослідний Інститут ім. М. Бурденка в Москві нещодавно російська держава вклала близько $250 мільйонів...

Оскільки ми дотримуємося стандартів Західної Європи, запроваджуємо тамтешні медичні технології в Україні. Зазвичай це відбувається так. Наші фахівці, найчастіше — директор, є постійними учасниками міжнародних симпозіумів та конференцій. Потім усі разом аналізуємо інформацію, цікавимося, як ті чи інші операції робляться на Заході, а тоді запрошуємо нейрохірургів та ортопедів із західноєвропейських клінік — і перші оперативні втручання проводимо за їхньої участі. До речі, всі наші нейрохірурги володіють англійською мовою.

— Вам легко даються всі операції? Наскільки мені відомо, деякі з них тривають увесь день...

— Ні. Складними вважаються ті операції, які виконуються дуже рідко. До них треба по-особливому готуватися: перегортати літературу, свої записи — звернути увагу на певні особливості. Приміром, трохи більше як два роки тому я робив операцію на видалення пухлини мозочка дев'ятирічному Владику — моєму земляку. Напередодні ми проконсультувалися через Інтернет із нашими лондонськими колегами. Кілька тижнів тому хлопець приїжджав робити контрольний знімок. У нього все гаразд.

Крім цього, є чимало операцій, виконання яких я ще не освоїв. Наприклад, глибокі пухлини головного мозку. Мені здається, що треба рухатися саме у цьому напрямку. Тим більше, що в нашій клініці, єдиній в Україні, є потрібне устаткування — нейрохірургічна навігація (спершу сканується головний мозок пацієнта на комп'ютерному томографі, а під час операції система висвічує на екрані череп хворого і точне розташування пухлини). Отже, хірург до того, як розпочати операцію, вже чітко знає, де йому треба робити трепанацію черепа і як дійти до пухлини.

От зараз роздумуємо, як допомогти чотирирічній дівчинці — у неї пухлина ствола головного мозку. Ій відмовили в операційному втручанні в Україні, оскільки вважають приреченою. Судячи з усього, операція передбачається складна. Для прийняття рішення, очевидно, дочекаємося приїзду Генрі Марша.

— Геннадію Геннадійовичу, зробіть своєрідний аналіз суспільства — з якими проблемами вам доводиться зустрічатися найчастіше?

— Мабуть, із непоінформованістю. Причому як з боку населення, так і з боку лікарів, особливо в районних центрах, містечках і селах. Чомусь вважається, що людина із неускладненим переломом хребта чи пухлиною головного мозку — інвалід.

Наприклад, у нашій країні пацієнтів із головними болями та порушенням психіки лікують роками у психоневрологічних диспансерах, поки не зроблять магнітно-резонансну томографію. Тоді з'ясовується, що в них пухлина... Чи пацієнти із банальними грижами міжхребцевих дисків місяцями лікуються у найрізноманітніших знахарів, доки перестають ходити своїми ногами, замість того, щоб два дні провести в нашому нейрохірургічному стаціонарі й назавжди позбутися хвороби.

Немає в нас такого, щоб людина захворіла, її обстежили і направили до лікаря-спеціаліста. Тому, на жаль, до нашої клiнiки пацієнтів переважно вже приносять.

— Ваша клініка вперше в Україні виступила за легалізацію оплати медичних послуг у нейрохірургії. Проте в українському суспільстві спостерігається доволі упереджене ставлення до приватної медицини, окрім, хіба що, стоматології. Геннадію Геннадійовичу, якою ви бачите модель української медицини в майбутньому: державна, комерційна чи симбіоз?

— На мою думку, за зразок треба взяти модель медицини котроїсь із європейських країн приблизно з такою ж кількістю населення, як в Україні. Наприклад, ті ж Велика Британія чи Франція, де кожна лікарня відповідає за свій округ, територію й абсолютно всі мають однаково сучасне устаткування та кваліфікованих спеціалістів. Треба сказати, що наша державна медицина про приватні клініки й центри не дуже приязно відгукується. Але, приміром, як можна робити операції за новітніми західними технологіями із надсучасним забезпеченням задарма, якщо інструментарій, обладнання та витратні матеріали потребують чималих капіталовкладень? Зрештою, напевно, ні для кого не є секретом, що насправді у нас немає безкоштовної медицини... Я дуже здивувався, коли нещодавно, після трагедії у Дніпропетровську, кілька лікарів отримали догану за те, що сказали родичам потерпілих купити ліки — вочевидь, імпортні. А що, хіба українська медицина фінансується на 100%? Ні! Крім того, замовлення медикаментів займає певний час, а ліки були потрібні негайно.

Ви можете сказати, а як бути малозабезпеченим чи пенсіонерам? Звичайно, повинні працювати й державні медичні установи. Але тут напрошується риторичне запитання — які відчутні кроки зроблено задля розвитку страхової медицини? Ніяких.

— Який вид дозвілля допомагає вам відволіктися від напруженої роботи, психологічно «розвантажитися» та відновити сили?

— Займаюся спортом. Окрім того, захоплююся полюванням — я мисливець з дитинства. Найціннішою моєю здобиччю був вовк. Його вполював у 13 років. Тоді про мій трофей написала навіть районна газета.

А ще велике значення для нейрохірурга має підтримка його сім'ї, тому що не завжди бувають тільки вдалі операції. Не так часто, але ж трапляються ускладнення, коли хворі повертаються знову в клініку або коли вони помирають...

— У своїй професії постійно зустрічаєтеся із людськими сльозами, хворобами, болем... Чи навчилися цей негатив не впускати в себе?

— Очевидно, я став жорсткішим, аніж дванадцять років тому, коли 28-літнім розпочинав робити операції під керівництвом мого вчителя Ігоря Курільця. Однак, звичайно, переживаю за кожного пацієнта та прагну йому максимально допомогти. «Роби так, щоб хворому було добре, і добре буде тобі», — так колись радив мені Ігор Петрович.