Ролеві ігри для міського гурмана
Побутові набіги в розслабленому і посиленому режимі нас торсають повсякчас: то настрій кольору втомленого пізнього осіннього листя, то дорослі школярі та студенти (слава Богу, хоч традиційної орієнтації, — думають батьки) весь час намагаються (і успішно) зазіхати на батьківський гаманець, надивившись та начитавшись, невмотивовано поводячись як спадкоємці серйозного майна, то життя здається прісним, як тісто без спецій.
Хочете цього? Тоді отримайте і розпишіться. Хто ж не хоче, той шукає постійно необхідних вражень. Інколи з подоланням, інколи легко, адже головне — не відповідати, а бути собою, нічого з себе не удавати. Буває, що протягом одного тижня потрапляю в абсолютно різне оточення, і нормально. Знаю — враження різні потрібні і враження різні важливі. Днями слухала розмови про Birkin з рептилій і обслугу, що знахабніла, про те, що найбагатші люди якраз не маячать на сторінках Forbes. Отже, ми ще не знаємо всіх своїх і чужих героїв, — роблю висновок по ходу. Хто ділився клопотом — необхідно швидко і по-діловому підготувати вишукане оперення до нового лижного сезону на шикарних курортах. І без того зрозуміло, що саме катання — зовсім не обов’язковий десерт, часом його і не планують. Через декілька днів вже відвідала музей, у день відкриття тематичної виставки великих художників, а отже, безкоштовної. Природно, було багато людей, а стільки пенсіонерів одночасні давно не бачила. Нашого, переважно доволі скромного пенсіонера, від музеїв і театрів все одно не відучиш — інколи і їм вдається поласувати. І цей вечір лише акцентував, підкреслив, що прості радощі, за якими не треба ганятися, замовляти авіаквитки, готелі, теж іноді десь зовсім поруч. Варто лише увійти у роль відкривача — і прийде натхнення, безкорисливе і непридбане, не зачохлене в броню повсякденності, не зацементоване, як волосся, гелем. Само собою, з’явиться і особлива легка нестримність в одязі, і спинка помолодшає, безпомилково відчувши ситуацію. Цього в магазинах та бутіках не буває, і навіть крокодилові сумочки не допоможуть змінити вираз очей, якщо в них оселилася тьмяність. Ще, мабуть, присутня ностальгія за неквапними розмовами — такими, аби можна було говорити А і Б. Останнє все ж — делікатес. Він комусь і непотрібний або недоступний, чи незаслужений. Неквапна розмова, буває, й сама проситься до рук, але всі ми є обережними, підсвідомо побоюючись піти на відвертість, ніби збудована броня найнадійніша.
Втім, багато хто розмовляє сам з собою, і якщо відкривається чудовий краєвид перед очима, то цілком комфортно. Все це тіснилося в голові, коли дивилася зверху вниз на київські дахи, ні, зовсім не з відомих усім туристських точок, хоча вони і прекрасні, а просто з майданчика перед елітною висоткою. Звичайно, його організували не для екскурсантів, а для зручності самих мешканців, але коли випадково натрапила на нього, повернувши з однієї з центральних вулиць, то відкрився такий краєвид на міські задвірки, що з’явилося відчуття нереальності. Дивно, чому раніше тут не бувала, знаючи місто досить добре.
Звичайно, бачила в світі і більш шикарні дахи, і їх вік, можливо, більш поважний. Зараз не про те. Глибокі, просторі у минулому, столичні двори з цього місця, майже на рівні витягнутої руки до найближчої, виглядали як зріз на старому дереві, як лаконічний конспект епохи, що відійшла. Втім, і нової також. Як же без неї.
Різновисокі, одягнені в різний одяг і в різний час, різноманітні кольори, вони ніби оберігали вічну людську метушню по влаштуванню своїх гнізд. Все видно зверху: як життя текло, які статки були, хто який матеріал у період абсолютного дефіциту зумів дістати, винахідливість і спритність комусь підказала прибудувати собі веранду на першому поверсі, і колись, років 30 тому, обвити її виноградом. Зараз стара зелена ширма повністю приховує від сторонніх очей, і на дачу їхати не треба. Влітку тут, напевно, затишно. Хтось вже пізніше, і вже зі збільшеними можливостями, розмістив перед вікнами невеличкий майданчик, поставив садові меблі і розбив маленький садочок — живи собі на втіху. Спроби спорудити французьке вікно в підлогу, з елегантними ґратами, виглядає дуже романтично, хоч такі ґрати, як у Парижі, практично перед кожним вікном, повторити важко. Потрібні інші кошти. Сюди вони суто випадково ще не прийшли в повному обсязі, тому відчувається дихання старого міста, не упакованого в щільний ширвжитковий євростандарт. Щоправда, оглядовий майданчик наблизив чийсь пильний погляд і, звичайно, чиїсь чіпкі ручки та оченята порахують ці метри простору. Можливо, вже й порахували. Всі легкі наївні споруди киян, які давно живуть тут, і власністю ніхто не назве — вилетять за хвилину. Напевно, будуть банки, аптеки та нотаріуси, а обладунки епохи, яка вже відійшла... Та хто їх бачить, якщо гроші прагнуть до швидкого розмноження.
Людина, яка відчуває, розуміє, що гортати альбом з репродукціями і відвідати музей означає отримати абсолютно незрівняні враження. Вони бентежать душу і необхідні всім як повітря. Навіть якщо проблем матеріальних так багато, що людина злегка тупіє, варто зустріти щось таке, що запам’ятовується, і починає тихо звучати музика. Вона теж, як відомо, не просто звукові хвилі.
Бродити містом і насолоджуватись — хто це сьогодні часто собі дозволяє? Ні, звичайно, у вихідні дні сім’ї з дітьми завзято топчуться на одних і тих самих майданчиках, а ось так, щоб не знати, що побачиш, щоб нібито без мети, пошепотітися зі старим своїм містом, втекти від постійної щовечірньої зустрічі по телевізору зі самовпевненими політичними особами, обравши одного дня собі роль, весь час намагаються зробити більш вагомим свій концепт. Багато хто вправно заробляє, делегуючи свою невгамовну ненависть і критикуючи з піною біля рота, мріючи лише про зростаючий власний тариф. Поглинаючи всі ці словесні стабілізатори, ароматизатори, підсилювачі смаку, ГМО-домішки і просто тухлятину, ми з 24-х годин на добу години дві (це мінімально) безкоштовно руйнуємо свій «внутрішній дворик», де живе душа.
Один фізіолог сказав, що при розтині він не бачить різниці між людьми, а ось коли тіло вивозять — лімузини, труни, квіти, печальна публіка — доступно позначає певну кількість відмінностей. Total look — погана звичка і за життя, а після смерті тим паче.
Неквапну вечірню прогулянку подарувати собі може кожен або майже кожен. Вона може бути і наодинці, і навіть під дощем. Ні, особливо під дощем можна гостро відчути щастя бути самим собою, як би це голосно не звучало. Аби в душі не пішло все шкереберть. Однак не знаю рецептів для всіх. Можливо, ввечері при загадковому світлі ліхтарів намацаю. Одне точно знаю — ніхто не прийде і не скаже: ось вам душевна гармонія. Замовляли — розпишіться.
