«Руїна» Києва

У своїх спогадах гетьман Павло Скоропадський описує, як навідувався у Києві до представника спілки «Молода Україна» на вулиці Володимирській. Його вразило, що біля маєтку був величезний сад! Про сади біля своїх будинків нинішні кияни можуть тільки мріяти. Наскільки змінилося місто за останні десятиріччя, хоч як це дивно звучить, яскраво показав карантин.

На вулицях майже немає людей, особливо у центральній частині Києва, зате, як на долоні, видно результати багаторічної експлуатації столиці чиновниками, забудовниками і бізнесменами. Хоча часто в одній особі поєднувалися усі ці три іпостасі. Якщо візьметеся робити світлини спустілого Києва, як це роблять фотокореспонденти «Дня», у кадрі на першому плані будуть не люди, а будівлі з абсурдними вивісками, надбудовані мансарди на історичних спорудах чи будівельні крани над пам’ятками, чим псують знамениті панорами. Усе це яскраво демонструє втрати історичної спадщини столиці й ставлення можновладців до культури. Багато хто розглядає вихід із карантину як шанс почати все з чистого аркуша. Та чи є така можливість у Києва?

«НИЩІВНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ПОЧАЛИСЯ У КИЄВІ В 1998—1999-х РОКАХ»

Громадськість та експерти багато років волають, що так будувати не можна, що унікальні ландшафти Києва треба зберігати, але кого ж то цікавить? На будівництві ТРЦ чи на нових квадратних метрах житла комусь треба заробити, а на правила, норми, опір громади, тим паче на з’ясування причин, чому ж населення пручається черговому об’єкту, забудовникам байдуже. Маючи немалі статки, розраховують вирішити усі проблеми з їхньою поміччю. На жаль, гроші та олігархи почали правити Києвом, і кінця тому не видно.

«Наприкінці 1990-х років ішов процес накопичення капіталу, люди займалися бізнесом, хтось обкрадав державу, в принципі, робить це і зараз, але тоді це було у грандіозних масштабах. І так само в архітектурі та забудові Києва, нищівні перетворення почали вимальовуватися у 1998—1999 роках, коли вже у декого накопичився капітал, — розмірковує киянин Антон КОРОБ, котрий описує у блогах та соцмережах втрати історичного Києва. — Перша така споруда була збудована компанією «Київ-Донбас», вона, до речі, була символом бандитських 1990-х. Але ця будівля ще якось вписалася в історичне середовище, оскільки спрацювала школа архітекторів із 1980-х років, і будувалося тоді у місті щось нове загалом за тими ж проєктами, що й масова забудова. Тобто загалом тоді все споруджувалося більш-менш за будівельними нормами. Тепер же ДБН порушують, ДАБІ перетворилася на корупційну структуру. У 1990-ті роки теж можна було порушити закон, але не було ще такого замовлення та попиту».

Зараз ситуація на будівельному ринку, зокрема первинного житла, змінилася: є пропозиція, та бракує попиту. Будівельні холдинги оголошують про продажі квартир у нових висотках, проте левова частина таких осель так і залишається без господарів. Бажання заробити за будь-яку ціну бере гору.

«Чим нашкодили Києву багатії — непросте запитання, бо спочатку треба розрізняти, хто багатій, від якої суми стартувати? Але у будь-якому разі до всього треба кваліфікована думка та підхід. Я пам’ятаю, як у Києві з’явився один із перших хмарочосів — бізнес-центр «Горизонт Тауер», тоді це ще не сприймалося так серйозно. Потім Олександр Омельченко (київський міський голова з 1999 по 2006 роки) дозволив приватизацію горищ, через що пішла масово тенденція мансардоманії. Мансарди будували там, де це доречно, і там, де взагалі неприпустимо, як-от на Подолі чи у Музейному провулку. Коли тут фотографуються туристи, то ледь не плюються і питають: як дозволили знищити історичні будівлі? Найкращі панорами міста зараз втрачаються», — переконаний Антон Короб.

«НЕВЖЕ, ЩОБ НАПОВНИТИ ПРИЛАВКИ В МАГАЗИНАХ, ТРЕБА БУЛО ЗНИЩИТИ КАШТАНИ НА ХРЕЩАТИКУ?»

Якщо поставити завдання жителям столиці навести приклади, що змінилося у їхньому локальному вуличному екстер’єрі за останні років 10—20, у кожного буде свій список, причому на чимало пунктів. Із пережитого-побаченого автором: перше помешкання орендувала на вулиці Льва Толстого, напроти ботсаду імені Фоміна. До будинку радянського типу впритул будувався хмарочос із елітним житлом. Мешканці старобудови скаржилися на тріщини на стінах свого будинку. Потім мешкала біля станції метро «Героїв Дніпра». Тепер над нею височить торговий центр, хоча навіть без аналізу документації зрозуміло, що подібні будівництва над метрополітеном недопустимі та небезпечні.

«День» багато років розповідає про незаконні перетворення у місті та їх наслідки. І в кожній історії фігурують грошовиті забудовники, власники будівельних компаній чи їхні імениті родичі, або фірми з офшорським корінням. Так, старовинну садибу на провулку Лабораторному, 9Б знесла компанія, котра належить Олександру Глімбовському — це тесть ексголови ДФС Романа Насірова. Зараз кияни ведуть боротьбу за музей на Поштовій площі. Проти них — ТОВ «Хенсфорд», а компанію пов’язують із завгоспом Віктора Януковича — Андрієм Кравцем. На вулиці Сагайдачного знесли історичний будинок Казанського, згодом з’ясувалося, що тут будує для себе маєток ексголова СБУ Валерій Хорошковський.

Певно, найбільш показовий приклад, що характеризує ставлення людей при владі до культурної спадщини, це виселення Музею історії Києва з Кловського палацу. Усе заради того, щоб розмісити у будівлі Верховний суд України. Столиці ж не треба мистецький заклад із багатими фондом про історію міста? Музей після багатьох років поневірянь в Українському домі отримав нове приміщення на вулиці Богдана Хмельницького,7. Але будівля проєктувалася під торгово-розважальний центр.

До того ж киянам багато років обіцяють відновлювати втрачені колись пам’ятки нібито під виглядом реставрації. Гостинний двір, садиба Ігоря Сікорського, маєток художника Олександра Мурашка мігрують зі списку в список, але грошей на відновлення досі немає. До речі, єдиний мешканець будинку Мурашка, Олександр Глухов, днями поділився у «Фейсбуці» ремаркою, що останнім часом кияни часто порівнюють світлини Хрещатика 1980-х років — як тоді на вулиці було зелено, при цьому хтось скаржиться на тодішні порожні прилавки в магазинах. «Погоджуюся з першим і другим. Але у мене питання: невже, щоб наповнити прилавки в магазинах, потрібно було знищити каштани на Хрещатику?», — запитує Олександр Дмитрович.

«БУДІВЕЛЬНА МАФІЯ НІКУДИ НЕ ПОДІЛАСЯ»

Київ уже не такий, як 20 років тому, навіть не такий, як рік чи два тому. І ніхто не поніс відповідальності за порушення та будівельне свавілля, за спотворене обличчя міста — ні виконавці, ні автори таких рішень.

«Під час зміни будь-якої влади приходять нові обличчя, які починають забудовувати Київ. І далі буде ще гірше, якщо приймуть новий генеральний план, бо межі Києва зростуть у півтора разу, а в кожному дворі щось побудують, при цьому знищать унікальні природно-заповідні території й археологічні об’єкти, — додає громадська діячка Олена ТЕРЕЩЕНКО. — Будівельна мафія нікуди не поділася, вона засідає в Київраді, у Верховній Раді, у місцевих радах, бо це проблема не лише Києва, знищується культурна спадщина по всій країні. Лобісти через парламент послаблюють будівельний контроль. А коли нема чіткого механізму притягнення до відповідальності за порушення, коли фальсифікують документи, то будівельне свавілля триває. Це зелене світло забудовникам, що можна легко порушувати законодавство, домовлятися і таким чином заробляти гроші, а від цього страждає місто. Я не впізнаю зараз своє місто, серце розривається, коли бачиш, як знищують рідні київські будинки. Моя бабуся просто ридає, коли проходить вулицями».

А змінився Київ до невпізнаваності. Кілька років тому придбала для старшої доньки книжку Ірини Цілик «Місторія однієї дружби». Це розповідь про знайомство десятилітньої Тетянки з Містом, котре навіть проводило для дівчинки особливі екскурсії. Згадує авторка і про ризики втрати пам’ятних будівель через створення нового спального масиву. Подібні книжки, маю надію, формуватимуть у читачів потрібний бекграунд на майбутнє. Адже місто треба любити, відчувати його настрій і вміти жити в ньому без масового шкідництва.