«Роксолани» краю териконів

Донецькі правоохоронці попередили ще одну спробу вивезти місцевих дівчат за кордон з метою зробити їх проститутками. Затриманий 42-річний вербувальник виявився російським громадянином з Ростова-на-Дону. Злочинець намагався переправити до сусідньої країни двох молоденьких дуреп, що наївно повірили байкам досвідченого сутенера про легкі гроші та перспективи «вирватися в шоу-бізнес». Насправді, як розповів заступник начальника Управління по боротьбі з торгівлею людьми Донецького облУВС Андрій Небитов, агент постачав живий товар до розгалуженої мережі підпільних борделів, що охоплює європейський південь РФ. До українського Донбасу злочинець навідувався не вперше, небезпідставно вважаючи, що тут легко знайде необхідне.

Описаний вище випадок, на жаль, — лише типовий епізод у хроніці кримінального гендлю донецькими жінками. Зокрема, тими ж днями в «шахтарській столиці» було затримано «на гарячому» 50-річного турка, який налагодив нелегальний канал експорту секс-рабинь в Стамбул. Ще кількома днями раніше на прикордонному пункті пропуску «Должанський» у Луганській області затримали двох «бендерш», які конвоювали на іноземні заробітки тілом велику групу донеччанок віком від 17 до 24 років. І так воно — практично без кінця.

Співробітники донецьких правоохоронних органів авторитетно стверджують, що в секс-гендлярів напрацьована складна система, яка дозволяє із розмахом вести ризикований, але надзвичайно прибутковий бізнес. «Кадри» для відправки за кордон зазвичай шукають у малозабезпечених, неблагополучних родинах.

Чому торговці «живим товаром» так гаряче полюбили саме шахтарський край? Насамперед, ніде правди діти, це відзначають всі, хто вперше прибуває до регіону, — донеччанки дійсно напрочуд красиві. Десятки націй і народностей, що змішалися в цьому інтернаціональному казані, в кінцевому результаті дали такий шалений ефект, що тільки тримайся!

Як зазначають знавці ситуації, знаменитий донбасівський менталітет, що вирізняється не лише підвищеним прагматизмом, а й, скажімо так, критичним відношенням до норм традиційної моралі. Крім того, в більшості промислових міст та селищ панують занепад, тотальне безробіття, від яких дійсно хочеться втекти світ за очі.

«Здебільшого завербованих донецьких жінок везуть до Москви, а також до Туреччини, Єгипту, Ізраїлю, — погодився розповісти про тонкощі кримінального підприємництва один із експертів обласного Управління по боротьбі з торгівлею людьми. — Чому саме так? Причина проста: щоб потрапити на територію Росії, навіть закордонного паспорту не потрібно. А в Туреччині, як відомо, не питають візи, тільки паспорт та 20 доларів при перетині кордону. Для інших східних країн схема складніша: спочатку дівчатам оформлюють туристичну путівку, відправляють під наглядом на південь, за моря. Далі бедуїни через пустелю кілька днів везуть «живий товар» до секретного пункту, де на всюдиході чекає сутенер з великого міста. Паспорт у жертви відбирають відразу, як вона прилітала на місце, отже, далі вона безправна та беззахисна. «М’ясо» — на сленгу вербувальників».

Подальша доля секс-рабинь, що різними шляхами потрапили до іноземних будинків розпусти, просто жахлива. Одна з таких неборак, що дивом вирвалася назад на Батьківщину, зважилася розповісти журналістам про свою гірку одісею. У складі фіктивної тургрупи, з такими ж наївними, як сама, дівчатами, вона прилетіла в одну з близькосхідних країн, де їм було обіцяно сезонну працю готельними покоївками на курорті для «новых русских». Проте після прибуття на місце все закрутилося, як у фільмі жахів: тісна повітка без вікон, де їх замикали на ніч, дванадцять годин «роботи» в місцевому будинку розпусти, знущання, приниження, повна безнадія.

Та донецькі правоохоронці помічають останнім часом вкрай тривожну тенденцію: все більше краянок їде за кордон, цілком свідомо обираючи секс-заробітки. Чи облудою жінку виманили в чужі краї, чи подалася вона туди торгувати собою із власної волі — кримінальний ринок «м’яса» цього не розрізняє. Ось ще одна типова трагічна історія.

— Я з багатодітної сім’ї, — розповідає горлівчанка Ганна К. — Скільки себе пам’ятаю, завжди ми потребували грошей, матері важко було виховувати шістьох дітей. Так вийшло, що в чотирнадцять років я завагітніла, проблем ще додалося. Коли запропонували «попрацювати» в Москві — погодилася. Та, приїхавши на місце, виявилось, що там нас чекає статус майже худоби. Тісну кімнатку ми ділили ще з трьома дівчатами, теж з Горлівки. Двері замикалися на замок, права самостійно вийти назовні ми не мали. Зобов’язані були виконувати будь-які забаганки клієнтів. Господарі нелегального «закладу» з нами поводилися дуже брутально. Інколи з їжі була лише вода. А випадки «на роботі» траплялися різні. Бувало, нас вивозили за вказаною адресою, наперед обговорювалося, що там буде лише один клієнт. А коли приїжджали на квартиру — там сиділо півтора десятка здоровенних п’яних мужиків. І всіх їх мусиш задовольнити, відмови не приймаються. Ставало страшно за власне життя.

Повернувшись додому, на Донбас, вони, як правило, намагаються «залягти на дно», не лише соромлячись людського осуду, а й цілком доречно побоюючись вербувальників, що можуть зненацька з’явитися та покарати за недовиконаний контракт.

Путан, які «зав’язали», намагаються розшукати добровольці громадських організацій, котрі ставлять собі за мету інтегрувати цих жінок у суспільство, захистити їх, надати психологічну чи юридичну допомогу. Але гендерні волонтери з тривогою констатують: поки що, попри всі зусилля, потік секс-міграції не висихає в обох напрямках: туди — здорові, сповнені життєвих сил дівчата, назад — зламані, хворі, зневірені істоти, що перетворилися, по суті, на «людський осад», вивержений бездушною машиною кримінального бізнесу.