Роман-репатріант
У чотирнадцяту річницю незалежності України небайдужі до історії своєї держави отримали змогу відкрити для себе ще одне цінне свідчення того, якими непростими шляхами вона йшла до суверенітету й соборності: у видавництві «Світ» вийшов друком роман Валерії О’Коннор-Вілінської «На еміграції».
Валерія О’Коннор-Вілінська — письменниця, перекладачка, одна із засновниць Української Центральної Ради, племінниця Миколи Лисенка, дружина першого консула УНР у Швейцарії Олександра Вілінського. Доля її склалася трагічно, як і долі багатьох жертв тієї жорстокої доби. 1928 року помер її чоловік, а 1930, не витримавши життя без нього на чужині, Валерія наклала на себе руки. Роман закінчено незадовго до цього фіналу — 1927 року. Ніким не помічений рукопис книжки пролежав довгі десятиліття, аж поки його зненацька не знайшов генеральний консул України у Кракові Олександр Медовніков, який зараз обіймає посаду начальника Управління державного протоколу МЗС. «У Польщі я постійно працював в архівах, організував у Кракові виставку «Україніка в Ягеллонській бібліотеці». У бібліотеці Національного інституту імені Оссолінських у Вроцлаві мені також пощастило знайти український архів. Я хотів зробити аналогічну виставку, прийшов до директора, а той каже, що у них є «тільки лист Івана Мазепи, листівка Івана Франка та ще якісь українські папери». Я узяв із собою опис, який вони мали, і дорогою до Кракова прочитав у переліку: «О’ Коннор-Вілінська.«На еміграції». Роман. 31 зошит». Мені одразу захотілося розвернути машину, їхати до Вроцлава і взяти це в руки. Але я тиждень все ж таки почекав, потім приїхав, і мені дали зшитки, які, видно, з тридцятих років ніхто не відкривав», — розповів журналістам Олександр Медовніков історію своєї знахідки.
Повернути рукопис в Україну складно, тому було зроблено ксерокопію. «Передзвонив Роману Лубківському — і він домовився із видавництвом «Світ». До речі, книжка не вийшла б без сприяння Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв», — зазначив Олександр Медовніков. «Роман Валерії О’ Коннор-Вілінської цікавий із кількох міркувань, — переконаний він. — По-перше, описується робота першої української місії в Швейцарії, згадується Париж... При цьому авторка виступає не з «ура-патріотичних позицій», а дуже іронічно описує потяг дипломатів до прийомів, до магазинів, до грошей, хто як ставав послом — по блату, не по блату... Вона пише про колотнечі в колі емігрантів, які й зараз існують в діаспорі. Це книжка про важкі долі тих, хто плекав надії на те, що їхні дипломатичні місії будуть працювати, Україна посяде своє місце в Європі. Але потім не стало держави…»
Наклад роману — дві тисячі примірників. Пілотні екземпляри розійшлися під час презентації на VII нараді послів, яка відбулася минулого тижня в Києві. «Я не хочу вдаватися до аналізу літературних якостей роману, але він може заохотити до подальших пошуків правди з маловідомих сторінок нашої історії, до роздумів про виклики часу та людські вчинки», — сказав Олександр Медовніков.
